Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба - Колектив авторів

Як вважає Гюнтер Штокль, «сприятливі імпульси цьому (державному. — П. Т.) розвитку надали, безперечно, шведські варяги і їх панування на Русі... Ця перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише одним елементом, однією історичною силою серед багатьох. Руська історія тільки через варягів є така ж фікція, як і руська історія без варягів»[541].

Мартен Стенбергер, зокрема, стверджує: «У Києві, як і в інших шведами заснованих місцевостях на Русі, шведська гегемонія тривала тільки короткий час. Їх торгівля була необхідна насамперед їм самим, їх панування над деякими пунктами на великих ріках було тільки епізодом у житті руського народу»[542].

Рудольф Пертнер зазначає: «Вони (вікінги. — П. Т.) вели тривалі війни проти Франції і англосаксонського королівства, вони заснували філіали держав у Середземномор’ї, створили Київську імперію на Русі»[543]. І далі: «Ця східна країна (східні слов’яни. — П. Т.) без кордонів і горизонтів була нездатна до власного управління і створення державного ладу, так що нормани повинні були прийти для того, щоб організувати ці джунглі й дисциплінувати їх жителів»[544].

Торстен Капелле робить такі зауваги: «На Русі є цілий ряд важливих пунктів, які принаймні своїм походженням зобов’язані вікінгам. Так можна назвати Стару Ладогу, що була протягом всього IX ст. значною мірою скандинавською... У давньому Новгороді вже перед виникненням власне середньовічного міста, як свідчать знахідки, жили шведи... У Гньоздові біля Смоленська є численні вікінгські поховання з характерними шведськими прикрасами та озброєнням... Головним пунктом діяльності північних людей є старий Київ, на проживання скандинавів у якому, окрім хроніки Нестора, вказують археологічні знахідки»[545].

На думку ж Еріка Графа Оксенстієрни, «місто Новгород було столицею вікінгів. Під чорноземом завтовшки 14 метрів знаходиться археологічний шар першого шведського поселення. У Смоленську розкопано найбільше скандинавських поховань. Однак тут знаходять і багато слов’янського матеріалу... В Києві розкопано чимало могил із шведським матеріалом. Такі могили виявлено також у Чернігові. Археологи розкопали поселення вікінгів в інших районах — Ростові, Суздалі, Муромі. Вікінги складали лише частину населення»[546].

Серед дослідників 60—70-х років XX ст. особливо треба виокремити позицію колись одного з найбільш переконливих прибічників норманізму Холгера Арбмана. В монографічній праці, присвяченій історії вікінгів, досить чітко простежується деяка роздвоєність його переконань. З одного боку, він, як і раніше, стверджував, що шведи, просуваючись на Схід і Південь, підкорили собі місцеве, головним чином слов’янське, населення і дали йому політичну організацію, а з другого — був явно збентежений невеликою кількістю знахідок у давньоруських містах. Розповівши про розкопки Новгорода, X. Арбман відзначив, що скандинавського матеріалу там мало: овальна брошка X ст. і кілька кільцевих брошок — це все, що вказує на контакти із скандинавами. У Києві археологічних свідчень скандинавських поселень немає до X ст. Однак, щоб не розлучатися з ілюзією шведського політичного пріоритету на Русі вже в IX ст., Арбман висловив припущення, що, можливо, ранні матеріали скандинавів у цих містах ще не знайдено[547].

Практично всі історики, які стверджують велику роль скандинавів у формуванні Київської Русі, як головне джерело використовують «Повість минулих літ». Це логічно. В руському літописі справді містяться дані на користь їхньої позиції. Про те, як і коли їх було туди внесено, ніхто не говорить. X. Арбман, щоправда, назвав розповідь літопису Нестора про початок експансії шведів на сході ненадійним джерелом, але не тому, що вона вигадана невідомим редактором Мстислава Володимировича, а тому, що виявилася неповною. У ній нічого не сказано про часи до Рюрика[548].

Особливо популярна стаття літопису про місію варягів. «И изъбрашася 3 братья с роды своими, пояша по собѣ всю Русь, и придоша, старѣйший, Рюрикъ, сѣде Новѣгородѣ, а другий, Синеусъ, на Бѣлѣ-озерѣ, а третий Изборьстѣ, Труворъ»[549]. Два брати, як це вже давно доведено, виявилися міфічними. З’явились вони під пером літописця, який погано знав шведську мову. Синеус (або Sine hus) означає «свій рід», а Трувор (або Thru voring) — «вірна дружина». Не все ясно і з Рюриком. Історичність його не підлягає сумніву, але етнічна приналежність і роль в руській історії ще потребує визначення.

Понад сто років історична наука має у своєму вжитку гіпотезу Ф. Краузе, за якою Рюрика з «Повісті минулих літ» варто ідентифікувати з Рюриком Ютландським без критичного аналізу. Дослідників, як правило, мало бентежила та обставина, що новгородці направили запрошення не ближчим своїм заморським сусідам — шведам, а далеким датчанам. Втім, мало хто звертав увагу і на те, що на Русі були не тільки шведські варяги. Останнім часом з’явилися праці, в яких показано велику роль датчан в русько-скандинавських зв’язках IX — початку XI ст.[550]. Чим це було зумовлено? Відповідь на таке запитання треба шукати в історичній обстановці на балтійському помор’ї VIII—X ст. Датчани були найближчими сусідами північно-західної групи слов’ян і перебували з ними в постійних контактах. На жаль, зв’язки ці ще не досліджено в усій їх повноті, а тим часом вони цікаві для вивчення русько-скандинавських відносин. Традиційно склалося так, що багато західних дослідників шукають доказів скандинавського впливу на слов’ян і не надають аналогічного значення зворотним зв’язкам.

Аналіз археологічних матеріалів показує, що у VIII—X ст. в Балтійському регіоні склалася своєрідна культура, у створення якої зробили внесок нормани, сакси, каролінги і слов’яни. Свого часу Герберт Янкун, намагаючись дати етнічну характеристику жителів Хайтхабу, висловив обережне припущення, що серед них була й невелика група слов’ян[551]. Детальне вивчення знахідок, насамперед кераміки, підтвердило справедливість цього висновку. Вольфганг Хюбенер, а згодом і Хайко Штоєр показали, що в Хайтхабу в значній кількості є слов’янська кераміка VIII—X ст., аналогічна тій, яка поширена вздовж всього південного узбережжя Балтійського моря[552].

Для дослідження скандинаво-слов’янських контактів великий інтерес представляє археологічний комплекс Менцлін, виявлений на північному березі р. Пени неподалік від м. Анклама (Німеччина). Він складався з укріпленого поселення площею близько 9,7 га, курганного могильника площею майже 2,7 га та гавані. Тут знайдено поховання двох типів: трупоспалення без урн і трупоспалення з урнами. За характером могильних споруд — кам’яні обкладки у вигляді човнів і кілець — некрополь нагадує могильники Скандинавії. Найкращими аналогами йому, як вважає Ульріх Шокнехт, є датські могильники Ліндхолм Гойє, Гьярно, Ріє Фатігард[553]. Стосовно поховального інвентаря, то поряд з речами скандинавського кола тут є і типово слов’янські. Урнами у похованнях слугували чудові слов’янські посудини так званого фельдбергського типу. Розкопки