Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
4 Пор.: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238].
5 Пор.: "Стукотить, гуркотить... 'А що там?' - 'Кобиляча голова лізе!"' [Номис, № 11824]. Це прислів'я походить із казки «Кобиляча голова» («Про дідову дочку та бабину дочку»). Див., наприклад: "Коли се стукотить, гримотить - кобиляча голова біжить" [Народные южнорусские сказки / Изд. И. Рудченко. - Киев, 1870. - Вып. 2. - С. 66]. Образ кобилячої голови відомий і в літературі: пригадаймо хоч би Івана Котляревського, який писав про Венеру таке: "Приїхала, загримотіла, / Кобиляча мов голова" [Котляревський І. Енеїда // Котляревський І. Повне зібрання творів. - Київ, 1969. - С. 77].
6 Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 793. Є також українські приказки: "Високо літає, та низько сідає"; "Хто високо літає, той низько сідає" [Номис, № 2553, 2554; Франко, № 2751].
7 У діалозі Платона «Бенкет» (216d) Алківіад порівняв Сократа із силенами -потворними різьбярськими фігурками, всередині яких були статуетки богів: "Бо він прийняв на себе такий вигляд і дуже нагадує на позір оті вирізьблені статуетки силенів. Якщо ж ви розкриєте його, дорогі мої гості, то переконаєтеся, скільки там усередині здорового глузду!" [Платон. Бенкет / Перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, вступна стаття Джованні Реале. - Львів, 2005. - С. 95]. Цей образ перегодом мав неабияку популярність. Із силенами порівнювали, наприклад, пустельників, пророків, Івана Хрестителя, ба навіть самого Христа [див.: PelcJ. Jan Kochanowski poeta Renesansu. -Warszawa, 1988. - S. 79]. Ось що писав про силенів, скажімо, один з улюблених авторів Сковороди Еразм Роттердамський: "Подібно Алківіадовим силенам, все на світі має два обличчя, дуже не схожі поміж собою. Коли одне з них, зовнішнє, - ніби смерть, то внутрішнє - життя; і навпаки, якщо перше - життя, тоді друге - смерть. І так все в житті буває одночасно: красивим і потворним, багатим і бідним, ганебним і славним, вченим і невченим, сильним і немічним, видатним і нікчемним, веселим і сумним, щасливим і нещасливим, дружнім і ворожим, цілющим і згубним. Одне слово, якщо відкрити силена, все виявиться зовсім протилежним" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Дитвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. -С. 38; пор.: Эразм Роттердамский. Оружие христианского воина // Эразм Роттердам-ский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 143]. Під Алківіадовим силеном Сковорода мав на думці передовсім Біблію. Один з його трактатів, присвячених мистецтву тлумачення Святого Письма, так і називається: «Silenus Alcibiadis».
8 Очевидно, це парафраза Книги пророка Захари 7: 9. Пор.: еХдъ прлведенъ еХдйте.
9 Пор. народну приказку: "Був колись оріх, а тепер свистун" [Номис, № 1866].
10 Див.: Скверны^ъ же й влвіи^ъ вленей (ЯрицлйсА, швїічЗй же севе КО Б/1Г0ЧТЇК> (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).
11 Сковорода має на думці слова: Не одифреннві/иъ во влене/иъ пос/і^довлвше скл^^о/иъ Bd/ИЪ еЙ/iS Й пришествїе гда Н^шегш ІИСЛ J(pTd, НО Cd/Иовйдцы ввівше ВЄ/іЙчЄСТВЇА онлгш
(Друге соборне послання св. ап. Петра 1: 16). п Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 14.
13 Вигадка має сенс і виправдання як оприявнення невидимого. "Высокіи вещи и невѣдомыи, - писав, наприклад, Кирило Ставровецький, - паче же умныи и духовныи, инако не моїут вообразитися, точію подобієм приповѣсти" [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 341 (зв.)]. Пор.: "Приповѣсти якобы вѣзерунки суть и кшталты речій невидомых, смысловых и духовных, и чого тВлесными очима видѣти не можно, тоє приповѣсть показуєт" [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. -С. 582].
14 Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15.
15 У християнській моделі думання страх Божий посідає дуже важливе місце. Сам Бог наповнює людську душу священним трепетом. Як зазначав у своєму курсі теологи Феофан Прокопович, стародавні греки часом виводили слово Ѳеос, (Бог) зі слова бЁос; (страх), а італієць Амбросіо Калепіно (1435-1511 pp.) - автор одного з найґрунтовніших словників латинської мови («Ambrosii Kalepini dictionarium linguarum») - уважав за можливе "дедукувати" зі слова "страшний" (timendi) також слов'янське ім'я "Бог" [див.: Prokopowicz Eh. Christianae Orthodoxae Theologiae. - Lipsiae, MDCCLXXXXII. - Vol. 1. - P. 336-337].
16 Старі українські поетики й риторики тлумачили ієрогліф як малюнок без заголовка та підпису. Наприклад, Митрофан Довгалевський подав таке його визначення: "Ієрогліф збігається з символом та емблемою в тому, що всі вони є фігурними зображеннями, а різняться між собою тим, що ієрогліфи не мають заголовків, які можуть бути в символах та емблемах" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 243; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 179].
17 Узвичаєне тогочасне розуміння емблеми таке: малюнок, який має заголовок та відповідну епіграму. Наприклад, Митрофан Довгалевський писав: "...Емблема складається з трьох частин: перша - це зображення, або малюнок, друга - напис, або заголовок, і третя - підпис, що пояснює весь предмет" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 237; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 177]. Емблеми зазвичай поділяли на три групи: 1) міфологічні або історичні, тобто такі, що розповідають про події минулого; 2) фізичні, тобто такі, що розкривають природні властивості або причини речей; 3) моральні, тобто такі, чиїм змістом є людська поведінка. Іноді виокремлювали ще й теологічні емблеми, тобто такі, що стосуються проблематики богопізнання [див.: Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 138-139].
18 Митрофан Довгалевський писав про символ таке: "...символ визначається як фігурне зображення, що яскраво, однією рисою передає характер
