Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

— Ти впізнаєш її одразу,— мовила Флора.— Вона вкрита блискучим смарагдовим листям, квіти схожі на дику троянду й гарно пахнуть; але рослина має ту особливість, що позбавлена колючок, і той, хто зриває її, не наражається на небезпеку поколоти собі руки. Боги назвали квітку «Anacanthis» (позбавлена колючок), а люди — «сасан-ква» (Sasanqua)..

Не довго думаючи, Зефір рушив у дорогу й через кілька годин приніс ту рослину. Вона вся була всипана квітами. Коли Флора передала її Граціям як різку для Амура, ті лиш усміхнулись. Та діяти нічого — треба карати пустуна, і вони покарали його так ніжно, що не залишили на тілі найменшої подряпини.

Дізнавшись про це, Венера дуже розгнівалась, тепер уже — на троянду без колючок, позбавила квітку чудесного запаху й визначила: рости їй лише в Японії.

Ось тому ця троянда залишилась невідомою на землі Олімпу і для всієї старої Європи, аж поки її не визволив з полону єзуїт Камель.

У Франції камелія з'явилася в 1780 році, тривалий час її вважали чайною рослиною. А перші розквітлі зразки побачили тут лише в 1800 році.

їх одержала дружина Наполеона І імператриця Жозефіна від голландського негоціанта Ван-Герда — великого поціновувача квітів. Він привіз два кущики як подарунок, висловлюючи вдячність за сприяння голландській торгівлі. Один із них мав червоні квіти, а другий — білі.

Наступного року той же Ван-Герд надіслав імператриці до її улюбленого ботанічного саду замку Мальмезон цілу партію екзотичної рослини. Камелія там чудово прижилась і щороку прекрасно цвіла.

Згодом у садівника Куртона в Парижі вона так дивовижно розквітла, що сюди, здавалося, прийшло все місто, аби поглянути на цю розкіш. То були, в основному, великі, двадцять п'ять футів висотою, дерева, а найбільші з них подарувала йому імператриця Жозефіна.

Проте, роздаючи квітуче дерево усім, хто цікавився ним, найкращі зразки вона залишала у своєму саду. І коли після смерті Жо-зефіни все майно замку Мальмезоц, згідно з її заповітом, реалізували на користь бідних, то лише за камелію одержали 20000 франків,

Великою прихильницею квітки була також знаменита співачка Аделіна Патті. Спочатку вона віддавала перевагу червоній троянді, але після приголомшуючого успіху в «Травіаті» визнавала як єдину прикрасу і своєї зачіски, і одягу, і свого розкішного помешкання лише червону камелію.

Із Франції квітка перекочувала до Німеччини. Протягом тривалого часу була тут доволі рідкісною, що засвідчує, наприклад, хоча б ціна букета, подарованого принцем Генріхом Прусським дружині на день річниці шлюбу. За кожну його квіточку, вирощену в теплицях маркграфа Баденського, заплатили по два червінці, як на той час — чималі гроші.

У першій половині XIX століття камелія з'явилася в Росії, спочатку в Петербурзі. В тепличних садах графині Нессельроде збирався часом увесь аристократичний світ столиці, аби подивитися на її цвітіння.

Взагалі, і тут вона користувалась великою популярністю як модна квітка, особливо серед тих, хто мав значні кошти й не шкодував їх для придбання рідкісного букета.

Але найголовнішим місцем розведення камелії в Європі вважається північна Італія. Тут, у містечку Тремезин біля озера Комо, можна побачити цілий ліс цієї рослини. Її гарному розвитку сприяє місцевий червоно-рудий грунт.

Під відкритим небом, у сприятливому кліматі, дерева камелії в Тремезині сягають небаченого зросту і в пору щедрого цвітіння приваблюють безліч туристів.

Пік цього чарівного дійства припадає в основному на квітень, коли гаї камелії так буйно обсипані цвітом, як у нас вишневі сади весною. Вирощують дерево не лише з допомогою живців, а й з насіння, причому насінні рослини дають безліч нових гібридів.

Крім того, італійці застосовують і вкрай своєрідний спосіб розмноження так званої японської троянди — листя рослини втикають просто в землю.

Звичайно, в інших країнах такий спосіб культивації вимагає тривалих зусиль і часу, у Тремезині — завдяки благодатному клімату — він дає прекрасні результати.

Як уже згадувалось, нові різновиди камелії можна одержати, висіваючи насіння. Але відомий також інший метод — перехресне запилення. Воно легко здійснюється, оскільки пилок цієї квітки довго зберігає свою живучість.

Хаген із Гента, ставлячи дослід, тримав пилок загорнутим у папірець шістдесят п'ять днів і одержав потім добрі наслідки від запилення. На підставі інших дослідів доведено: пилок може зберігати свою силу протягом двох років.

Забарвлення камелії, як відомо, переважно біле та яскраво-червоне. Але садівники, отримавши різноманітні між цими двома Кольорами, відтінки хоч би там що, а забажали квітів жовтої й синьої барви. Щодо першої — це їм частково вдалося, камелію жовтого кольору привіз у 1860 році з Китаю англійський дослідник Форчун. Спочатку вона все не розцвітала, а коли зацвіла — виявилась махровим різновидом Cam. sasanqua, і таким чином поступалася за величиною японській квітці. Щодо синьої камелії, то, незважаючи на численні спроби, усе це залишилось фантазією.

Захоплення камелією зазнало таких самих метаморфоз, як свого часу пристрасть до тюльпанів у Голландії. Спритні люди не обійшли її своєю увагою, й вона стала зручною нагодою для наживи.

Відомий французький письменник і водночас пристрасний прихильник квітництва Альфонс Карр описує процес, який відбувся в Парижі з приводу надісланих з Америки двох нових різновидів камелії. Покупець заочно, покладаючись лиш на опис кольору й зображення квітки, надіслані постачальником, зобов'язався заплатити 11000 франків. Однак, коли надіслані зразки зацвіли, забарвлення квітів виявилось надто далеким від очікуваного. Паризький садівник відмовився платити величезну суму. Зав’язався судовий процес, і суд став на бік американця, й садівнику довелося задовольнити позов.

А тим часом преса так багато писала про це, публіка так зацікавилась тими квітами, що на оглядини в зимовий сад на Єлисейських полях, де їх було виставлено, збігся мало не увесь Париж.

Тоді догадливий садівник подвоїв плату за вхід, а також розпочав продаж «скандальних» квітів, і таким чином майже покрив судові витрати.

Інший подібний випадок — історія, що відбулась у 1840 році з одним із різновидів камелії, купленої Вершафельтом у Генті за тисячу франків. Вона називалась «Королева Вікторія».

Ця чудесна рослина мала величезні (два з половиною вершки в діаметрі) круглі махрові квіти темно-червоної барви з білою поперечною смужкою на кожній пелюстці, одне слово —абсолютна довершеність.

Щоб поглянути на неї, люди їхали з усіх усюд.

І ось Вершафельт, аби покрити витрати і водночас зробити задоволення любителям, придумав безпрограшну лотерею. Він випустив десять акцій по 2 5 0 франків кожна. На одну акцію призначались десять різних сортів камелії, але серед них