Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко

«Тих, хто заперечує П'ятикнижжя і пророцтво, слід вбивати; хто в силі вбивати їх відкрито мечем, повинен це робити, а хто ж ні, то повинен користуватися різними обставинами, щоб заподіяти їм смерть; якщо, наприклад, єврей бачив, що хтось з людей цього роду упав у криницю, в якій е драбина, він повинен не допустити його порятунку і забрати драбину, виправдовуючись перед ним тим, що йому потрібна драбина, щоб зняти сина з даху, і що він потім поверне її йому»[23].

Така настанова проповідників іудаїзму цілком відповідає «святому письму» Талмуда, який повчає: «Хто гудить слова законовчителів, заслуговує природної смерті; хто сміється над словами талмудичних мудреців, того покарати киплячим виверженням; того, хто перестає вивчати слова Тори, щоб зайнятись розмовою, нагодувати розжареним вугіллям»[24].

До речі, старанність Маймоніда в боротьбі з інакомислячими не врятувала його самого від переслідування рабинів. Характерно, що в боротьбі проти його прихильників рабини звернулись за допомогою до католицької інквізиції.

Не витримує наукової критики також учення іудаїзму про месіанізм. Ідею месіанізму в іудаїзмі було оформлено складачами Талмуда в період панування Риму, тобто тоді, коли Іудея остаточно позбулась своєї політичної незалежності і коли будь-який опір велетенській Римській державі був безнадійним.

Саме в цей період складачі Талмуда висунули релігійну ідею про «небесного рятівника», який повинен судити всіх живих і мертвих, а праведників привести в «землю обітовану».

З того часу ідея месіанізму в іудейській релігії займає чільне місце. Месія («мешіах») в перекладі з древньогрецької мови означає Христос, тобто помазаник.

Під месією в іудаїзмі до останнього часу розуміли наступне пришестя «небесного рятівника» знедолених, поневолених євреїв. Пришестю месії, за вченням рабинів, повинен передувати прихід дев'яти передвісників — пророків з неба: Іллі, Єноха та ін.

Хоча в Торі жодного посилання на месію як небесного рятівника немає, ізраїльський рабинат разом з сіоністськими пропагандистами викручується, намагаючись обгрунтувати сучасний месіанізм посиланням на Тору. Вони згадали, що у П'ятикнижжі Мойсея та в деяких найдавніших пророчих книгах месіями називались національні вожді, жерці та пророки, які були урочисто посвячені в це звання. Месіями називались царі Саул, Давид, Соломон. Тлумачення месіанізму сучасними ідеологами іудаїзму — шкідлива богословсько-сїоністська пропаганда, яка закликає євреїв всього світу до класового миру і зустрічі месії в Палестині.

Керівні сіоністські діячі Ізраїлю і зараз люблять посилатись у своїх промовах на Тору та її месіанські пророкування. Так, наприклад, колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Бен-Гуріон (Давид Грін) у своїй промові в липні 1957 року заявив: «Єврейський народ зберігся, і було створено державу згідно месіанським передреченням пророків Ізраїлю»[25].

Згодом в Палестині та інших країнах єврейські рабини заходились «удосконалювати» Талмуд. Виникла так звана палестинська Агада[26] — тлумачення біблейських пророків. Якщо пророки у своїх проповідях — галахах припускали мотиви гніву, то Агада не виражає гніву, а лише тихо скаржиться на важке становище Ізраїлю і покірливо висловлює впевненість, що бог не відхилить чоло своє від «обраного народу».

Згодом у діаспорі агадичні елементи було вилучено з Талмуда у спеціальну збірку під назвою «Око Якова». Виникли також Мідраші — агадичні збірки у самій Палестині.

Агада кличе назад, до епохи «єднання Ягве з Ізраїлем» в Єрусалимському храмі. Тепер ця реакційна ідеологія поєднується з отруйною проповіддю шовінізму, її об'єктивне призначення, як і всього талмудистського віровчення, — пом'якшити гострі класові суперечності всередині єврейського народу мотивами необхідності національного єднання. Проповідники іудаїзму, по суті, намагаються всіляко обгрунтувати шовіністичну ідею про «богообраність» єврейського народу.

Спекулюючи на релігійних почуттях, марновірстві віруючих, капіталістичні монополії тепер широко використовують реакційні клерикальні організації в боротьбі проти комунізму. Користуючись Торою і Талмудом, реакційні іудейські клерикали звертаються до віруючих із закликами підтримати традиції Іудаїзму в боротьбі з «апекойресами».

Ідеологи іудаїзму і сьогодні твердять, що Талмуд, як і Тора, нібито має божественне походження. Так, керівники ізраїльської синагоги в Єрусалимі, випустивши в світ 8-томну Енциклопедію Талмуда, переконують своїх читачів, що «в Талмуді чути голос Тори, він — свята святих і в ньому втілено живі слова бога».

Прагнучи врятувати іудаїзм від краху, частина рабинів нині стала на шлях його дальшого «вдосконалення», «осучаснений».

Рабини-модернізатори так само, як і модернізатори з числа протестантських священиків, демагогічно засуджують негативні сторони капіталізму. В той же час вони беззастережно підтримують приватну власність, лицемірно закликаючи буржуазію бути доброю до трудящих, а від трудящих вимагають любові до буржуазії, проповідують «співробітництво класів» у боротьбі проти комунізму і атеїзму.

Модернізм у релігії взагалі і в іудаїзмі зокрема — не новина. Протягом історії релігії доповнювалися, підправлялися, підредаговувалися там, де тільки це було можливо. Але якщо модернізація в минулому відбувалась обережно, без зайвих розмов, не привертаючи до себе уваги, то сучасна модернізація йде значно глибше, робиться більш рішуче і являє собою предмет численних дискусій.

Так, модерністські тлумачення Тори мають начебто завдання довести, що вона висловлює абсолютні істини, але в алегоричній формі, в мінливих поняттях і категоріях, які потребують, мовляв, перекладу на сучасну мову. Модернізація в іудаїзмі пішла так далеко, що іудейські богослови в 1959 році скликали навіть спеціальну конференцію під такою гучною назвою: «Наука, філософія і релігія». Після тривалого обговорення було вирішено, що іудаїзм потрібно «осучаснити на основі досягнень науки»[27].

Хитання іудаїзму між «ортодоксією» і «модернізмом», його загравання з наукою, як і відверті наскоки на неї, переконливо свідчать про кризу релігійної ідеології взагалі, що є передвісником остаточного зникнення релігійного світогляду.

Характерною особливістю сучасного іудаїзму