Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

У лісовій зоні Східної Європи на пам’ятках бондарихінської культури, в синхронних культурах Правобережного Полісся також фіксується спосіб виробництва заліза. Але він суттєво відмінний від відкритого в Криму. Це примітивний спосіб виплавки в ямному горні лімоніту — болотної руди. Метал, отриманий таким способом, був переважно не дуже якісним, але подальший перехід в скіфський час на болотні руди із вдосконаленням конст­рукцій печей і горнів і накопиченням знань і навиків про процес збагачення руди і закалювання металу, найімовірніше, включав досвід і північних металургів-залізоробів.

Економіка полісів і царств

Михайло Відейко

На північних берегах Понту відомо два типи державних утворень, створених еллінами близько двох із половиною тисяч років тому: поліси (тобто міста-держави) та царства. Власне царство було одне — Боспорське і утворилося воно внаслідок вдалого політичного проекту об’єднання під владою династії Археанактидів у V ст. до н. е. низки полісів по обом берегам Боспору Кіммерійського. Під владою царів Боспору, вважають, перебували також «варварські» племена.

Сільське господарство. Ольвія та Херсонес

У випадку Ольвії та Херсонеса економіка трималася на сільському господарстві (хліборобстві і тваринництві) а також торгівлі. Ольвія мала у своєму розпорядженні землі між двома лиманами. Більшість поселень поза межами Ольвії виявлена на узбережжі — із цих пунктів можна було вивозити вироблене кораблями.

Досить густа сітка аграрних поселень (їх називають хорою, тобто сільськогосподарською округою), зокрема значних розмірів, свідчить про досить щільне освоєння територій. Вирощували м’яку пшеницю, ячмінь, просо. Ще можна було зустріти і плівчасті пшениці — такий собі пережиток неоліту — можливо, їх вирощували «варвари» — сусіди ольвіополітів. Це зерно, на відміну від м’якої пшениці або ячменю не мало товарного значення. Були популярні бобові, сочевиця, горох. У ті часи вперше на північ від Понту почали вирощувати таку популярну нині в Україні гречку. Потрапила вона сюди, вірогідно, з Азії. Просо, одомашнене ще в неоліті, на Давньому Сході поширилося тут трохи раніше, наприкінці ІІ тис. до н. е. і набуло популярності спочатку серед кочовиків, а потім уже і у еллінів.

Ольвіополіти вирощували виноград. Переробку винограду здійснювали безпосередньо на поселеннях, далі транспортували вже готову продукцію. Частина врожаю винограду поступала і до Ольвії, де виявлено сліди його переробки — давильні та частини пресів.

Земельні угіддя Херсонеса Таврійського були обмежені через гірські ландшафти в околицях міста. Тому з часом херсонесити вдалися до експансії у Північно-Західній Тавриці, щоб ці угіддя дещо розширити. І певний час мали в цій справі успіх, хоча все завершилося протистояння зі скіфами і наступними війнами.

На прикладі Херсонеса є можливість простежити, який мали вигляд земельні володіння громадян Хурсонеса. Нині на околиці Херсонеса, та й на самі його руїни наступають окраїни Севастополя, і лише на супутникових знімках цілком чітко помітні кам’яні стіни, що розділили найближчі до міста поля на прямокутної форми ділянки — клери. Відзначимо, що у сучасній Європі таку картину побачити майже неможливо. Уже розкопані й садиби мешканців міста, які будувалися ближче до земельних володінь.

На відміну від дачних шести соток радянських часів, володіння таким наділом було невід’ємним правом (і ознакою) громадянина славного поліса. Поважний господар вирощував виноград, пшеницю, тому цілком міг і родину прогодувати, і багато чого запропонувати на продаж. Урожаї пшениці, за різними підрахунками, могли становити від 6–9 до 16 ц із гектара. Приміром, власник античної садиби, розкопаної на мисі Тарханкут, міг отримати зі своїх 5–7 га полів до 5–5, 5 т пшениці. Виноградник із цієї ділянки міг дати додатково 2500 л вина. Обсяги продукції явно перевищують особисті потреби власника і його родини, отож значна її частина мала надходити на ринок.

Найчастіше ж на клерах поблизу міста вирощували виноград. Зроблене з нього вино давало чималий прибуток, значно більше, аніж пшениця або ячмінь. Виноградні лози на таких ділянках висаджували поруч невисоких стін, складених із зібраного на тому ж полі каменю. Ці кладки не лише захищали від холодних чи посушливих вітрів, але і створювали затінок, а коли треба — акумулювали тепло й вологу — прямо з повітря. Це зараз тут не можуть обійтися без поливу, сучасне місто потерпає від нестачі води. А херсонесити — ті уміли видобувати воду навіть із повітря. Переробку винограду здійснювали як на ділянках, так і у місті, де виявлено залишки давніх давилень. Опорою для винограду могли слугувати також і вирощувані на клерах плодові дерева. На хорі Херсонеса вирощували, крім того, городні культури, кавуни, дині, які призначалися для споживання безпосередньо у місті.

Зернові з Ольвії та Херсонеса вивозили у еллінські міста, а вироблене тут вино — переважно до Скіфії та її околиць. Зі збутом вина у колоністів проблем не було: Скіфія та її північні сусіди могли випити не лише те, що виготовляли у Тавриді або околицях Ольвії, а й спожити у чималенькій кількості «заморські» напої, розлиті в амфори на Хіосі, Лесбосі, Самосі та інших місцях Еллади.

Споживання м’яса у цих двох полісах могло бути пов’язане як із власним виробництвом, так і закупівлями у сусідів-«варварів». На останнє натякає статистика знахідок кісток свійських тварин у Ольвії. Тут до 55,4 % становлять кістки дрібної рогатої худоби, великої — 26,5, 10,7 % — кістки коней та 7,4 % — свиней. Подібний високий відсоток овечих кісток типовий саме для класичного кочового тваринництва, до того ж утримання такого поголів’я овець вимагає значних пасовиськ. А їх на хорі Ольвії, досить щільно освоєній хліборобами, не могло вистачати для випасу саме овець. Що стосується худоби і коней, їм стільки землі під пасовиська не потрібно, для них можна використовувати поля після збору врожаю, що сприятиме також їх удобренню.

За наявності надлишків зерна без проблем можна прогодувати і коней, і свиней. До того ж за потреби худобу і коней можна було закупити у скіфів, а потім — сарматів.

Проте без створення системи відгінного скотарства (а для цього земельних ресурсів що Ольвії, що Херсонеса було явно недостатньо) товарне виробництво продукції тваринництва у цих полісах видається проблематичним. У цьому, власне, і не було потреби — цей вид продукції цілком міг постачатися зі Скіфії чи Сарматії в обмін на вино та продукцію ремісничого виробництва еллінських міст.

Важливою галуззю харчового виробництва, орієнтованого на експорт, у Ольвії та особливо Херсонесі стали рибні промисли. Про розмах ведення справи свідчать знахідки цистерн для соління риби, точніше їх об’єми: у Херсонесі розкопано античну цистерну на 60 кубічних метрів соленої риби. Останню завантажували шарами, пересипаючи сіллю і трамбуючи. Потім починався процес бродіння (з дуже специфічним запахом) і на виході підприємець отримував рідкий рибний соус, який користувався шаленою популярністю серед еллінів. Сіль у Херсонесі добували свою (за деякими підрахунками, до 200 т річно), з якої три чверті споживали на місці, решту продавали.

Виробництво харчів. Боспор

Економіка Боспору трималася, якщо не брати до уваги ремесла, яке працювало переважно на внутрішній ринок та на «варварів», на трьох китах: вирощуванні хліба, виноградарстві та риболовлі.

Починалося все