Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко

як самостійного етносу, а, отже, й закономірність та логічність утворення самостійної української держави. При цьому спостерігаються і спроби зробити історію українського народу більш древньою, ніж вона є насправді. Але навряд чи це є проявом комплексу національної меншовартості Радше це прояв національної гідності, але в деяких випадках - і національного чванства, властивого не тільки деяким українцям. Досить згадати, що в часи диктатури Ніколає Чаушес-ку в Румунії на офіційному рівні пропагувалася доктрина, згідно з якою румуни - найдавніший народ на земній кулі, а від румунської мови походять усі інші індоєвропейські мови, зокрема, й латинська. По суті це дві полярно протилежні міфологізації (проімперська та проукраїнська]; і ставлення української наукової спільноти до них хоч у цілому й негативне, проте оцінюються по-різному: різко негативно великодержавно-шовіністині потуги і негативно та негативно-поблажливо - спроби кардинально поглибити давню історію українців, вбачаючи в цьому й деякий позитив, котрий полягає в пробудженні в українців патріотичних почуттів та інтересу до давньої історії свого народу Проте слід визнати, що в такій псевдопатріотичній міфологізації історії України негативу все ж таки більше, аніж позитиву.

Наталя Яковенко,

доктор історичних наук, професор, зав. кафедри історії НАУКМА

П Мені дуже важко погодитися з професором Півтораком, що зацікавлення давньою історією України “стало можливим через об’єктивне вивчення історії”. Причиною тут є явища зовсім іншого характеру - це перемонтування історичної пам’яті, яке завжди відбувається в суспільстві під час великих соціальних змін та інших зрушень. “Історична пам’ять” - я завжди беру це поняття в лапки - є синонімом міфу, бо історичної пам’яті як такої не існує. “Історична пам’ять” - це міф, сфабрикований підручниками та популярною історією, У ситуації, в якій опинилася Україна під час Перебудови і за початків незалежності, постала потреба перемонтувати стару “історичну пам’ять”, виготовлену в кабінетах партійних керівників. Як вона була перемонтована, яких клінічних форм вона набрала (я не боюся вжити це слово) - краще скажуть

колеги-археологи____Я би повторила слідом за незабутнім Свири-

дом Петровичем Голохвастовим: “Бее от необразованности". Тому що абсурдні ідеї, висловлені аматорами на кшталт Плачинди, або археологами, які займалися одними проблемами, а потім занурилися в речі, їм незнайомі, на зразок Шилова, були зустрінуті з таким ентузіазмом інтелігентною спільнотою України - письменниками, журналістами, учителями. А це показує, яким був рівень освіти цього середнього прошарку інтелігенції в Україні. Рівень, гідний Плачинди... Тому що інакше цю ситуацію пояснити важко.

В Який стан освіченості шкільних учителів, і який стан письменницького середовища, і який стан т. зв. “зацікавлених” рідною історією - такий і стан освіченості журналістів. Журналісти цілком дорівнюють рівнем освіченості тим, хто їх навчав. У мас-медіа саме тому й переважають ці дивні уявлення... Те, що їм було запропоновано, настільки вражало екзотичністю, та ще й (ви пригадайте) особливо в умовах ром антично-патріотичного піднесення кінця 80-х - на початку 90-х років... .Такий був час, така хвиля була розкручена і піднята журналістами. І головна провина того, що цей вірус набув такого величезного масштабу, лежить на глибокій, дрімучій неосвіченості наших журналістів. Годі сказати, що через Міністерство освіти у нормативні програми шкільного підручника пройшла "Велесова книга”. І це такого масштабу скандал, який показує - хто сидить у Міністерстві освіти... Це показує, яким є рівень освіченості членів науково-методичної ради шкільного підручника. Ми зараз живемо у демократичному просторі - можна видати будь-яку книжку, але на таких книжках не мусить стояти гриф Міністерства освіти. Такі речі не повинні запроваджуватися у шкільний підручник.

В Коли у т. зв. “історичну пам’ять” закладається заряд ксенофобії - це ніколи нічим хорошим не кінчається. Кого цікавлять приклади, - зверніться, - Європа ними повна, і як правило ілюстраціями такого типу пам’яті є Перша і Друга світові війни. Історична пам’ять та історичний міф - історичний підручник може в собі містити що завгодно, крім елементів ксенофобії та закликів до неї.

Н Тут я скажу дуже прагматично, бо Трипілля - це, по-перше, добре досліджена ділянка, по-друге, це - добрий бізнес-об'єкт, яким вона й залишається, і через це розкручується.

В Я не погоджуюсь з тим, що подібні речі можуть служити хоч у якійсь мірі для патріотичного виховання молоді...

У моєму “герметичному колі” колег до усього цього снобістське, в’їдливо снобістське ставлення. Що тут коментувати, про що тут дискутувати, бо усе абсолютно очевидно. Але це для нас, -а для журналістів,масового споживача, до того ж з не дуже гарною гуманітарною освітою, ці речі такими очевидними не є. Чи можна переконати прибічників, адептів, пропагаторів цих ідей, переконати шляхом газетних статей та проповідей з екрану телевізора? Думаю, що ні. “Історичний міф” або т, зв. “історична пам’ять”

не піддається деконструкц» шляхом учених розмов... Канони історичного міфу задаються красним письменством та задаються школою. Це не значить, що не треба писати чи говорити... Але найголовніше - треба подумати про міністерство освіти, щоб воно викорінило це зі шкільного підручника, який і закладає основи "історичної пам’яті”

Леонід Залізняк,

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу кам’яної доби Інститу ту археолог it НАН У, професор НАУКМА

І Украіногенеза в тумані міфології

На шістнадцятому році незалежності змушений констатувати, що витоки українського народу все ще губляться в тумані численних міфів, наукових та псевдонаукових, часто політизова-них концепцій. Попри свою важливість для формування модерної української нації проблема україногенези тривалий час лишається такою ж невизначеною, як і цивілізаційна орієнтація самої України. Це ще раз засвідчив круглий стіл на тему “Міфологізація етногенезу українців” проведений в НаУКМА 20 лютого 2007р. Центром соціо-гуманітарних досліджень імені В. Яипинського та магістерською програмою ‘'Археологія та давня історія України”.

У доленосний для будь-якого народу час питання його історичного коріння набуває надзвичайної актуальності. Адже народ, який не знає своєї історії, не відрізняє її від історії сусідів і забуває своє минуле, не має майбутнього, він неминуче приречений зійти з арени історії. Відома з античних часів сентенція твердить, що для підкорення народу мало захопити його територію, треба написати йому історію. Адже історична свідомість усякого етносу є потужним консолідуючим фактором.

Сучасні нації цементує національна свідомість, стрижнем якої є національна історія. А біографія будь якого народу починається з його народження. Отже, не давши чіткої і правдивої відповіді на питання, де, коли і як народилися українці, ми не матимемо завершеної національної історії. А без цього неможливе формування повноцінної національної свідомості, а значить і модерної української нації.

У драматичні часи чергової спроби відродження української держави з’явилося багато аматорських розвідок. В міру своєї