Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко

Звичайно, сказати, що всі 100 % виборців продаються, — це збрехати. У попередньому розділі ми говорили про те, що час­тина виборців уже на старті визначилася зі своїми вподобаннями. Тож їх особливо не потрібно купувати. Хоча, як показує практика, часто вони не проти отримати певні матеріальні вигоди від своєї любові до партії. А в суспільствах із тотальною системою підкупу винагорода за голосування стає нормою чи радше таким собі призом, за який треба позмагатися.

Не будемо зупинятися на тому, як працюють механізми цивілізованого або, якщо хочете, непрямого підкупу виборців. Цікавіше описати й проаналізувати способи прямого підкупу. Можна виокремити три його різновиди: періодичний (наприклад, щомісячний) підкуп протягом довгого часу, разовий підкуп перед вирішальним голосуванням та підкуп за допомогою піраміди. Як Саддам Хусейн оплачував народну любов

Класичний приклад періодичного підкупу виборців протягом довгого часу дав президент Іраку Саддам Хусейн. Ідеться про систему продовольчих пайків, які видавали всім іракцям з 1997 року.

Нагадаємо події, які цьому передували. 2 серпня 1990 року іракська армія вдерлася в Кувейт і окупувала його, а вже 8 серпня було оголошено про анексію країни і перетворення її на дев’ятнадцяту провінцію Іраку. Світова спільнота засудила вторгнення в Кувейт. За два дні до того, 6 серпня, Рада Безпеки ООН затвердила резолюцію № 661, якою наклала на Ірак санкції, зокрема заблокувала експорт нафти з країни49. За мандатом ООН було створено міжнародну коаліцію, чільну роль у якій грали США. Зосередивши в Індійському океані і Перській затоці потужне військове угруповання, США і їхні союзники 17 січня — 28 лютого 1991 року провели операцію «Буря в пус­телі», у ході якої розбили іракську армію і звільнили Кувейт. 3 квітня 1991 року Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію № 687, у якій Іраку висунули умову: жорсткі економічні санкції проти нього триватимуть аж до повної ліквідації всієї зброї масового ураження50.

Успіхи коаліційних військ викликали повстання проти режиму і на шиїтському півдні, і на курдській півночі країни. Жорстокість, із якою режим розправлявся з повстанцями, змусила коаліцію оголосити про «безпольотні» зони на півдні й півночі Іраку та розпочати інтервенцію (операція Provide Comfort) на півночі. Восени 1991 року іракська армія покинула три північні провінції (Ербіль, Дахук, Сулейманія), де під захис­том міжнародних військ було створено уряд Курдистанського регіону Іраку (КРІ).

До запровадження санкцій Ірак жив дуже багато. Освіта й охорона здоров’я в країні були безкоштовні. Типові місячні зарплати в перерахунку на американську валюту вимірювалися в тисячах доларів. Діяла широка програма масового житлового будівництва. Житло в багатоквартирних будинках тоді ніхто не купував — його, що називається, отримували. Якісні й добротні панельні будинки зводили головно силами іноземних фірм. Фахівці-­інженери приїздили з Югославії, СРСР, Південної Кореї, Польщі. На важку і «брудну» працю прибувала робоча сила з Єгипту, Судану, Ємену та інших менш забезпечених арабських країн. Усі важкі роботи виконували гастарбайтери. Місцеве населення вважало за краще або торгувати, або працювати за чималі гроші на держслужбі чи в армії. Після запровадження санкцій доходи пересічних іракців різко впали. Досить сказати, що базова місячна зарплата низової ланки чиновників становила лише 4 долари в перерахунку за курсом чорного ринку. Щоправда, надзвичайно дешевими залишалися пальне й електроенергія51.

14 квітня 1995 року Рада Безпеки ООН у резолюції № 986 висловила стурбованість «серйозною ситуацією з харчуванням і здоров’ям населення Іраку та ризиком дальшого погіршення цієї ситуації» й у зв’язку із цим запровадила програму Oil-for-­Food («Нафта в обмін на продовольство»): Іраку дозволили продавати нафту для фінансування закупівлі гуманітарних товарів. Програму запроваджували як «тимчасовий захід для забезпечення гуманітарних потреб іракського народу до моменту виконання Іраком відповідних резолюцій Ради Безпеки, зокрема резолюції № 687 (1991) від 3 квітня 1991 року»52.

Звісно, Хусейн був диктатором. Після операції «Буря в пус­телі» він ледь не втратив контролю над ситуацією в країні, але відновив його (за винятком трьох провінцій КРІ), жорстоко придушуючи повстання і проводячи масові репресії. Проте він хотів бути не тираном, а улюбленцем народу.

15 жовтня 1995 року в Іраку відбулися президентські вибори, відповідно до конституційної поправки, яка запровадила норму про те, що главу держави обирають на семирічний термін на всенародному референдумі. Це були перші прямі президентські вибори за правління Хусейна, який захопив владу ще 1979 року. Вони пройшли у формі референдуму без інших кандидатів. Виборцям видавали паперові бюлетені з питанням «Чи схвалюєте ви, щоб Саддам Хусейн був президентом республіки?». Явка склала 99,47 %. «Проти» висловилися тільки 0,01 % виборців, які взяли участь у голосуванні53.

Ще 1980 року Хусейн відновив парламентські вибори. До нього останні парламентські вибори в Іраку проходили 1958 року. Вибори до Національних Зборів за Хусейна можна назвати умовно-­демократичними: на 250 мандатів претендувало в кілька разів більше кандидатів; переважна кількість мандатів, але не всі, діставалася владній партії Баас (Партії арабського соціалістичного відродження), лідером іракської гілки якої був Хусейн. На виборах 20 червня 1980 року Баас отримала 187 мандатів, 20 жовтня 1984 року — 183 мандати, 1 квітня 1989 року — 207 мандатів.

Наступні вибори Хусейн провів 24 березня 1996 року. На території КРІ вибори не відбулися, 30 депутатів від цих трьох провінцій призначив уряд Іраку. Із решти 220 мандатів 161 отри­мала партія Баас54.

Після цього Хусейн погодився на програму «Нафта в обмін на продовольство». Певно, він мав підстави боятися, що зубожіння населення спричинить нові повстання. Принаймні критики програми наголошували на тому, що вона дозволила Хусейну зміцнити свої позиції.

Уже 20 травня 1996 року було підписано меморандум про взаєморозуміння між ООН і урядом Іраку55. Перша іракська нафта за програмою «Нафта в обмін на продовольство» пішла на експорт у грудні 1996-го, а перші поставки продовольства надійшли в Ірак у березні 1997-го. На перших етапах програми Іраку дозволялося продавати нафту на 2 млрд доларів кожні пів року. У 1998-му ліміт рівня експорту іракської нафти за програмою підвищили до 5,26 млрд доларів кожні пів року. У грудні 1999-го Рада Безпеки ООН зняла верхню планку обсягів експорту іракської нафти за програмою. 72 % надходжень від експорту нафти йшли на задоволення гуманітарних потреб Іраку (59 % — для 15 провінцій, контрольованих урядом Іраку, 13 % — для трьох провінцій КРІ, де програму реалізувала ООН). Залишок розподілявся так: 25 % — на виплату воєнних репарацій, 2,2 % — на адміністративні й експлуатаційні витрати ООН, 0,8 % — на інспекцію іракських озброєнь56.

Ця