Новітні міфи та фальшивки про походження українців - Наталія Миколаївна Яковенко
Як доводить британський автор Н. Гудрік-Кларк у своїй ґрунтовній праці “Окультні коріння нацизму. Таємні арійські культи та їх вплив на нацистську ідеологію", масштаби впливу окуль-тистів на Гітлера часто є перебільшеними любителями сенсацій. Але ці ідеї, без сумніву, відобразилися в дусі нацистської ідеології та прагненні “розв’язати расове питання”. Ю. Канигін, згадаємо, відносить це “розв’язання” до майбутнього, але ми пам’ятаємо, як це робили його однодумці-знавці “арійської мудрості” у минулому Н, Гудрік-Кларк цілком слушно зазначає, що розуміння передумов формування поглядів, подібних до гітлеризму, залишається вирішальним чинником збереження світової безпеки (Гудрік-Кларк, 1993, С. 226-227).
Згаданий раніше Ю. Шилов теоретизує у тому ж руслі, але на відміну від Ю. Канигіна є археологом, тож своїми міркуванням про Трипілля-Арапу дуже нагадує провідного гітлерівського антрополога та археолога Ґеорґа Геберера, який з приводу одного доісторичного поселення у ТЮрингії виголошував у 1943 році: “Це каміння пов’язане з одним з найзначніших феноменів історії-народженням індогерманізма! Німецький простір; те, що Німеччина була част иною цієї раси, покликаної до найви-щіх культурних звершень, не може нас, спадкоємців, залишити байдужими. Ми володіємо спадщиною, яка належить нам по праву: вона не прийшла до нас із зовні... Тут вона виникла і розвивалася протягом тисячоліть. Це зобов’язує нас... ” (цит. за: Л. Поляков, 1996, С. 287).
LIKBEZ flEETKfl
Правда, Ю. Шилов та Ю. Канигін замість германців-арійців знаходять, куди б не дивилися, слов’ян-аріїв чи українців-аріїв, або ж трипільців-араттів, які є і першим, і другим, а замість Німеччини - Праукраїну чи колиску слов’янства.
Залишивши поки осторонь нацистів, наведемо одну ілюстрацію щодо внутрішньої логіки викладу Ю. Канигіна. На сторінці 91 він справедливо зазначає, що “большая часть земель нынешней Украины (до Полтавы) была покрыта льдом (льодовиком. - К. Г.)”. Танути цей льодовик почав 13,5 тисяч років тому (С. 109). Але на тій же 109 сторінці раніше йшлося про те, що “много тысячелетий назад была обширная процветающая страна Арктида, раскинувшаяся за Каменным поясом, простиравшимся от Северного Урала до нынешних Скандинавии, Гренландии и Исландии. [...] 15 тыс. лет назад, перед Потопом, «люди ледниковой кромки» подразделялись на 3 народа”. Тобто на території теперішньої України ще лежав льодовик, а от на далекій півночі у цей час уже “процвітала” якась “Арктида”. Цікаво, в який спосіб?..
Те саме відбувається і з рештою “віх священної історії”. Тямущий пан Канигін слушно зазначає: “Мифологизация истории, пренебрежительно скажет современный жрец Клио, сны человечества выдаются за реальность. Но ведь сны - это нормально! Того, кто не видит снов, психиатры считают больным”. (Каныгин, 2005, С. 113). Але ж не можна бачити сни в дійсності весь час, не прокидаючись. До цього у психіатрів вже дещо інше ставлення. “Сни” Ю. Канигіна - це саме той “сон розуму, що породжує чудовиськ”. А для нас - людей пересічних - пояснення ще простіше: це комерційно дуже вигідна за смутних часів розкрут-ка неонацизму. Логічним наслідком цих “історичних дослідів” є висновки про “сионистские элитные круги, уходящие корнями в тайные «жидомасонские» организации” (С. 234).
Б Прокрустове ложе арійського стандарту
Ігор Каганець, згідно з відомостями, вказаними у його книзі 2006 p., - завідувач Лабораторії психоінформатики Центру з інформаційних проблем територій НАН України, головний редактор “журналу нової еліти” “Перехід-IV” автор книг “Нація золотих комірців” (1994) та “Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга,соціоніка,психоінформатика”(1997). Нас цікавить його основна праця "Арійський стандарт: Українська ідея епохи великого переходу” (К, 2003, перевидання: К., 2006).
Згідно анотації, у роботі ставляться наступні ключові питання, дещо вже нам знайомі з попереднього розділу:
“Ким був Ісус Христос - арійцем чи євреєм? Як у Святі Євангелія потрапили ворожі вставки? Що таке юдеохристи-янська єресь? Коли виникли людські раси? Хто такі слов’яни? До якої держави ми йдемо - диктатури, демократії чи гетьманату? На основі синтезу новітніх досягнень археології, ар-хеогенетики, кліматології, історії, антропології, психоінформатики та лінгвістики у цій книжці наводиться цілісне бачення основних закономірностей розвитку людського роду від 40-го тис. до н. е. до наших днів епохи Великого переходу. Розкривається сутність арійства як еволюційного локомотива, а також планетарна функція та перспективи українського геосоціального організму”
Щоб не занурюватися надто глибоко у ще одну расистсько-арійську маячню, бо терпець не безконечний, я зупинюся переважно на передмові, яка написана живим класиком жанру Ю. Ка-нигіним. Ми можемо йому довіряти, бо вже дещо розібралися є його творчості. Як же ж провідний арієзнавець оцінив працю свого молодшого колеги? “Свіжість думки, оригінальність постановок і рішень, основаних на аналізі нових, інтегрованих патентованими істориками матеріалів у галузі найгостріших проблем сучасності, якими живуть широкі кола читачів, - ось особливість цієї книги Ігоря Каганця” (правопис оригіналу. - К. Г.). Автор “робить (...] інтелектуальне відкриття: на основі ретельного дослідження біблійних текстів переконливо доводить арійське походження не лише галілеян Ісуса Христа і Діви Марії (про що вже писалося у згаданих книгах [Ю. Канигіна. - К.Г.]), а й самого царя Давида!” (Каганець, 2006, С. 7-8). Як бачимо, навіть Ю. Канигіну не все вдалося у цій царині. Є над чим працювати послідовникам.
До переваг дослідження відноситься й те, що “автор, мабуть, першим в Україні відкинув лицемірну «боязнь» расових досліджень і повернув історію «на круги своя» [...} Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили етноси Північного Надчорномор’я». Ю. Канигін дуже слушно припускає, що “іавтору будуть закидати расизм — такі закиди вже пролунали на адресу журналу «Перехід-IV» та гнтернет-сайту www. perehid.org.ua, редагованих І. Каганцем." Але автор передмови вважає такі закиди 'інерцією замореного мислення і лицемірної моралі”. Аби така позиція не виглядала голослівною, Ю. Канигін зазначає, що люди, як і раси, не є рівними у функціональному відношенні. “Тут нічого не вдієш, і цього не треба боятися. Що з того, - демонструє свою скромність “класик”, - що мій посередній розум не рівня розуму Ньютона, Достоєвського, Гоголя чи Тараса Шевченка важливо, щоб не заважали мені самореалізовуватися і
