Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко
«Треба визнати, що євреї в Радянському Союзі не мають ніяких культурних прав».
Протягом ряду років Всесвітній єврейський конгрес, керуючи сіоністськими організаціями, намагався різними способами встановити офіціальний зв'язок з іудейськими общинами в Радянському Союзі. Розсилаючи анкети з запитаннями: чи є в державному апараті і в армії євреї, які зв'язки підтримує єврейська молодь з Ізраїлем тощо, сіоністи сподівались на неабияку «поживу». Але подібні їх витівки викликали глибоке обурення серед євреїв у нашій країні, переважна більшість яких усвідомлює, що іудейська релігія є чужою їм, шкідливою, антинауковою, реакційною ідеологією, яка заважає будівництву комунізму, а сіонізм є ворогом трудящих євреїв.
Подолання іудаїзму — це не просто його заперечення. Це тривалий і складний процес. Він вимагає глибокого наукового «пояснення» релігії, зокрема іудейської, причин її виникнення і шляхів відходу від неї трудящих. Це заміна антинаукового світогляду науковим, консервативних традицій — новими, прогресивними, звільнення здорових традицій і звичок від релігійної оболонки в ім'я щастя людини.
Відмирання антинаукового релігійного світогляду і утвердження світогляду науково-матеріалістичного, атеїстичного, поступове звільнення трудящих соціалістичного суспільства від релігійних пережитків є нездоланною прогресивною тенденцією при переході від соціалізму до комунізму. А це, зрозуміло, викликає занепокоєння реакційних сил капіталістичного світу. Ось чому осіонізовані служителі іудейської релігії, щоб зберегти свій вплив і посилити позиції клерикалів, продовжують спроби далі реформувати її. Деякі з них плекають мрію про об'єднання всіх тих, хто вірує в бога.
Якщо раніш клерикали, в тому числі й іудаїстські, займалися головним чином поширенням релігійного віровчення взагалі, то нині для врятування своїх позицій вони висувають на перше місце моральний, етичний бік релігії. На думку одного з стовпів сучасного іудаїзму в США М. Вінера, настав час, щоб вузьконаціональну, повну заборон релігію перетворити у «раціоналістичну, універсальну, чисто етичну релігію». Вінер, як і інші іудаїстські богослови США, робить ставку на Талмуд.
З численних повчань Талмуда він рекомендує взяти норми і принципи для універсальної «етичної» релігії. Цей богослов, як і ряд інших шанувальників Тори і Талмуда, розуміючи неспроможність релігії перед наукою, говорить про необхідність доповнити науку релігійною, саме іудейською, етикою і мораллю.
Оскільки віровчення Іудаїзму про будову Всесвіту, походження людини та з інших питань зазнало остаточної поразки, оскільки в сучасних умовах важко захищати біблейські уявлення про світ (неспроможність їх цілком очевидна), то рабини наголошують нині саме на моральних доктринах релігії, на етичних засадах іудаїзму, підносять на щит стару вигадку про те, що без релігії нібито немає моралі. В людині, як переконують клерикальні соціологи, діє певна «п'ята колона» (егоїзм, пихатість, лінощі тощо), яка визначає всі інші недосконалості. Від цього клерикали перекидають місток і до суспільно-політичних питань. Богослови-іудаїсти твердять, що будь-яку соціальну проблему можна правильно розв'язати лише з позицій релігії.
Так, у Торі є книга Екклезіаста, що по-єврейськи називається «Когелет». Вона сповнена презирства до праці, яка нібито є земною суєтою. У цій «святій книзі» є притча про те, як один цар заклав виноградник, виростив сади і гаї, насадив у них різні плодові дерева. Коли ж він подивився на всі справи і на працю свою, то вирішив, що все те «суєта і томління духа»[35], «зненавидів я всю працю свою, якою трудився під сонцем, тому що повинен залишити її людині, яка буде після мене»[36]. Така думка подається у «святому письмі» щодо праці.
Іудаїзм відверто проголошує соціальну нерівність в суспільстві, іменем бога освячує поділ людей на хаверів (товаришів, близьких), до яких належать рабини, і на ам-гаарців, обмежених у всіх правах, тобто на панів і рабів.
Тора, канони якої покладені в основу іудаїстського віровчення, вважає працю карою божою за якийсь первородний гріх Адама і Єви. Вкусивши плід із забороненого «дерева пізнання», вони накликали на себе лютий гнів «всемогутнього» бога, який назавжди прокляв і прирік на важку підневільну працю і на вічні молитви увесь рід людський.
Але ж людина, людське суспільство потребують не молитов, а праці. Праця — основа людської моралі.
Іудаїзм, навпаки, вважає високоморальною таку людину, яка, не працюючи на благо суспільства, віддає весь свій вільний час молитвам і виконанню релігійних обрядів. Для іудаїзму не праця, а молитва є вищим проявом моралі.
Служителі іудаїзму претендують на роль монопольних охоронців і тлумачів моралі. Цю монополію рабини обумовлюють посиланням на Тору, яка повчає: «По закону, якому навчать вони тебе, і за визначенням, які дадуть вони тобі, роби, не відхиляйся ні праворуч, ні ліворуч від того, що вони скажуть тобі»[37].
Якщо ж віруючий відхилиться, вчить іудаїзм, то його чекає смертна кара. «А хто вчинить так зухвало, що не послухає священика, який служить перед господом, богом твоїм, той заслуговує смерті. Отак викорінюй лихо в Ізраїлі»[38],— повчають проповідники іудейської моралі. Основу цієї моралі вони вбачають у Торі, а саме: в десяти заповідях, які нібито Мойсей від імені бога дав людям. Без цих заповідей, мовляв, люди могли б перетворитися в дикунів, у звірів.
Крім Тори, іудейську мораль викладено у Талмуді. Саме в цих книгах наведено вказівки про те, які життєві правила, приписи повинен виконувати правовірний іудей, щоб не порушити свого зв'язку з богом, не прогнівати його. Моральні принципи Талмуда грунтуються на основних догмах і віросповідних положеннях іудаїзму. Талмудисти нескінченно повторюють одну й ту ж біблейську версію, ніби правила моралі було відкрито
