Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко
Ще у 20-х роках нинішнього століття один з лідерів сіонізму Макс Нордау, звертаючись до англійських імперіалістів, так сформулював місію сіоністського руху:
«Ми знаємо, чого ви чекаєте від нас, — хочете, щоб ми охороняли Суецький канал. Ми повинні охороняти ваш шлях до Індії через Близький Схід. Ми готові виконати це складне завдання. Проте необхідно, щоб ви дозволили нам стати силою для того, аби ми змогли виконати свій обов'язок»[48].
Теперішній президент Всесвітньої сіоністської організації Гольдман ще в 1946 році заявив: «Сіоністи ладні надати Британії повне право для створення військових, військово-морських та військово-повітряних баз в Палестині з умовою, якщо вона погодиться на утворення єврейської держави на 65 процентах палестинської території. Створення військових баз у Палестині пропонується також і Сполученим Штатам Америки, якщо вони готові взяти на себе обов'язок по її охороні»[49].
Отже, догматичні положення, моральні настанови іудаїзму сіонізм перетворив у практику проімперіалістичної єврейської буржуазії.
Мораль іудаїзму не засуджує і такі ганебні вчинки, як лицемірство та обман. За Талмудом, іудей, якому загрожує фізична кара, для свого врятування має право брехливо свідчити, хоч цим буде осквернено ім'я бога Ягве. Разом з тим іудейські священнослужителі твердять, що «голос совісті мають тільки релігійні люди». Але факти свідчать про інше.
Про яку совість, наприклад, може йти мова відносно французького мультимільйонера, «віруючого» Едмона де Ротшільда, що звернувся до французьких євреїв із закликом ввести особливий податок на користь Ізраїлю як прояв солідарності із загарбниками. Цей правовірний іудей закликав євреїв відчути «величезну гордість» за воєнну перемогу ізраїльських окупантів. Ротшільд пишається тим, що він належить до «обраного народу».
Мораль іудаїзму пройнята вузьким практицизмом, жадобою до наживи, духом егоїзму. К. Маркс писав:
«Що було, само по собі, основою єврейської релігії? Практична потреба, егоїзм… Бог практичної потреби і своєкорисливості — це гроші. Гроші — це ревнивий бог Ізраїля, перед лицем якого не повинно бути ніякого іншого бога. Гроші зводять всіх богів людини з висоти і обертають їх у товар… Гроші — це відчужена від людини сутність її праці та її буття; і ця чужа сутність панує над людиною, і людина поклоняється їй»[50].
Та й в самому іудейському культі, як і в будь-якій іншій релігії, грошам відводиться чільне місце. Продаж маци чи аукціон по збуту розділів Тори (аліє), обряди поховання чи обрізання, шлюбу чи розлучення — всюди на першому місці — гроші. І це цілком узгоджено з принципами іудейської моралі. Повчаючи інших вдовольнятися невеликим, самі служителі іудаїзму далекі від того, щоб відмовлятися від всіляких життєвих благ — розкішних особняків, автомобілів, смачної й ситої їжі тощо.
Чужим, глибоко шкідливим, аморальним в наших умовах є також ставлення іудаїзму до жінки. З того часу, як матріархат змінився патріархатом, а жінка стала в сім'ї і в громадських справах підлеглою, релігія закріпила її становище як нижчої істоти. Жінка, за визначенням А. Бебеля, стала «першою людською істотою, що потрапила в рабство». Іудаїзм оголосив це рабське становище жінки встановленим «законом божим». Взяти хоча б легенду про створення першої жінки Єви. Адама бог начебто зробив з «праху земного» і вдихнув в нього свій дух, а Єву — з адамового ребра і духа свого їй не вдихнув.
Чому ж бог не зробив Єву, як і Адама, з глини? Клинописні таблички, викопані на руїнах Вавілону, відповідають нам на це питання. Виявляється, історія ця походить з комічного непорозуміння. У шумерському міфі, звідки іудейські рабини запозичили своє вчення, розповідається, як у бога Енки заболіло ребро. На шумерській мові останнє слово звучить «ті». Богиня, яку покликали вилікувати ребро у бога Енки, зветься Нін-ті, тобто «дати життя».
Стародавні єврейські жерці замінили Нін-ті Євою, яка була для них легендарною праматір'ю людства, тобто «жінкою, що дає життя». Разом з тим якось збереглося в пам'яті євреїв і друге значення імені Нін-ті («жінка з ребра»). Так і пішла версія, що Єва зроблена з ребра Адама. По-древньоєврейськи Єву ще звуть Хавою, що означає «ребро». Звідси і пішло твердження, ніби жінка — не повноцінна людина, а лише частина її. Древні євреї називали жінку «ішша», тобто «від чоловіка зроблена». Це ще один доказ того, як багато запозичили стародавні євреї з легенд народів Месопотамії[51].
Зневажливе, презирливе ставлення до жінки іудейська релігія проповідує досить послідовно. Оголосивши людство проклятим за так званий «первородний гріх», іудаїзм намагається довести, що саме з вини жінки прокляття бога лягло на весь людський рід. Зважаючи на це, зазначає «святе письмо», жінка не може бути рівною з чоловіком, бо вона винна у всіх злигоднях, які тільки трапляються у суспільстві,— у голоді, хворобах, війнах тощо. Десять заповідей Ветхого завіту звернені лише до чоловіка. У дев'ятій заповіді жінка згадується разом з наймитами і свійськими тваринами (чоловік не повинен бажати ні дружини ближнього, ні слуги його, ні тварини його, ні осла його, нічого іншого, що належить ближньому). Жінка, таким чином, — частина майна.
«Все, що чоловік хоче робити з жінкою, він робить, — як з м'ясом, одержаним з бойні: хоче їсти з сіллю — їсть, хоче їсти засмаженим — їсть, вареним — їсть»[52],— повчає іудаїзм. Чоловік може розлучитись з жінкою, коли йому заманеться. Підставою для цього може бути навіть підгоріле м'ясо, яке готувала дружина. Чоловік має право зажадати розлучення у тому разі, коли йому сподобалась інша вродлива жінка. За Талмудом, вдова не може знову одружитись, якщо не має двох надійних свідків, які підтвердили б смерть чоловіка.
За вченням іудаїзму, дівчина повинна коритись батькові, ставши дружиною — чоловікові, а овдовівши — синові. Батько мав право
