Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
81
міг знати щось про китайську мудрість, адже у XVIII ст. чимало українців займалося
82
місіонерською діяльністю на Далекому Сході, у Монголії та в Китаї. Зокрема, Філофей
83
Легцинський був з духовною місією в Монголії, Іван Максимович 1714 р. направив таку
84
саму місію до Китаю, а трохи перегодом там побував також Інокентій Кульчицький.
85
Сам Сковорода в 1758-1759 pp. спілкувався з переяславським єпископом Гервасієм
86
Про життя як "протяжну смерть" говорив свого часу один із найулюбленіших авторів Сковороди Сенека (Моральні листи до Луцілія, СІ, 13): "Та хіба довго вмирати - це означає жити?" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 452].
Твір було написано, очевидно, наприкінці 1750-х - на початку 1760-х pp. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 84). Уперше надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.
87
Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso) (43 р. до н. е. - 18 р. н. е.) - великий римський поет, який втішався неабиякою славою в старій Україні. За часів бароко його часом розглядали навіть як "батька" української поезії. Тоді гадали, що його могила загубилася десь в українських степах [див.: ViminaA. Historia della guerre civili in Polonia. - Venetia, 1671. - P. 7-8], а сам він був першим, хто почав писати вірші "славенским діалектом". "Матій Стрійковскій, канонік Салонскій, дбй славенских хронограф достовѣрный, -зазначав, наприклад, Мелетій Смотрицький, - в четвертей своєя хронологіи книзѣ пишет Овідіа славнаго онаго латінскаго поету в сарматских народ заточеній бывша и языку их совершеннѣ навыкша, славенским діалектом за чистоє єго красноє и любопріємноє стіхи или вѣршѣ писавша" [Смотрицький М. Грамматіки славенския правилноє сінтагма. -Єв'є, 1619. - Арк. 1 (О просодіи стіхотворной, б. п.)]. Отож, елегії та послання Овідія ретельно вивчали в тогочасних навчальних закладах, зокрема, у Києво-Могилянській академії [див.: SydorenkoA. The Kievan Academy in the Seventeenth Century. - Ottawa, 1977. - P. 110] та Харківському колегіумі [див.: ЛебедевА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 68], - його ж «Метаморфози» цитували навіть у збірниках див Пресвятої Богородиці [див.: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. -S. 2, 8]. І попри те, що, скажімо, Іоаникій Галятовський зарахував Овідія до лав "єретиків" [див.: Galatowski I. Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym. - Czernihiw, 1681. -S. 283], він сприймає Овідієву поезію "сарматської" пори як "прообразне" засвідчення майбутньої євангельської правди: "Овѣдіуш вѣршописец, будучи поганином, на выгнаню
88
"Сльози у горі приносять розраду" (лат.). Це - парафраза «Скорботних елегій» Овідія (IV, 3, 37). Пор.: "...est quaedam flere voluptas". Цей Овідієвий вислів належить до розряду
89
"Що є чеснота?" (лат.).
90
Далі в дужках дописано ("Temnere pro Christo etc.") ("Осуджувати заради Христа й ін.").
91
На наступному рядку-як варіант - написано: "Vulgique errorum transvolitasse mare" ("І проходити море помилок юрби").
92
Сковорода має на думці славетну сентенцію Ювенала (бл. 60 - бл. 127 pp.) (Сатири X, 356): "...orandum est ut sit mens sana in corpore sano", тобто "...треба молити [богів], щоб розум [дух] був здоровим у тілі здоровому" [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. -Вінниця, 2003. - С. 202; Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 105]. Пор.: "В здоровому тілі - здоровий дух" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 540].
93
Публій Вергілій Марон (Publius Vergilius Мато) (70-19 pp. до н. е.) - великий римський поет. У старій українській школі Вергілій належав до кола найшанованіших класиків. Його «Буколіки», «Георгіки» та «Енеїда» правили за взірець "низького", "середнього" та "високого" стилів і докладно вивчалися, зокрема, в курсі поетики. Сковорода також досить часто звертався до поезії Вергілія. Крім версифікаційних вправ на теми другої книги Вергілієвої «Енеїди», він, скажімо, цитує «Буколіки» в трактаті «Silenus Alcibiadis» та в діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною». Та й образ Астраї в притчі «Убогій Жайворонок» міг бути навіяний саме Вергілієм, адже той писав у «Буколіках» (IV-a еклога) про повернення цієї богині на землю (у перекладі Миколи Зерова: "Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. -С. 199]).
94
"Образи з другої книги «Енеїди» Вергілія" (лат.). Це - шкільні вправи з "наслідування". Засада imitatio opens (imitatio antiquorum) відігравала дуже важливу роль у поезії українського бароко. Наслідування (imitatio), - як писав Феофан Прокопович, - є "душею поезії (anima poeseos)" [Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 15]. Тогочасна систематика літератури розрізняла "наслідування природи" ("imitatio naturae") та "наслідування взірців (у праці)" ("imitatio operis"). "Наслідування природи", яке збігалося з поняттям "поетичний вимисел" ("eademque est cum effictione poetica"), зазвичай окреслювали як "не лише фабулярне плетиво, але й усі ті прийоми опису, завдяки яким людські дії, нехай навіть справжні, постають правдоподібними" [ibid. - Р. 68, 16]. Тим часом "наслідування взірців", коли автор прагнув "наподібнитися до якогось визначного поета", полягало в певній збіжності його способу думання з думанням взірцевого автора ("posita in quandam mentis nostrae cum probati alicuius auctoris conformatione") [ibid. - P. 68, 71; пор., наприклад: Cypriani Soarii societatis Iesu tabulae rhetoricae. - Leopoli, 1722. - P. 9-10].
95
"Образ Лаокоона, який волає, обвитий зміями" (лат.).
96
Пор.: Clamores simul horrendos ad sidera tillit;
97
