Тіні минулого - Дроянда

Вони ступили за поріг дверей — і світ навколо змінився.

Це був не той темний простір, де тіні минулого переслідували їх, не пуста кімната з ілюзіями.

Вони опинилися у великій залі, освітленій тисячами магічних вогнів. Стеля здіймалася високо над ними, ніби нічне небо, всіяне зірками. А попереду…

— Ми повернулися? — здивовано запитала Ліза, вдивляючись у знайомі обриси палацу.

Орест провів рукою по кам’яній стіні.

— Це не просто палац…

— Це наш новий початок, — тихо додала Вікторія.

Анна відчула, як серце все ще билося швидше, ніж зазвичай. Випробування закінчилися, але щось у ній змінилося. Вона глянула на Дмитра.

— Ти теж це відчуваєш?

Він кивнув.

— Ми всі пройшли через щось… більше, ніж просто магічні пастки.

Анна зробила крок ближче.

— Дмитре… Я…

Але він вже знав, що вона хоче сказати.

— Я знаю, — його голос був теплим, його очі — м’якими. — Я теж.

Вона не знала, як саме це сталося, але все, що вони пережили, наблизило їх більше, ніж вона могла уявити.

Ліза стояла біля Ореста, дивлячись, як інші обговорюють, що буде далі.

— То що далі? — запитала вона, перехоплюючи його погляд.

— Ми будуємо майбутнє, — відповів він.

Вона зітхнула.

— Але тепер усе інше здається таким… складним.

— Життя завжди складне, — Орест усміхнувся, а потім, несподівано для неї самої, узяв її за руку. — Але якщо хочеш, я допоможу тобі розібратися з ним.

Ліза дивилася на нього довше, ніж мала б.

— Ти впевнений?

— Я ще ніколи не був у чомусь настільки впевнений, — тихо відповів він.

І вона стиснула його пальці у відповідь.

— Що ж, здається, це наша нова реальність, — Богдан перехопив погляд Вікторії.

Вона хмикнула.

— Думаєш, ми впораємось?

— Якщо ні, — він нахилився ближче, — то принаймні буде весело.

Вікторія підняла брову.

— Це ж я. Як я можу не фліртувати?

Вона розсміялася, і в цю мить все здавалося… правильним.

Вони вийшли зі своїх темряв, знайшли світло, але це був лише початок.

Попереду чекало щось більше.

Щось, що тільки належало відкрити.