Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко
На початку III ст. н. е. приблизно у 210–220 рр. зводяться в одне ціле галахи (галаха — припис, закон, за яким віруючий повинен діяти, походить від староєврейського «галах» — йти) і тлумачення до них, що дійшли до нас під назвою Мішни (повторення мойсейового закону). Таке зведення галах у Мішну приписується патріарху Ієгуді (Іуді) Ганасі (150–220 рр. н. е.). Потім виникає Гемара (збірка тлумачень Мішни, додаток до неї).
У сучасному вигляді Мішна поділена на шість розділів (седарім), які складаються з 63 трактатів (месса-хот). Кожний трактат має глави (перакім), а глави — свої параграфи (мішни).
Тора, яка відображала життя євреїв при первіснообщинному ладі і на початку рабовласницького суспільства, тепер перестала відповідати вимогам часу. В епоху еллінізму потрібне було нове ідейне знаряддя поневолення мас. За цих умов протягом III–V ст. н.е. об'єднуються Мішна і тлумачення до неї — Гемара в Талмуд. Слово «талмуд» походить від дієслова «ламед», що означає «вивчення». Звичайно, йдеться тут не про вивчення об'єктивних закономірностей світу, а про вивчення тлумачень Тори. Талмуд являє собою кодекс релігійних, побутових і правових приписів іудаїзму. Він містить в собі легенди і міфи про бога, вигадані розповіді про «потойбічний світ» і загробне життя, повчальні притчі тощо.
Основний зміст догматів іудаїзму — це ставлення людей до бога. За вченням іудаїзму, людина без бога немічна, безсила; лише в релігії, у вірі в Ягве вона, мовляв, може знаходити опору і силу. Зводячи все до божих велінь, іудаїзм заперечує об'єктивний характер законів навколишнього світу. За твердженням богословів, все в природі визначається волею і бажанням «творця», який нібито може в будь-який час змінити існуючі закономірності, порушити їх чи діяти наперекір їм. Тора і Талмуд рясніють розповідями про «незбагненні чудеса», які «творять» то сам бог Ягве, то його довірені — пророки. Ісус Навін, наприклад, зупиняє Сонце. Мойсей проводить євреїв через море, «яко по суходолу». Сам бог Ягве протягом шести днів «творить» найбільше чудо — Всесвіт і т. п.
Абсурдність креаціонізму, тобто такої релігійно-ідеалістичної ідеї, яка визнає, що все в світі і сам світ створено богом та ще й протягом всього шести днів, очевидна.
Не менш абсурдно, антинауково пояснює іудаїзм, наприклад, створення богом людини. Ось що написано про це в Талмуді: «Яким чином був створений Адам?» — запитує рабин Натан і відповідає: «Протягом першої години був створений прах, за другу годину — його образ, за третю — зроблений голем (кістяк), за четверту — зв'язані члени його, за п'яту — розкрились його отвори, за шосту — дано йому душу, за сьому — він став на ноги, за восьму — йому дано Єву, за дев'яту — він відведений до раю, за десяту — одержав заповідь, за одинадцяту — согрішив, а о дванадцятій — його вигнано і він пішов»[10].
Чимало релігій проголошує фіксизм — незмінність світу. Іудаїзм також твердить, що світ назавжди залишився таким, яким нібито його створив бог, і що людина, мовляв, безсила змінити природу. Для підтвердження цієї тези Талмуд забороняє людині перетворювати рослинний чи тваринний світ, створювати нові форми організмів, яких раніше не було на землі. Ідеолог іудаїзму, талмудист-рабин Маймонід у своєму тлумаченні «Плхат Берахот і Біккурім» писав, що «немає більшої розпусти, як зміна виду»[11]. Отже, іудаїзм перешкоджає науковому дослідженню природи і суспільства, гальмує опанування таємницями навколишнього світу.
Талмуд вніс мало істотних змін у ту форму іудейської релігії, що склалась в Іудеї і в діаспорі на кінець І століття. Ці зміни відображали, головним чином, нові суспільні умови, в яких опинились євреї на той час. Крах сподівань народу на визволення Іудеї від римського ярма і нездійсненність надій на відновлення Єрусалимського храму Талмуд, слідом за Торою, пояснює як кару божу за гріхи Ізраїля. Таке розуміння Талмуда завжди культивувалось і культивується в інтересах експлуататорів. Адже Тору і Талмуд складали і редагували служителі релігії в інтересах багатих, експлуататорів. Та й самі автори були з багатіїв. Наприклад, редагування Талмуда взяв на себе рабин Аші бен Сімон (352–427 рр.), що був «гаоном» (главою єврейської академії) і дуже багатою людиною. Як пише іудаїст С.Бернфельд, про Аші говорили потім, що «з часу смерті патріарха рабина Ієгуди (Іуди) І до рабина Аші ніколи знання закону і багатство не сполучались в такій мірі у одній особі»[12].
Цілком зрозуміло, чому Талмуд пройнятий презирством до праці і до трудящих, простолюдинів — «ам-гаарців». Наведемо лише декілька з численних висловлювань Талмуда з цього приводу: «Коли ам-гаарець навіть благочестивий, не живи все ж таки у сусідстві з ним»[13]. Або: «Жодне нещастя не траплялось з Ізраїлем без того, щоб у ньому не винні були ам-гаарці»[14]. В одному з розділів Талмуда сказано: «Коли хтось залишив робітників у своєму домі, то дім нечистий»[15]. В розділі Моед говориться, що «ам-гаарцям не доручають бути свідками, не призначають їх опікунами над сиротами і не беруть собі в супутники під час подорожі»[16].
Освячуючи соціальну нерівність, вихваляючи багатих, Талмуд безмежно принижує, засуджує ам-гаарця. «Хай людина продасть все, що у неї є,— повчає Талмуд, — і візьме собі за жінку дочку сильних світу цього; не знайшовши дочки сильних світу цього, хай візьме дочку керівників синагоги або дочку назначся добродійності, або дочку меламеда (вчителя малих дітей). Але
