Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
23
«Арістотелівська філософія...» (лат.).
24
"Одна справа жезл, а інша - кіфара" (лат.).
25
«Православне християнське богослів'я...» (лат.).
26
«Про свободу» (лат.).
27
«Що так чеснота?» (лат.).
28
«На день народження Василя Томари, хлопчика 12 років» (лат.).
29
«До Петра Герардія» (лат.).
30
«О ніжна, мила...» (лат.).
31
«На Боже Різдво» (лат.).
32
«На Різдво Христове» (лат.).
33
«Мелодія» (лат.).
34
«На день народження білгородського єпископа» (лат.).
35
"Дбаю тільки про те, щоб щасливо померти" (лат.).
36
"Найщасливіше було б, коли б щастя свого пильнували, / Просте життя хліборобів!" (пер. Миколи Зерова).
37
ГР. літра - 'скеля, камінь'.
38
«Про примарну розраду» (лат.).
39
«Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера...» (пер. Миколи Зерова).
40
«Це моя гавань...» (лат.).
41
Тобто буквальною.
42
«Про старість» (лат.).
43
Лат. essentia - 'сутність'.
44
Гр. revx'ict - 'спокій, мир, тиша, мовчанка'.
45
"Не турбуйсь майбутнім" (пер. Андрія Содомори).
46
"Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти, / Живе, як давнє плем'я християн..." (пер. Леоніда Ушкалова).
47
"Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти, / Живе, як в давнину жилось..." (пер. Андрія Содомори).
48
Мова йде про поетичне мистецтво.
49
"Така я людина: для мене немає нічого більш приємного, ніж оці дрібнички. І коли я зустрічаю людину, яка переймається такими самими дрібничками, я заледве не торкаюсь головою до зірок" (лат.).
50
"Ще ж коли мене й ти лірним співцем назвеш - / Я торкнуся зірок гордим чолом своїм" (пер. Андрія Содомори).
51
"Бог веде схоже до схожого" (лат.).
52
Наперед встановлена гармонія (лат.).
53
"О часи, о звичаї" (лат.).
54
"Кінець діло вінчає" (лат.).
55
"Літера каже про те, що було, алегорія - про те, у що віриш, / Мораль - про те, що робити, анагогія - до чого ти прагнеш" (лат.).
56
«Гораціанські емблеми» (лат.).
57
«Зодіак життя» (лат.).
58
«Приказки» (лат.).
59
«Домашні бесіди» (лат.).
60
"Не відкладай насолоди на рік..." (пер. Андрія Содомори).
61
"...Мій бог послав мені втіху цю й радість" (пер. Миколи Зерова).
62
"З вовком овечки пливуть..." (пер. Андрія Содомори).
63
"Пізнай себе" (гр.).
64
водный. Со Змієм сим боролся древній герой Ираклій(Ч. Отсѣчена одна глава. Вдруг на то
65
Сирен. Еллински £ецэг]ѵ, сирѣчь путо, оковы(3). Сей урод прекрасным лицем и сладчайшим гласом привлекает к себв и сон наводит мореплавателям. Здѣсь они, забыв путь свой и презрѣв гавань и отечество, разбивают на подпотопныя камни корабли.
в Кит значит страсть. Что єсть страсть? Есть то же, что смертный грѣх. Ho что єсть грѣх? Грѣх есть мучительная воля. Она-то есть сребролюбіе, честолюбіе, сластолюбіе. Сія-то гидра и кит пожирает и мучит на морѣ міра сего всВх. Она же то есть и ад. Блажен! кто нВсть раб сему треіубому языку. Помяни 7 грѣхов<4>. Сіесть 7 мучительных мыслей, и увѣси гидру. Не вѣси ли, яко мысль есть зерно и глава дѣлу? "Омерзишася в начинаніих своих"<5>.
г Житіє наше есть море, тѣлишко - лоточка. Мысли есть вѣяніе вѣтров. Гавань есть блаженство*6*. Коль же красна рѣчь сія! Ума твоего крила... Птица бо есть сердце наше, и аще оно не увязло, можем воспѣть и мы: "Душа наша яко птица избавися..."<7>.
д Кйфа, правдивѣе же кёфа, єсть слово еврейское. Еллински: пётра, и єсть каменная гора; польски: скала. Она часто кораблям бывает пристань с городом. Сей єсть образ блаженства, мѣста злачнаго, гдѣ человѣк от китов, от сирен и от волненій мірских упокоевается. По оному: "На мѣстѣ злачнѣ, тамо всели мя..."<8>. Сіє имя кифа дает Христос Петру верховному*9*. Длячего? Длятого, что и то и другое обитает в сердцѣ; сердце же, а не плоть, єсть истинным человѣком. Чистое сердце, святыня, блаженство, истинный человѣк - єсть тожде. Сего ради всякій христіанин, имущїй сердце чисто, єсть и сын голубов, и кифа. Но Петр святый между всею Церковію єсть и архи-кифа(10), и архи-бар-їонаї11), яко верховный предстоятель Церкви. Аввакум стоит на собственной своей стражѣ: "На стражи моей стану, и взыду на кифу"(12). Петр же и о стадѣ, порученном и утвержденном на нем, бдит. Блевотина єсть то нечистое сердце, пѣнящееся и клокочущее, аки морскими волнами, похотьми мірскими. Они суть честолюбіе, среброл[юбіе], сластол[юбіе]. В то время сердце єсть ад и змій, изблевающій горькія и скверныя оныя воды: "Волнуются нечестивыи и почити не возмогут"<13>. "Гроб отверст гортань их"<14>. Вси сій во Святом Писмѣ не только китами и зміями, но
