Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

3. Якщо засуджені стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою й чесним ставленням до праці довели своє виправлення, то вони адміністрацією ви­правного центру в установленому законом порядку можуть бути представлені до:

1) заміни невідбутої частини покарання більш м’яким;

2) умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

4. Адміністрація виправного центру до засудженого може застосувати тіль­ки один захід заохочення. Проте власником підприємства, установи, організа­ції або уповноваженим ним органом до засуджених, які у них працюють, мо­жуть додатково застосовуватися заходи заохочення, що передбачені законодав­ством про працю.

5. Слід зазначити, що у період 2001—2003 років у ст. 10710 ВТК України передбачався ще й такий захід заохочення, як дозвіл на виїзд до близьких ро­дичів за межі виправного центру у відпустку терміном до 20 діб один раз на рік, який не знайшов свого подальшого відображення у нормах КВК України. Враховуючи те, що засуджені, відповідно до ч. 2 ст. 60 КВК України, мають право на відпустку, така відпустка повинна їм надаватися і те, що засуджені можуть все ж таки заохочуватися виїздом до близьких родичів за межі випра­вного центру на святкові, неробочі та вихідні дні, то слід повернутись і до та­кого заходу, як дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у відпустку. Нічого негативного в цьому не вбачається, оскільки застосуван­ня заходів заохочення до засуджених є правом, а не обов’язком адміністрації, прикладом втілення таких принципів кримінально-виконавчого законодавства, як диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне засто­сування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки.

1. До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений по­рядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосо­вувати такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і при­леглої до нього території;

заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;

заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;

поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

2. Стосовно особи, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру надси­лає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудже­ного до кримінальної відповідальності відповідно до статті 390 Кримінального кодексу України.

1. Частина 1 ст. 68 КВК України закріплює сім видів дисциплінарних стяг­нень, що можуть застосовуватися до засудженого під час відбування покаран­ня у виді обмеження волі. Наявність такої досить розгалуженої системи дозволяє реалізувати на практиці принцип індивідуалізації процесу виконання покарань відповідно до поведінки засудженого та диференційовано підходити до його покарання відповідно вчиненому порушенню.

Перші чотири види стягнень (попередження, догана, сувора догана, при­значення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території) носять разовий характер, а інші три (заборона проживати по­за гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожит­ку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплі­нарний ізолятор строком до десяти діб) є строковими.

При цьому засуджені, до яких застосовані строкові види стягнень, не мо­жуть бути достроково звільнені від їх відбування. Виключення становить ли­ше можливість дострокового звільнення засудженого з дисциплінарного ізо­лятора за станом його здоров’я.

2. Для застосування заходів стягнення необхідні дві підстави: 1) порушен­ня трудової дисципліни; 2) порушення встановленого порядку відбування по­карання.

Під порушенням трудової дисципліни слід розуміти недотримання норм законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку та ін­ших локальних актів установ, підприємств, організацій, де працюють засудже­ні до обмеження волі; невиконання, неточне чи несвоєчасне виконання трудо­вих обов’язків, законних наказів і вимог адміністрації виправного центру що­до організації виробничого процесу тощо.

Порушенням встановленого порядку відбування покарання є невиконан­ня положень ст. 59 КВК України.

3. Засуджені до обмеження волі можуть бути також притягнуті до кримі­нальної відповідальності за ст. 390 КК України за: 1) самовільне залишення виправного центру; 2) злісне ухилення від робіт; 3) систематичне порушення громадського порядку; 4) систематичне порушення встановлених правил про­живання.

Злісним ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі є са­мовільне, без поважних причин залишення засудженим території виправного центру, неповернення до місця відбування покарання, а також залишення міс­ця роботи або місця проживання. Цей злочин визнається закінченим з момен­ту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь.

Самовільним є таке залишення території виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального дозволу адміністрації; б) особами, які попереджені про ме­жі цього центру та про відповідальність за їх порушення.

Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виражатися у відкритій, демонстративній відмові від виконання робіт; у тривалому ухиленні від роботи шляхом симу­ляції хвороби; у з’явленні на роботу в нетверезому стані; у прогулах та інших неодноразових порушеннях трудової дисципліни тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і тривалість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені порушення заходів стяг­нення.

Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні за­судженим не менше трьох адміністративних проступків (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систематичне порушення встановлених правил прожи­вання — не менше трьох дисциплінарних проступків (збереження в житлових приміщеннях