Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Незабаром молодого вченого зачарували і грація, і краса дівчини, і її знання. Вона стала для нього необхідною і близькою.

Усе йшло гаразд. Молоді люди подобалися одне одному. Вона слухала його у всьому, виконувала найменші бажання, а він милувався нею і, ясна річ, невдовзі закохався.

Та раптом сталося непередбачене. Бажаючи одружитися з дівчиною, учений запросив до своєї господи жерця і ще до зустрічі з ним повідомив свою помічницю про свій намір.

Але ця звістка, замість порадувати, справила на неї гнітюче враження, і дівчина несподівано щезла.

Марно він кликав її, вона не відгукувалась.

Тоді, схвильований, засмучений, він кинувся на пошуки. І ось у темній галереї будинку вчений помітив її, але вона ковзнула, мов тінь, повз нього.

Нарешті він догнав дівчину, проте, коли хотів утримати, вона враз змаліла, сплющилась коло стіни і щезла в ній. Стала схожою на якийсь малюнок на поверхні, і лише губи її все ще ворушилися.

— Я вам не відповідала,— прошепотіла тінь,— коли ви кликали мене, тому що я не людська істота, я дух півонії. Ваша любов зігрівала мене, підтримувала людську подобу, і це було радістю — служити вам. А тепер, коли прийде жрець, він осудить вашу любов до мене, тому я не можу більше існувати в людській подобі. Я мушу повернутись у квіти. Прощайте, я вдячна вам за прихильність до мене і коротке щастя.

Учений стояв, приголомшений.

Хоч як переконував, хоч як благав її, після тих слів зображення дивовижної дівчини все глибше й глибше западало в стіну, барви малюнка ставали все блідішими, поки й зовсім зникли...

Відтоді вченому став світ немилий. Він полишив свої книги й науку, і тільки спогад про дорогу істоту, коли споглядав квіти, грів йому душу, а також думка про те, що, можливо, вона тепер в одній із цих прекрасних півоній.

Милуючись їхньою красою, він милувався нею, вдихаючи їхні чудесні пахощі, відчував її присутність...»

Не меншою повагою користується півонія у вірменів, вони вважають, що ця квітка зцілює біснуватих, виганяє бісів.

Така думка склалася в них на підставі переказу, що, нібито, Мойсеева теща, одержима бісами, рушила на гору, і там Господь показав їй півонію як засіб для зцілення.

Саме тому, за твердженням французького фольклориста Ролла-на, і викопують півонію з особливими урочистостями. По квітку вирушає священик з хрестом та святим Євангелієм і, звертаючись до неї, каже спочатку: «Вітаю тебе, траво». Потім читає над нею п'ять псалмів і додає: «Благословен Бог, що дарував заради праведного Мойсея цій рослині цілющу силу проти всіх хвороб. Молимо тебе, Господи, дай і нашій рослині таку саму владу над бісами та хворобами».

Такою ж славою користувалася півонія в Європі за середньовіччя. Тоді її прикладали до серця, лікуючи ядуху та подагру. У Швейцарії, в кантоні Аар, дітям при судомах одягали вінок із сімдесяти семи пелюсток півонії, а коли різались зуби,— з плодів виготовляли намисто й чіпляли дитині на шию. Ті плоди вважаються горіхами відьми. Півонію викопували з землі в березні, обов'язково — в сутінки, тоді лікувальні властивості мали найбільшу силу.

В Португалії і Данії квітку застосовували як засіб проти падучої хвороби, котру, як відомо, простолюд вважає різновидом біснування.

Для цього з плодів півонії роблять намисто і примушують хворого носити його на шиї протягом сорока днів. Для більшої ефективності щоденно один плід перетирають на порошок і дають випити з водою. У деяких місцевостях Франції таке намисто називається чотками святої Гертруди, і вважається лише тоді цілющим, коли змочене святою водою, нанизане на червону нитку голкою, яка ще не була у вжитку.

Мовою квітів у східних народів півонія означає «сором'язливість», звідси, очевидно, і вислів: «вона спалахнула, мов півонія»,— про дівчину, яка почервоніла. Але з іншого боку, ця квітка — символ незграбності, нерозумних гордощів, про що Мантегацца розповідає ось яку казку:

«Одного разу богиня Флора одержала від батька богів Юпітера дуже делікатне, але надзвичайно важливе доручення: вирушити на планету Венера й приборкати заколот серед квітів, що спалахнув там. Але, вирушаючи в таку далеку і тривалу подорож, вона не могла залишити земні квіти без управителя. А тому, зійшовши з неба, скликала усі квіти й запропонувала обрати зі свого середовища старшу над усіма. На обговорення Флора дала сорок вісім годин, після чого наказала зібратися знову й вирішити вибір голосуванням.

Квіти погодились, розбрелися по лісах, горах та долинах, роздумуючи, кого ж обрати.

Минуло два дні, і, як домовлялися, з усіх кінців землі — з глибоких долин та дрімучих лісів, з гір, річок, озер та морів до Флори потягнулися її діти у найкращому, найколоритнішому своєму вбранні. Вона вже очікувала їх, сидячи на порослому оксамитовим мохом зеленому пні. Вперше вона бачила своїх чарівних підданих у повному зборі.

Проте Флора помилялась, не вистачало поки що троянди — тієї самої троянди, котру з повним правом і належало обрати старшою над усіма квітами, заступницею богині.

Усі мовчали й терпляче очікували; тільки нерозумна півонія, впевнена у своїх перевагах, марила вже про те, що, оскільки нема троянди, то правителькою над квітами неодмінно оберуть її.

Але з'явилась, нарешті, чудесна, дивовижна, незрівнянна троянда, і всі квіти мимоволі притихли, вражені величчю і красою. Одначе півонія дивилася на неї з викликом і зневагою. Її червоні, немов кров'ю налиті пелюстки, здавалось, розбухли від надмірної самовпевненості, так хотілося їй перевершити троянду.

Таке нахабство вразило всіх. Квіти здивовано перезиралися між собою, а Флора в'їдливо посміхалася.

Нарешті, настав час виборів. Усі квіти віддали перевагу троянді. Тільки півонія була проти. Лиш вона, присоромлена, галасувала; «Не згодна! Не згодна!»

Тоді Флора, знявши з себе вінець цариці, увінчала ним голову троянди, а потім, звертаючись до півонії, презирливо сказала: «Горда, дурна квітко! Залишайся ж на покару за свою пиху і пустопорожність назавжди такою товстою і надутою, як сьогодні. І нехай жоден метелик ніколи тебе не поцілує, жодна бджілка не візьме з тебе меду й жодна дівчина не пришпилить твоєї квітки до своїх грудей!»

Як сказала богиня, так і сталося: півонія залишилась товстою і незграбною, перетворившись на емблему чванства й порожнечі...

Вирощувана в наших садах півонія у дикому стані трапляється в Швейцарських Альпах, в Італії та Португалії. Крім того, на півдні, наприклад, в Криму, росте по садах дуже красивий білий сибірський різновид, котрий пахне, немов нарцис. Біла півонія — у великій повазі серед монголів і даурів. Її коріння варять у