Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Приміром, із писемних джерел відомо про те, що степовики попереджали мешканців Боспору стосовно неприпустимості спроб випасати череди у степах, пропонуючи тим обмежитися гірською смугою. Однак власники степових пасовиськ не брали до уваги ту обставину, що регулярне випасання власних стад при постійному зростанні останніх веде до деградації пасовиськ. Свідченням такої деградації є та обставина, що серед мисливської здобичі, що її знаходять на місцях скіфських кочовищ, з часом зникають дикі копитні — кулан і тарпан. Їх зникнення можна було б списати на полювання (скіфи були вправні мисливці), але водночас зростає число кісток сайги. Здавалося, цих тварин мала спіткати доля інших копитних — але ні. Навпаки, судячи з кількості знахідок, сайгаки успішно розмножувалися на радість мисливцям. Секрет у тому, що тарпани і кулани їдять ту саму траву, що і вівці та коні, а от сайга — здатна харчуватися бур’янами, які виростають на місцях пасовиськ, що деградують. Між іншим, у цьому питанні вівці з ними цілком солідарні. Отже, поширення сайги — свідчення поступової деградації скіфських пасовиськ, що таки далося взнаки у ІІІ ст. до н. е. при зміні кліматичних умов.

Основним продуктом тваринництва для повсякденного споживання було молоко, з якого також виготовляли сир та кумис (на нього йшло кобиляче молоко). Що стосується м’ясної їжі, то з визначенням її складу виникають деякі труднощі. Іноді оперують статистикою, отриманою на підставі вивчення супутньої їжі з поховань. Тут на першому місці стоять кістки коня, далі йдуть вівці, за ними — інша худоба. Однак із тих самих відомостей випливає, що м’ясо їли лише 44 % скіфів. Іншу картину дають статистичні відомості по Кам’янському городищу — там їли більше худоби, а замикають підрахунки вівці. Зрозуміло, що склад жертовної їжі у могилах або харчування мешканців стаціонарних поселень — це різні речі, які не дають повної і реальної картини використання продуктів тваринництва.

М’ясо споживали переважно у вареному вигляді. Для цього існували чудові бронзові казани, найбільші з яких могли вмістити цілу баранячу тушу. Частини туші можна було приготувати також у керамічних горщиках, які є основною формою скіфського посуду. Споживали не лише м’ясо, але і відвар з нього. Бульйон навіть ставили в горщиках до могили, що засвідчено лабораторними дослідженням решток органіки у стінках давнього посуду.[52]

Домашнє виробництво

Для повсякденного життя — від проведення польових робіт до приготування їжі та облаштування житла — потрібно було виготовити багато речей. До числа домашніх виробництв відносять обробку дерева, каменю, кістки та рогу, шкіри, ткацтво, виготовлення посуду. Це те, що робилося у кожному господарстві для власних потреб і власними силами та вміннями. Звичайно, у домашньому виробництві існував традиційний розподіл праці між чоловіками та жінками, старшими та молодшими. Більшість речей, які оточували рядових скіфів та скіф’янок у повсякденному житті були виготовлені їх власними руками. При цьому більшість інструментів, якими здійснювалися ці роботи, були продуктами ремесла, оскільки виготовлені із заліза.

Багато речей, необхідних для життя та господарства виготовляли з дерева. Маючи набір залізних інструментів — від сокир до ножів можна було виготовити багато часом досить складних речей. Із сировиною, схоже, проблем не було. У давні часи навіть у степовій смузі в долинах річок та у ярах можна було знайти будь-які дерева та кущі із різними властивостями: від твердого дуба до гнучких ясена і лози.

Значну кількість деревини використовували у будівництві (як житлових споруд так і поховальних камер гробниць там, де такий звичай існував), виготовляючи дошки, прямокутні у перетині бруси різного розміру. З колод витесували гробовища. Переважають вироби тесані, хоча відомі знахідки фрагментів пилок.

Про наявність у будівлях дверей свідчать знахідки заслонів з дерева на вході у поховання. Виготовлені вони з дощок 15–20 см завширшки, скріплених між собою. У конструкціях стін дошки скріплювали дерев’яними шипами, пази під які видовбано долотами.

Відомі фрагменти возів, виготовлені з дерева. Для виготовлення коліс застосовували різні породи дерева: дуб, найтвердіший, йшов на ступиці, ясен — на шпиці та обід. На обід накладали металеві шини. Враховуючи складність виготовлення подібних коліс вважають, що цим вже займалися фахівці, тоді як сам корпус транспортного засобу міг змонтувати зі зроблених власноруч деталей власник воза.

З дерева виготовляли також і меблі, відомі по знахідкам з поховань. У експозиції Археологічного музею Інституту археології можна побачити залишки сидіння — збереглися дві фігурні округлі ніжки, скріплені вставленим у пази бруском у верхній частині. У ряді поховань виявлено також ложа, виготовлені з дерева. Таким чином маємо повний набір меблів, яким могли скористатися, напевне, лише заможні особи, адже розміри пересічних напівземлянок не передбачають використання подібних меблів.

З дерева виготовляли різноманітний посуд. Найбільш популярні були чаші та блюда, які знайдено у похованнях. Чаші напівсферичної форми, відносно невеликі. Їх могли прикрашати по вінцям розкішно декорованими у «звіриному стилі» накладками з тонкого листового золота, прибиваючи золотими ж цвяшками. Блюда овальної форми, з виділеними ручками. Відомі також черпаки, вірогідно запозичені у лісостепового населення.

Знайдено набори залізних інструментів, які могли використовувати для виготовлення досить дрібних виробів, а також для різьблення. З дрібніших виробів відомі шкатулки (для косметики, відомі з жіночих поховань), футляри для дзеркал (поверхня з полірованої бронзи вимагала надійного захисту), піхви до мечів і навіть гольники. Відоме також було плетіння з кори із використанням дерев’яного каркасу: у похованнях виявлено кілька кошиків.

З дерева виготовляли також дерев’яні частини знарядь і зброї. Це ті ж плуги, руків’я до сокир і молотів, ручки для ножів та інших інструментів, древка для списів, дротиків та стріл, перехідники до втульчастих вістер, тильники для очеретяних стріл тощо.

Не оминули скіф’янки і наявність у деяких видів деревини ароматичних властивостей. Розтерті на порох ладан, кипарис і кедрове дерево (імпортовані з далеких країв) використовували для притирань, якими поліпшували шкіру тіла та обличчя.

У побуті скіфи використовували певну кількість виробів з каменю. У межах їх кочування було вдосталь виходів твердих порід (граніти), пісковику і вапняку. Для переробки зерна із твердих порід каменю роблено зернотерки та пести, які мали бути майже у кожному господарстві. Відомі спроби виготовлення зернотерок із вапняку. З граніту виготовлено блюда для жертовної їжі, відомі із поховань. Для розтирання фарб робили з каменю спеціальні палетки.

Ще не було забуте мистецтво обробки кременю. У цей час ще уміли виготовляти великі серпи з двосторонньою обробкою, які, вірогідно, використовували при заготівлі кормів. Знайдено відщепи кременю, які вставляли у дерево, створюючи ріжучі знаряддя. Більшість же знахідок уламків кременю використовували для видобування вогню. У деяких могильниках кремінь є атрибутом майже кожного поховання.

Необхідним атрибутом кожного воїна був камінь-оселок для заточування клинкової зброї та вістер стріл. Абразиви виготовляли з дрібнозернистого пісковику. Розмір вироба залежав від призначення. Найбільш масивні, розмірами до 28 х 22 х 9,5 см призначалися для направки масивних знарядь. У похованнях знаходять невеликі бруски, іноді з верхньою частиною вкритою золотою платівкою, отвором для підвішування до пояса. Уламки пісковика різної форми використовували ремісники при обробці бронзового та іншого литва.

Для нагрівання води та приготування їжі у керамічному посуді використовували