Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко
Але будь-яка мораль, що існує в людському суспільстві, є сукупністю принципів і норм поведінки, які охоплюють ставлення людей один до одного і до суспільства. У класовому суспільстві мораль відображає Ідеологію певних класів. При цьому релігія освячує норми поведінки людей, що вигідні панівному, експлуататорському класу. Тому боротьба проти релігії — це боротьба насамперед за те, щоб перетворити людей, як свого часу чудово сказав Л. Фейербах, «з віруючих — у мислителів, з молільників — у працівників, з кандидатів потойбічного світу — в дослідників цього світу»[39].
Мораль іудаїзму не пов'язана з реальними потребами та інтересами людей. Більше того, вона протилежна їх інтересам, є своєрідним виявом індивідуалізму та егоїзму, що характерні для антагоністичного суспільства. Іудаїзм не може бути взірцем моральності, оскільки, з одного боку, він лякає людей «божою карою» за гріхи, а з другого — сам освячує гріхи, коли це в інтересах релігії та експлуататорських класів.
Чи не найкраще ілюструється антилюдяність іудаїзму мораллю самого пророка Мойсея. Про цю найсмиреннішу «святу людину» у Торі розповідається, що своїми діями вона привела до страти тисячі єгиптян, а євреїв завела у пустелю, де вони опинилися на краю загибелі:
«Як тільки вони починають ремствувати проти його розпоряджень, він іменем бога чинить над ними найлютіші жорстокості. Він вбиває їх тисячами; масовими вбивствами він приводить їх до покори; він сковує їх по руках і ногах і віддає їх на поталу тиранії і в жертву здирства жерців, тобто його власної сім'ї і племені. Під знаменами релігії він прищеплює ізраїльтянам отруйну ненависть до всіх інших народів; він зобов'язує їх бути нелюдяними, людиноненависними, кровожерливими; він навчає їх злодійству, зраді, підступності; він наказує їм узурпувати землі ханаанян, переконуючи їх, що бог обіцяв ці землі їх батькам»[40].
У Торі розповідається й про те, що, поки Мойсей розмовляв з богом на горі Сінай, його брат — левіт Аарон піддався вимогам ізраїльтян і зробив їм ідола, якому євреї стали поклонятися. Спустившись з гори, Мойсей розгнівався. Братові він зробив докір за вчинений «гріх», а щодо народу, то цей пророк наказав левітам винищити тисячі ізраїльтян, щоб спокутувати злочин їх кров'ю.
Іудаїзм закликає людину миритись з важкими умовами життя, бо «шляхи божі незбагненні». Він привчає людину до думки, що на землі немає і не може бути справедливості, що лихо, зло, війни, вбивства мільйонів людей вчиняються з волі самого Ягве. Є прямий зв'язок між такою мораллю іудаїзму і тим, що роблять ізраїльські сіоністи на практиці. Хіба не за Торою діяли ізраїльські екстремісти під час останньої агресії проти арабських народів? Хіба не релігійними повчаннями вони керуються, вчиняючи нові провокації на Близькому Сході?
«Окупований Єрусалим приречений ворогом на непосильні муки, — пише у відкритому листі «Всьому світу від імені Єрусалима і його мешканців» араб-патріот Нансі Абу Хайдор. — Ворог робить все для того, щоб змінити його зовнішній вигляд, вбити його дух. Ця мета досягається різними шляхами… Військові бульдозери зрівняли з землею житла більш як 250 родин марокканського кварталу… Таким же чином було зруйновано квартал, який заважав проїздові до Стіни Плачу, чиє ім'я символізує сьогодні нові страждання єрусалимців… Знищено табір біженців… сотні житлових будинків. Тисячі людей позбулися жител»[41].
Отже, якщо віра в бога не може зупинити такі злочини, то хіба можна говорити про неї як про основу моралі?
Часто-густо релігія оголошує тяжким злочином те, чого вимагає природа чи суспільство. Разом з тим вона спонукає робити те, що суперечить природі і що заважає, шкодить суспільству. Так, релігія вважає шляхом до морального удосконалення людини відмовлення від радості життя, готовність бути нещасним тут, на землі, заради щастя в потойбічному світі. У відповідності з цим релігійна людина не повинна проявляти інтерес до навколишнього світу, до батьківщини, а невпинно звертати погляд на небо, до «небесної вітчизни».
Як написано у Торі, Ягве після створення світу безперервно воює зі своїм народом. Він тільки те й робить, що проклинає, вбиває, спалює і топить людей. Навіть Сатана чинить менше лиха, ніж бог, який влаштовує для людей різні пастки, заманює їх туди, а потім жорстоко карає і навіть знищує.
Саме так діяв біблейський Ісус Навін. Так вчинив і пророк Давид, який після вбивства царя Саула сам став царем Ізраїлю. Давид, цей «святий», підступний, нахабний і жорстокий правитель, розгромивши одного разу вороже євреям плем'я, наказав дві третини населення перебити, перетворивши решту в рабів. Таку політику проводять навіни XX століття — сучасні ізраїльські екстремісти, знущаючись над арабами, експропріюючи власність на окупованій території, оскверняючи дорогі арабам духовні і моральні цінності.
Сьома заповідь Тори повчає: «не перелюбствуй». Але у тій же Торі підкреслюється, що «праведник» Давид знищував молодих чоловіків, коли бачив у них красивих жінок. У другій книзі Царств так розповідається про життя цього «святого» іудейського царя: знеславивши чужу жінку — дружину Урії-хеттеянина, Давид, щоб прикрити злочин, організував вбивство чоловіка — вірного воїна своєї армії, який за нього ж, Давида, на війні кров проливав.
Як же до цього поставився Ягве? Покарав Давида? Так, покарав: вбив дитину, яка народилась в результаті цього перелюбства. Виходить, ніби винна дитина, а не Давид. Він же продовжував далі жити з жінкою забитого ним чоловіка. Зате другу дитину від цього співжиття бог дуже полюбив. Це був знаменитий син Давида цар Соломон, теж «святий», як свідчить Тора. У нього було 700 жінок і 300 наложниць. Виходить, вимога «не перелюбствуй» до «сильних світу цього» не застосовна. Втім «не перелюбствуй», за Торою, означало: не спокушай заміжню чи хоч би наречену після того, як платню за неї внесено. Спокусити ж незаміжню жінку чи рабиню — це не перелюбство. Тут мова скоріше йде
