Божественна комедія - Аліг'єрі Данте
Не вверх іде, а, всупереч природі,
Спадає раптом у наземний прах,
43 Так розум мій у любій насолоді,
Що переріс свою звичайну грань,
Не зна, що стало з ним при цій нагоді.
46 «Розплющ-но очі і на мене глянь!
Бо витримаєш ти мою усмішку,
Коли побачив стільки святкувань».
49 Я був, як той, хто геть забув ще в ліжку,
Що снилось уві сні, й тепер дарма
Силкується згадати сну хоч кришку.
52 Жадану щедрість я відчув – сама
Така була, що не зітреться з книги,
Де забуття минулому нема.
55 Хай славних язиків зберуться здвиги,
Хай їх, годованих на молоці
Полімнії й сестер, звезуть квадриги,
58 Хай прийдуть всі допомагать митці, —
На частку й тисячну не оспіваю
Святу усмішку на святім лиці.
61 Отож в години змалювання Раю
Стрибком веде свята поема нить,
Долавши на шляху завад без краю.
64 Хто смертний той хребет згада на мить
І ту вагу, яка лежить на ньому, —
Не дорікатиме, що він тремтить.
67 Біда у хвилях човнику малому,
Коли під кілем плин на піну збивсь,
Біда й людині в випадку страшному.
70 «Чи так ти вже у вид мій залюбивсь,
Що й не помітив чарівного саду,
Який під променем Христа розвивсь?
73 Там роза, що дала всім на відраду
Святому Слову плоть, лілеї там,
Чий аромат несе благу всім раду», —
76 Так Беатріче; я ж її словам
Йдучи услід, до бою сил надати
Хотів своїм кволіючим очам.
79 Як промінь сонця в окрай хмар розтятий
Колись-то дозволяв квітчастий луг
Затіненому оку показати,
82 Вогнів побачив я великий круг,
Освітлений яскравим сяйвом дужним,
Не бачачи джерел осяйних дуг.
85 О благосна чесното, над навкружним
Ти піднеслась, щоб місце дать мені
Й моїм очам, вже не таким потужним.
88 Красива квітка – їй я ночі й дні
Моливсь – своїм іменням спрямувала
Мій дух на найвеличніші вогні.
91 І пара моїх світел змалювала
Усю красу і радісність зорі,
Яка владає й тут, як там владала,
94 Коли, покинувши глибин краї,
Вінцевий пломінь, рухом опоясним
Обнявши миттю, закружляв її.
97 Мотив, що здався б на землі прекрасним,
Тут гуркотав би як оглушний грім,
Хоч там би видався для душ незгасним, —
100 Як порівняти з співом голосним
Кіфари ніжної з вінця в сапфірі,
Що небо ним сапфіріє святим.
103 «Я – ангельська любов і в’юсь в ефірі
Круг радості, яка прийшла до нас
Із чрева, що за сховок стало вірі,
106 І витимуся, владарко, весь час,
Аж поки здійснюється неба мрія,
Й до нього йдеш за сином, що всіх спас».
109 Так голос колового іскровія
Виводив, хором духів огняних
Оспівувалась пресвята Марія.
112 А царська мантія на світових
Плечах, під Божих подихів потоком
Пекучіша й живіша за живих,
115 Над нами простиралась у глибокім
Просторі, що звідтіль, де я тримавсь,
Кінець зникав за обрієм широким.
118 Мій зір летіти на сназі не мавсь
Увінчаного пломеня слідами,
Бо той до сина любого здіймавсь.
121 І мов маля, що до своєї мами,
Наївшись, рученята простяга,
Бо це природний вияв між чуттями, —
124 В огнях з вершка звелась якась дуга,
Й пошана діві, що вони являли,
Була для мене вельми дорога.
127 І зараз же вони всі заспівали
Небесную царицю ніжно так,
Що в пам’ять звуки ці навік запали.
130 О, скільки в зерні видатних ознак
Ховають щедрі скрині, звідки вийшов
На землю не один розкішний злак!
133 Тут вічним скарбом той себе потішив,
Хто в Вавилонському вигнанні лив
Горючі за майном, яке залишив,
136 Тут тріумфує, бо його завів
Син Бога та Марії до держави
Й до давніх і нових учителів,
139 Той, хто трима ключі такої слави.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1 «О ви, на учту обрані велику
Святого агнця, що достатком страв
Бажання ваші вдовольня без ліку,
4 Коли вже з ласки Бога цей збирав
Крихти, що кидаєте, ясночолі,
Ще перед тим, як час йому настав,
7 І спрагу, й голод він вчува доволі.
Вгамуйте їх! Своїх дійшли ви мет,
І чиста вам вода струмує долі», —
10 Так Беатріче. Душі в бистрий лет
Пішли круг осі, мов прудкі дівчата,
Сіяючи вогнем летких комет.
13 І, як годинникові коліщата:
Поглянь на те – сповільнене воно,
А інше – наче дзиґа заповзята,
16 Немов у хороводі неодноманітно йдуть – те звільна, те жвавіше,
Бо певний рух їм завдано давно, —
19 Я в тій, яка розквітла найясніше,
Побачив рух найвищого з вогнів,
Що сяяв із усіх найяскравіше.
22 Круг владарки він тричі обкружив
І став чудесним співом рокотати, —
Фантазія не чула схожих див.
25 Перо стрибає… Як мені писати?
Уяви тло у згортках неясне,
Не те що мова, навіть фон строкатий.
28 «О сестро люба і свята! Мене
Від товариства Божих славословів
Твоє позвало слово чарівне».
31 Огонь благословенний так свій повів
До владарки направив, і язик
Його до неї ті слова промовив.
34 Вона ж: «О світло, що ввібрало лик
Того, кому Господь на зберігання
Ключі небесних благ віддав навік, —
37 Хай він на всі відкаже запитання
Про віру, що в воді тебе вела, —
Трудні й легкі, як на твоє жадання.
40 Тобі відкриті всі його діла,
Як любить, як надіється, як вірить, —
І для очей твоїх безсила мла.
