Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Елементарний склад залишків виробництва із заповнення об’єктів майстерні демонструє такі закономірності. Перша група, яку ми умовно приймаємо за еталон — це руди. Складається із зразків руди з давніх копалень поблизу поселення і конкрецій з шарів металургійного комплексу, за складом ідентичних чистій необробленій руді, взятій безпосередньо з родовища. У другій групі представлені залишки виробництва різних його етапів. Найближчі до руди показники процентного співвідношення металів і неметалів мають зразки з давньої денної поверхні у печі 3 та із залишків заповнення печі 3.
Надзвичайно цікава знахідка криці в заповненні ковальського горна. Зразок був знайдений при обстеженні пошкодженого обріза культурного шару в західній частині плато Чортова городища на самому початку досліджень. Залізовмісний артефакт був зафіксований металодетектором у заповненні об’єкта, згодом виявленого як ковальський горн. Артефакт був аморфним без певної форми згустком шлаку і окислів. При розпилюванні виявилося, що в середині згустку міститься ядро сплюсненої округлої форми, яке під час полірування дало металевий блиск. Аналіз цього ядра показав високий вміст заліза і відсутність кальцію. Розпиляна поверхня показала кілька тонких горизонтальних прожилок шлаку, через якийсь час після знаходження в приміщенні, почали розшаровуватися. Імовірно, цей зразок може бути найбільш близький до характеристик одержуваного в залізоробній майстерні металу.
Також була проаналізована бронзова крапля з каналу для нагнітання повітря горну 1 (ковальського). Крапля представляє олов’янистими бронзу з високими (десяті частки %) домішками сурми, миш’яку, нікелю, цинку. Аналіз залишків глини зі скельних щілин у стінках древньої копальні під горном 1 показав, що спочатку розщелина була заповнена високоякісним бентонітом. Глини, що залягають поруч, таких характеристик не мають.
Яким був процес виробництва в цій майстерні, на сучасному етапі розробки проблеми можна тільки припускати. Як зазначається в літературі стосовно пам’яток передскіфського і ранньоскіфського часу Східної Європи, процес був досить примітивним і полягав у отриманні криць, максимально залежачи від якостей руди в родовищі. Такий спосіб виробництва з руд із високим відсотком заліза відомий на пам’яках Східної Грузії, Колхіди, Курського Посейм’я, Польщі. Подібним кавказьким металургійним центрам є і принцип організації робочого простору або майстерні, а також спосіб зведення печей.
Отже, за відсутності готових речей, але при наявності руд і залишків виробництва, ми можемо припускати, що виробництво заліза на Учбаськім поселенні проходило подібно декільком іншим раннім залізоробним виробництвам, відомим на Кавказі. На Учбаськім поселенні було знайдено типове для північнокавказького Серженьюртівського некрополя зображення-орнамент на парадних посудинах у вигляді перевернутої лунниці з відростком посередині або пташиної лапи. Подібне зображення відомо і на інших пам’ятках кизил-кобинської культури цього періоду (Кизил-Коба, Дружне), такий наліп нанесено на тулуб біконічної корчаги з інвентарю напівзібганого на боці поховання 2, кург. 1 у с. Булахівка. Ранні його прототипи, на відміну від кавказьких і кримських, не наліпні, а канельовані, відомі на кераміці Малої Азії і Південних. У шарах Трої VIIб є подібне наліпне зображення.
Отже, в молодшому дотаврському періоді племена кизил-кобинської культури мали тісні зв’язки з населенням кобанської культури на Кавказі, що має підтвердження в матеріальній культурі кримських горців і ймовірність існування в Криму металургійного центру, що спеціалізується на обробці гематиту, залізоносної породи, типової для ранньої кавказької чорної металургії, отримує тим самим кілька непрямих підтверджень. Традиції обробки заліза за матеріалами Волго-Кам’я приблизно цього самого часу, отримання якого, ймовірно, відбувалося також із гематитових руд, можливо, продовжують горизонт поширення технології на всю пристепову частину Східної Європи, проте потрапляти в місцеве середовище різних її територій така технологія могла різними шляхами.
Абсолютних аналогів такої майстерні в культурах раннього заліза Північного Причорномор’я знайти не вдалося, але ранні металургійні комплекси відомі. Залишки наземної печі з передгорновою ямою і шлаковикидом знайдені на поселенні Лиманське Озеро бондарихінської культури (ХІІІ–Х ст. до н. е.) поблизу с. Дронівка Артемівського р-ну Донецької обл. Однак є й суттєва різниця: якщо на Уч-Баші сировиною служив гематит, то на Лиманському озері для виплавки заліза використовувалися болотні руди. Печі зі шлаковикидом відомі на лісостепових пам’ятках Північного Причорномор’я дещо пізніше. Сиродутні наземні печі зі шлаковикидом набувають поширення через півтора-два століття в скіфський час; такі конструкції відкриті на Шарпівському і Кам’янському городищах. Вони, швидше за все, нерозривно пов’язані із іншим типом руди і поширювалися за допомогою відмінного від попереднього процесу отримання криці. Він був віднайдений при використанні інших руд, не таких багатих, як гематити, магнетити і подібні до них. Тому питання датування комплексу з Лиманського озера і залишається відкритим. Можливо, що ця піч не мала шлаковикида, за отвір шлаковикида було прийнято отвір для створення природної тяги або пристрою для штучного нагнітання повітря (міхів). Не виключено, що цей отвір — результат вилучення криці після закінчення процесу виплавки, однак за опублікованими матеріалами визначити це вже неможливо.
Мабуть, за матеріалами Уч-Баша є підстави говорити про відкриття одного з найбільш ранніх осередків виробництва заліза в Північному Причорномор’ї на тлі вже відомого кавказького і передбачуваного карпато-дунайського[54]. Не суперечить такій інтерпретації відкритого на Уч-Баші комплексу і його дата — кінець IX–VIII ст. до н. е. На думку фахівців, саме на цей час припадає закінчення періоду становлення оволодіння обробкою заліза на території Східної Європи. Синхронний процес відбувався у населення Центрального Кавказу. У цьому контексті також цікава недавня знахідка металургійної майстерні з залізним шлаком і відходами кування на Близькому Сході, датована кінцем IX — кінцем VIII ст. до н. е., яку відносять до найбільш ранніх подібних виробництв в регіоні.
Як підтвердження існування саме вогнища, а не окремого епізодичного виробництва також виступає відкриття залізоробного виробництва на основі руди з високим вмістом заліза і низьким або нульовим вмістом фосфору на сході Кримських гір у відрогів Карабі-яйли в урочищі Сеферек-Коба, що також супроводжується матеріалом кизил-кобинської культури VIII ст. до н. е.
Історична інтерпретація даного центру металургії заліза повертає нас до дещо забутої концепції О. І. Тереножкіна про прямий зв’язок поширення залізоробного виробництва з племенами кіммерійців, з якими дослідник пов’язував чорногорівські і новочеркаські старожитності Північного Причорномор’я.
Знахідки виробів із заліза, хоч і не є чисельними у Криму[55], але відомі на низці поселень, що кореспондуються у часі із відкритими на Уч-Баші і Сеферек-Кобі майстернями. На епонімній пам’ятці Кизил-Коба було знайдено залізне шило, з поселення Дружне-1 походить залізний ніж і вкладень. У господарській ямі поселення Сімферопольське було знайдено залізну сокиру. Кизил-кобинське поселення виникає у молодшому дотаврському періоді, тобто в час появи залізоробного виробництва на Уч-Баші, воно містить шар синхронний наступному V горизонту Уч-Баша. Дружне-1, судячи із публікації матеріалу, також містить матеріал горизонтів IV і V Уч-Баша. Сімферопольське поселення синхронізується із горизонтами V-УБ і VI-Г, тому рис горизонтів молодшого дотаврського періоду у своєму матеріальному комплексі не має, натомість його кераміка типологічно відповідає поселенням Інкерманської долини таврського періоду — Чорна річка, пізнім комплексам Сахарної Головки і раннім комплексам Інкерманського поселення. Поселення і могильники горизонту VI-Г кизил-кобинської культури містять уже значно більше виробів із заліза, серед яких предмети озброєння, кінського спорядження, прикраси, знаряддя та ін.
Варто також зазначити, що і залізоробні майстерні, і залізні вироби походять з поселень, розташованих на північних відрогах внутрішньої куести поблизу балок, утворених
