Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

Коли його я зором перебіг, —

Бо ти навколо сяйвом осяваєш,

130 Де завертав унутрішній поріг,

Мені немовби з нас малюнок здався,

І наче барви власні він зберіг.

133 Мов геометр, який старанно брався

За вимір площ і ліній колових,

Але, засад не маючи, стерявся, —

136 Такий став я при дивинах нових:

Хотів уздріть, як образ той у колі

Розміщено, як скріплюється їх.

139 Були ж у мене крила надто кволі;

Але яскравість сяйва тут прийшла,

І міць зростала розуму і волі.

142 Уяву сила зрадила була,

Та, мов колеса, ясні і веселі,

Жадобу й волю долі повела

145 Любов, що водить сонце й зорні стелі.

КОМЕНТАРI

ПЕКЛО

ПІСНЯ ПЕРША1

Ліс. – Пагорб. – Три звірі. – Віргілій

1 – 136. Як визнав сам автор у відомому листі до молодого друга й покровителя, веронського володаря Кангранде делла Скала, надісланому з Равенни десь, на думку дослідників, 1317 p., під час праці над «Раєм», – Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший аспект – буквальний, коли текст розуміється таким, яким він написаний. Другий аспект – алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект – «анагогічний» (у перекладі з старогрецької: «Такий, що підносить угору»), тобто містичний, у нашу епоху майже суцільного раціоналізму та безвірництва не цікавий, хоч свого часу він накликав на автора лють поборників ортодоксальної церкви, які вважали цей аспект придатним лише для святих книг.

Пояснімо сказане на прикладі цієї пісні, вступної до всього твору. Перше тлумачення – буквальне: автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі, але на порятунок з’явився його улюблений великий римський поет Віргілій, який обіцяє йому показати правильну дорогу. Друге тлумачення, алегоричне: автор розгубився серед партійних чвар у Флоренції, які винесли його на верх політичного життя, а незабаром примусять тікати з рідного міста. Шлях йому перепиняють лютий і підлий, хоч дрібний, леопард – політичні супротивники: жорстокий лев – король Франції, і, нарешті, зажерлива худа вовчиця – римське папство. На порятунок приходить оспівувач слави Римської імперії, проголошувач єдиної всесвітньої держави. У третьому тлумаченні, моральному, дія відбувається у людській душі, звідусіль оточеній гріхами й поганими пристрастями, яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.

1. На півшляху свого земного світу… – Тривалість людського існування за часів Данте, як і тепер, вимірювалась сімдесятьма роками; отже, півшляху – 35 років, тобто це було в 1300 році, бо поет народився в другій половині травня 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції. Він був обраний одним з десятьох пріорів, які стояли на чолі уряду. На цій посаді поет виявив неабиякі дипломатичні здібності, беручи керівну участь у посольствах Флорентійської республіки до сусідніх правителів, між іншим до папи Боніфація VIII.

2. Похмурий ліс густий… – У другому «алегоричному» тлумаченні під цим лісом можна розуміти папський Рим, повний показної пишноти і весь злочинницький, куди Данте, у складі флорентійського посольства до Боніфація VIII, приїхав якраз напередодні великодніх свят 1300 року.

8. За благо те… – за зустріч з Віргілієм.

13. Я опинивсь під пагорба стіною… – Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сходячим сонцем істини.

31 – 60. Вийти на пагорб спасіння поетові перешкоджають три звірі: леопард – у третьому тлумаченні – любострастя, лев – гордість і вовчиця – корисливість.

62. Явився хтось… – Віргілій (70 – 19 рр. до н. е.), видатний римський поет, автор героїчної епопеї «Енеїда» та поем з сільського життя «Буколіки» та «Георгіки». У середні віки він мав легендарну славу мудреця, чародія і передвісника християнства, зокрема догмату про народження Христа від незайманої діви (до речі, по-латині «діва» – «virgo». Чи не звідси походить середньовічна форма написання імені славетного поета «Віргілій» замість античного «Вергілій»?).

69. Мантуя. – Віргілій народився в Мантуанській області, в містечку Андес, нині П’єтола.

70. Во время Юлія… – За життя Юлія Цезаря, державного діяча Риму (100 – 44 рр. до н. е.).

74. Син Анхізів – Еней, герой Віргілієвої «Енеїди», зять і союзник троянського царя Пріама. За поемою, коли впала Троя, він відплив в Італію і тут заснував місто Рим, майбутню столицю всесвітньої держави. 91. Хай буде інший шлях тобі прикметний… – Перед тим, як подолати вовчицю і зійти на пагорб спасіння, Данте мусить пройти три царства мертвих.

101. Надія на Хорта є… – Хорт – майбутній рятівник Італії від зажерливого папства; виразний натяк на Кангранде делла Скала (cane – італійською мовою – «пес», «собака»), при дворі якого жив тоді вигнанець Данте і в особі якого він хотів бачити цього рятівника.

105. Між Фельтро й Фельтро… – між містом Фельтро в Тревізанській області і замком Монтефельтро в Романьї, тобто у веронських володіннях Кангранде.

107 – 108. Італійці, персонажі Віргілієвої «Енеїди», які полягли в бою з ворогом: Камілла, що очолювала вольськів, вождь рутулів Турн, троянські юнаки Ніс та Евріал.

114. Місця, які я взнав уже давно, – тобто пекло, яке Віргілій уже описав у VI книзі «Енеїди».

117. Повторну смерть на себе накликають. – Грішники в пеклі, що вже померли тілесною смертю, хотіли б померти й душею, щоб скінчились їхні муки.

118. Побачиш тих… – тобто душі Чистилища.

122. Душі, достойнішій за мене… – тобто Беатріче, що супроводжуватиме Данте по Раю до його останньої сфери.

134. Хай браму бачу я з Петром святим… – брама Чистилища, що її охороняє ангел, намісник апостола Петра.

ПІСНЯ ДРУГА

Сумніви Данте. – Відповідь Віргілія

13. Батько Сільвіїв – Еней, що, як розповідається в VI книзі «Енеїди», за життя сходив у царство тіней, де бачив свого батька Анхіза.

27. Стола – одяг служителів католицької церкви.

28. Сосуд обрання – тобто апостол Павло, що, як розповідає легенда, нібито відвідав Рай і Пекло. У Пеклі він побачив, яких кар зазнають грішники.

52. Був з тими я, хто між добром і злом… – тобто у переддвер’ї Пекла. Там Данте помістив тіні великих мужів древності, чий гріх полягав у тому, що вони не знали християнського Бога, бо жили перед народженням Христа.

70. Беатріче – Данте покохав її з дитинства, і, коли вона в двадцять п’ять років померла (в 1290 p.), у своєму «Новому житті» дав обіцянку «сказати