Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко
Разом з тим Талмуд, як і Тора, проповідує «гармонію» інтересів всього єврейського народу, «гармонію» класових інтересів за умов експлуататорського ладу, приховує класові суперечності. «Святе письмо» завжди закликало і закликає трудящих євреїв миритися з важким життям, бо «шляхи господні несповідимі і незбагненні».
Іудаїзм так само, як і християнство, іслам та інші релігії, завжди освячував іменем бога рабство й експлуатацію, з одного боку, і неробство експлуататорів — з другого. Багатство і бідність він оголошує однаково непорушним і вічним «божественним» законом.
Іудаїзм, як і всяка релігія, вчить мовчки підкорятися експлуататорам, засуджує протест і боротьбу за волю. В книзі Соломона, наприклад, говориться: «Бійся, сину мій, господа і царя, з заколотниками не знайся»[18], тобто не спілкуйся з ворогами експлуататорів.
Все законодавство Талмуда зводиться до захисту інтересів заможних, до охорони приватної власності. Талмуд містить у собі трактати, присвячені цивільному праву: Баба Кама, Баба Меція і Баба Батра. З питань, що там розглядаються (про права і обов'язки суб'єкта як власника, що володіє полем; про накладення арешту на майно боржника тощо), видно, що Талмуд захищає інтереси рабовласників, феодалів, поміщиків, купців. От чому він знайшов таке значне поширення в період середньовіччя.
Якщо до цього додати вчення Талмуда про підлеглість рабовласницьким законам, про заклик до миру між гнобленими і гнобителями, проповідь непротивлення злу насильством, про прощення ворогів і любов до них, то стане цілком ясно, що арсенал талмудистських ідей служив «сильним світу» не гірше, ніж їх озброєні загони. Таке вчення пізніше виявилось цілком придатним і для буржуазії.
Прогресивні мислителі минулого неодноразово виступали з критикою догматів іудаїзму і біблейських міфів. Ще в глибоку давнину Еліша бен Абуя, один з танаїв (тлумачів Тори), який жив у І ст. до н. е., поділяючи світогляд грецьких філософів-матеріалістів, піддав сміливій критиці Тору. За це іудаїсти віднесли його до числа тих, хто назавжди позбавлений «майбутнього життя».
У IX ст. н. е. у місті Балкі (тепер місто Балх в Афганістані) єврейський учений Хіві Габалкі першим підрахував суперечності в Торі і висунув 200 заперечень проти її божественного походження.
Критикуючи вчення Ветхого завіту, Хіві вказував на наявність в ньому абсурдних положень, приписів та інших нісенітниць. Заперечуючи культ, ритуали і обряди, Хіві Габалкі іронічно запитував: «Чому, поки тіло людини ціле, вона не вважається богоугодною, а коли частину тіла обріжуть, вона стає богоугодною?»[19]. Оскільки рабини вважали погляди Хіві небезпечними, вони спалили його твори, а самого автора прозвали презирливо Хіві ал Калбі, тобто собакою[20].
У місті Толедо (Іспанія) видатний мислитель, математик і поет Аврам Іби Езра (1093–1168 рр.) звернув увагу на те, що Мойсей не міг написати Тору, оскільки в його четвертій книзі змальовано смерть і оплакування самого Мойсея — цього міфічного «боговидця». Та Езра знав, що за антирелігійні дослідження його чекають переслідування й жорстокі кари, і тому свої відкриття зашифрував.
У XVII ст. твори Езри вперше розшифрував голландський філософ Барух (Бенедикт) Спіноза. Виразник інтересів передової буржуазії, яка вступала в боротьбу з феодалізмом і релігією, він продовжив і розвинув критику іудаїзму, скеровану проти самого існування релігійних уявлень.
Спіноза піддав ґрунтовній критиці іудейські твори, показав їх міфологічний характер. Він зірвав ореол святості з цих книг. З неприхованою ненавистю і люттю рабини зустріли його головний твір — «Богословсько-політичний трактат», в якому мислитель зосередив увагу на аналізі не первісних вірувань, а священної книги Іудаїзму — Тори. Спіноза довів, що П'ятикнижжя з його суперечностями написане не Мойсеєм. Ясніше за денне світло видно, писав він, що П'ятикнижжя написане іншим, тим, хто жив на багато років пізніше Мойсея (існування якого Спіноза помилково визнавав). «Оскільки в П'ятикнижжі багато такого, що не могло бути написано Мойсеєм, то звідси висновок, що необгрунтоване і абсолютно суперечливо розумові твердити, ніби Мойсей є автор П'ятикнижжя»[21].
Спіноза досконало вивчав текст кожної книги Тори, порівнював, зіставляв їх зміст, робив висновки. «Рабини, — писав він, — абсолютно безумствують; коментатори ж, яких я прочитав, говорять дурниці, вигадують І, зрештою, цілком спотворюють навіть мову»[22].
Іудейські священнослужителі прокляли Спінозу і цькували його, як «апекойреса» (безбожника).
За книгу «Безсмертя душі» в Амстердамі був доведений до смерті інший філософ-атеїст Урієль д'Акоста, який у 1623 році виступив проти Тори, Талмуда і заперечував релігійні свята й обряди. Амстердамські рабини розправились з д'Акостою за те, що він виступив проти основних положень релігійного світогляду.
Нещадно розправлялись рабини і з іншими своїми противниками. Так у XIX ст. письменник-атеїст І. Ертер і вчений С. Рапопорт були відлучені від общини з оголошенням їм «херему» (піддали анафемі). За наклепницькими доносами проповідники іудаїзму домоглись арешту відомого єврейського письменника А. Діка, засудження до заслання поета Л. Гордона, а твори цих авторів спалили як ворожі іудаїзмові.
Проти іудаїзму виступало багато інших прогресивних євреїв, у тому числі письменники Іосель Лінецький (твір «Польський юнак»), Аксенфельд («Обманутий світ»), Шолом Алейхем («Райське життя», «Учитель Бо-аз» та Ін.), І. Л. Перетц («Набожна кішка», «Мораль»). Названі автори викривали антинаукову, антинародну, реакційну суть іудейської релігії. За це релігійні фанатики переслідували їх, оголошували антисемітами. Іоселя Лінецького, наприклад, вони схопили і кинули у річку, намагаючись втопити.
Методи, до яких вдавалися іудаїсти в боротьбі проти своїх противників, перевершують навіть католицьку інквізицію. Згаданий вже
