Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Leurr langage est un mot — mais il est plein d'appas;

Dans la mein des amants elles disent encore:

Aimez-moi, ne m'oubliez pas».

(Ці квіти розпускаються немовби для того, щоб засвідчувати кохання. їхня мова — лиш слово, та слово чарівне. В руках закоханих вони промовляють: кохай мене, не забувай!).

На завершення скажемо, що сік незабудки має, як стверджують, дуже своєрідну властивість загартовувати сталь. Для цього розпечене лезо або іншу сталеву річ слід опустити в нього й тримати, поки не захолоне. Загартована таким чином зброя настільки тверда, що ріже залізо й точильний камінь. Цим способом, кажуть, виготовляли сталь для знаменитих толедських і дамаських клинків.

А в Голландії із соку незабудки готують сироп — прекрасний засіб проти сухотного кашлю.

З бузком у нас пов'язані спогади про весну, чудесний місяць травень, коли оновлена природа постає в усій красі. Кущі й дерева одягайся в пахучу зелень, на луки вибігли яскраві квіти, у лісі щебечуть пташки, тріпочуть крильцями метелики — людині дихається легко, хочеться жити й жити. Має рацію поет, щемливим серцем тонко сприймаючи це чарівне дійство природи:

Квітка старовинних дворянських гнізд, провісник весни — бузок

«Коли у веснянім розмяю Цвіте бузок і міниться душа,

Стою перед весною і благаю:

Не полишай мене... Не полишай!»

Обтяжений великими гронами білих та лілових квітів, бузок о цій порі — окраса наших садів. Його дивовижний запах чути далеко, і рука мимоволі тягнеться до нього.

Про виникнення цієї квітки Мантегацца розповідає поетичну казку:

«Був квітень місяць, земля нетерпляче очікувала небесних дарів. Бажаючи швидше побачити на кущах- і деревах пташині гнізда, а на луках перші квіти, богиня весни заходилася будити сонце, котре, як їй видалось, ще дрімало.

— Вставай,— сказала вона йому,— вже перше квітня, і від землі здіймається до неба ледь стримуваний легіт пристрасних бажань й сумні зітхання.

Почувши цей поклик, сонце; негайно встало й за кілька хвилин у супроводі богині весни та своєї вірної супутниці Ірис (веселки) опустилось на землю.

Тоді богиня весни, поєднуючи яскраве проміння сонця з барвистою веселкою, почала пригорщами сипати їх на поля, на луки, на гілки дерев, гірські ущелини.

І повсюди, куди лиш сягало життєдайне проміння, виростали рожеві, червоні, блідо-голубі й темно-сині, золотисті й сніжно-білі, смугасті й .строкаті квіти, утворюючи то зірочки, то парасольки, то дзвіночки, то чашечки, то колоски. Форма і барва зливалися одна з одною у п'янкому коханні — уся земля раділа в обіймах та цілунках...

Так сонце невтомно протягом багатьох днів творило свою добру справу, облагороджуючи землю, й разом із богинею весни та веселкою сягнуло її крайніх меж — Скандінавії, де воно, зазвичай, спить по кілька місяців підряд, де квітів обмаль, а крига, сковуючи землю, проникає в неї на велику глибину.

Тут натомлене сонце хотіло припинити свою роботу, але богиня весни, як жінка, як істота надзвичайно чуйна до чужих страждань, побачивши цю бідну на рослинність країну, змилостивилась і звернулась до сонця з проханням:

— Всемогутнє розкішне світило, дозволь мені одягнути у квіти й ці холодні краї. Це правда, що веселка вже витратила майже всі свої барви, але залишилося ще чимало лілової. Дозволь же мені прикрасити цю землю хоча б нею.

— Гаразд,— відповіло гонце,— сійте лілове!

І богиня весни, набираючи повні пригорщі лілового проміння сонячного спектра, почала сипати ним на кущі, на поля Скандінавії. Там, де вони падали, одразу ж виростали — сотнями й тисячами — чудесні грона бузку.

Та незабаром тут його з'явилося стільки, що сонце, звертаючись до богині весни, вигукнуло:

— Ну, досить, досить! Хіба ти не бачиш, що всюди тільки й видно лілове?

— То нічого,— відповіла богиня,— не заважай мені! Цим нещасним, закованим у кригу землям невідомі ні пристрасна жага троянди, ні поцілунок духмяної фіалки, ні п'янкий запах магнолії, дамо ж їм, принаймні, цілі ліси, цілі моря бузку.

Та сонце цього разу не послухалось і, узявши з рук веселки палітру, змішало залишки основних семи кольорів й заходилося сіяти одержане таким способом біле проміння на кущі й деревця. Так і виник білий бузок, що поряд з ліловим утворює ніжний, приємний контраст...»

Ось чому бузок починає розпускатися з перших же теплих весняних днів, і ніде так щедро й розкішно не цвіте, як у Швеції, а також у Норвегії — країні, що вражає увесь світ своєю дивовижною фізичною й моральною силою...

У Європі бузок — чужоземець, Його батьківщина — Мала Азія, Персія. У наших краях він уперше з'явився у Відні в 1562 році, коли Ангеріус Бусбег привіз його з Константинополя, де побував послом імператора Фердінанда І при дворі султана Сулеймана.

Приблизно в цей же час бузок, мабуть, потрапив і до Англії, оскільки в описові парку улюбленого замку королеви Єлизавети —

Hohcer, закладеного ще за Генріха VIII, зазначається, що там було кілька мармурових басейнів, біля одного з них росли шість кущів бузку... Опис зроблено під час правління Карла II, і замок, і парк навколо нього він подарував одній із своїх фавориток, а та, занедбавши рідкісний сад квітів, згодом продала все, що мало якусь ціну.

Тобто у XVI столітті бузої? в Європі — ще велика рідкість, але його' невибагливість до грунту й суворої температури, прекрасні квіти з чудесним запахом сприяли швидкому розповсюдженню. Років через сорок він уже ріс чи не в кожному європейському саду. Діти гралися його буйним суцвіттям, як і тепер нанизуючи окремі квіточки одну на одну, або вишукували «на щастя» серед звичайних, чотирипелюсткових — п'яти-шестипелюсткові. Вважається, якщо таку квіточку з'їси — будеш щасливий.

Про це повір'я, дуже популярне серед молоді, просто й гарно сказано у віршику (він свого часу ходив по руках) якогось невідомого поета:

«Пам'ятаєш, як весною В день ясний, мов образок,

Обривали ми з тобою П'янко пахнучий бузок.

Ти шукала білосніжних П'ять щасливих пелюсток,

І схвильовано, і ніжно Так бринів твій голосок:

«Все чотири у суцвітті,

Все не бачу я п'яти,

Мабуть, щастя в цьому світі 0 Мені, бідній, не знайти».

А далі — мова про те, що, нарешті, п'ятипелюсткова щаслива квітка була знайдена, вона справді не обманула сподівань, і віршик закінчується такими словами:

«З того часу, як дізнаюсь,

Що в саду цвіте бузок —

Згадую й благословляю День ясний, мов образок...»

Але трапляється також, що замість чотирьох традиційних пелюсток у такій квіточці бузку