Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

44 Ця байка заснована на ідеї Церкви-суспільства як містичного Христового тіла [докладніше див.: УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Харків, 2001. - С. 145-147].

45 Сковородинське поняття "сродность" можна трактувати як український відповідник стоїчного терміна оікє'їсосш; [див.: ГавриловА. Марк Аврелий в России// Марк Аврелий

Антонин. Размышления. - Ленинград, 1985. - С. 136] (зазначмо принагідно, що й інші старі українські письменники вживали слова, близькі до слова "сродность", наприклад, "сродственный" [див.: Горленко И. Слово в недВлю двадцать пятую по сошествіи Св. Духа// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. -

Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. - С. 215]). У всякому разі, одним із джерел науки Сковороди про сродність є стоїчний принцип "життя згідного з природою". Те саме і в російській літературі XVIII ст. Пор., наприклад: "Ломоносов, уразумев смешное в польском одеянии наших стихов, снял с них несродное им полукафтанье" [РадищееА.Н. Путешествие из Петербурга в Москву// РадищееА.Н. Избранные философские сочинения. - Москва, 1949. - С. 160].

46 Розмежування знання та науки - усталена тема схоластичних курсів філософії. Наприклад, Феофан Прокопович писав: "Звідси й поняття мистецтва називаються універсаліями і через це мистецтво й наука відрізняються від таких знання й досвіду, які звичайно мають справу з одиничними судженнями, хоч окремі автори висувають інші ознаки для розрізнення" [Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 28].

47 У списку: еыбросатъ.

48 Можливо, цей сюжет Сковороди навіяний рядками трактату Горація «Про поетичне мистецтво» (304-308): "Буду вже краще бруском, що собою / Гострить залізо, а сам і тупий, і не вріже нічого. / Отже, не творячи сам, я тих, які творять, повчаю, / В чім їх обов'язок, сила, що живить їх, що надихає, / ГЦо їм на користь, що ні, де вірний їм шлях, а де хибний" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 221].

49 Ідеться про згадану байку Езопа «Орел і Черепаха».

50 Тобто до чернецтва, оскільки ченців іще від часів Орігена [див.: Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. - New York, 1985. - С. 102] було заведено називати "земними янголами" [див., наприклад: Патерік, или Отечник Печерскій. - Київ, 1661. - Арк. 100,

145 (зв.), 196 (зв.)], а їхнє життя - "ангелоподобным" [див.: Изборник 1076 года. - Москва, 1965. - С. 193; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1705. - Арк. 150 (зв.); Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 8, 252 (зв.), 253 (зв.), 645; Службы преподобным отцем Печерским. - Київ, 1763. - Арк. 1 (зв.), 4 (зв.), 10 (зв.), 16,18 (зв.)-19 (зв.), 23, ЗО, 33, 39,

41 (зв.), 43, 46, 50 (зв.)-51, 54 (зв.), 62 (зв.), 74, 108]. Сам цей образ походить з Євангелії від св. Марка 12: 25. Пор.: "Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі".

51 Сова була атрибутом покровительки Афін богині мудрості Афіни.

52 У списку: Змій.

53 Образ змії, що скидає линовище, протискаючись між камінням, Сковорода міг запозичити зі збірника «Symbola et emblemata» (Амстердам, 1705). Див. емблеми 213-у «Змѣя свою кожу скидивающая» (підпис: "Оставляющая старость. Совлекши старую кожу, пригожіе буду. Vetustate relicta") та 613-у «Змія скидивающая свою старую кожу» (підпис: "Скинувши старую кожу, отмолодѣю. Юность ея возобновляется. Positus novis exuviis" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 54-55, 154-155]. Цей образ був знаний і в попередній українській літературній традиції. Наприклад, Лазар Баранович писав: "Змій ветхую свою кожу, тѣсно проходя стѣну, извергаєт и новую пріобрѣтаст, сице ты тѣсными враты ветхую одежду раздери, в Христа же новую ризу облецися" [Баранович А. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 334].

54 Ця сентенція суголосна церковній настанові: "...Добрая бо дВла трудом стяжаваются" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 932] - або й народним прислів'ям: "До Бога важкий шлях, а до пекла прямесенький" [Номис, № 201]; "Як підеш широкою дорогою - аду не минеш, а підеш тісною - царство знайдеш" [Жизнь и творчество крестьян Харьковской іубернии. Очерки по этнографии края / Под. ред. В. А. Иванова. - Харьков, 1898. - Т. І. - С. 373]; "До злого бита дорога"; "До пекла не треба дороги питати" [Франко, № 13453, 19723]. Слід сказати, що перегодом Сковорода відмовився від думки про неприступність добра й стверджував, що досягти його легко. Принаймні в діалозі «Пря бвсу со Варсавою» (1783 р.) є такий епізод. Супротивник Варсави, тобто самого Сковороди, питає його: "Чи то ти написав був ЗО байок та й подарував їх Панасові Панкову?" "Саме так", - каже Сковорода. "А чи пам'ятаєш ту байку, де Буфон розмовляє зі Змією, що помолодшала?" - "Пам'ятаю, - відповідає Сковорода. - Я увінчав ту байку такою силою: 'Що краще добро, то більшим трудом, наче ровом, окопалось'". - "Так чого ж ти зараз стверджуєш, що добро легке?" - 'Тому, що так воно і є, - каже Сковорода. - Раніше я того не розумів" [див. про це: Ковалівський А. Розвиток етичних поглядів Г. Сковороди в зв'язку з його життям // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії України. Пам'яти акад. М. Сумцова. -Харків, 1924. - Т. 1. - С. 69-98].

55 Платон (гр. ПАатсоѵ, лат. Plato) (427-347 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ-ідеаліст, один із найулюбленіших авторів Сковороди, якого він у трактаті «Silenus Alcibiadis» назвав "боговидцем" ("divinus Plato"). Недаром свою концепцію двох натур Сковорода подає в термінах платонівської науки про ідеї, тимчасом як у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії ця доктрина зазнавала досить різкої критики в дусі арістотелізму. Наприклад, Феофан Прокопович присвячує другий розділ сьомої книги своєї «Логіки» спростуванню Платонового уявлення про ідеї [див.: Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф.