Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко
Кевеші також звинувачують у тісній і не завжди прозорій співпраці зі спецслужбами, зокрема у використанні матеріалів негласної діяльності, отриманих поза процедурою. НАД критикують також за слабкі доказові бази. Були випадки, коли такі заходили в суд, і він все-таки виносив обвинувальний вирок. І це підриває довіру до НАД з боку професіоналів.
Зрештою, на адресу Кевеші лунають звинувачення в порушенні ст. 6, 8 («Право на справедливий суд» і «Право на повагу до приватного і сімейного життя». — Авт.) Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод. […] Не кажу, що саме так і є, але експерти дають різні оцінки323.
У цій історії слід відзначити ще дві важливі обставини. Перша — той факт, що Кевеші — землячка президента Румунії Йоганніса. Обоє вони з Трансильванії, обоє закінчили університет імені Бабеша–Бойяї в місті Клуж-Напока. Щоправда, там вони не перетиналися: Йоганніс закінчив фізичний факультет 1983 року, а Кевеші — юридичний факультет 1995-го. Однак потім у них було багато можливостей зійтися в місті Сібіу. Йоганніс був мером цього міста від червня 2000-го й аж до грудня 2014-го, коли обійняв посаду президента країни. І саме в Сібіу зробила стрімку прокурорську кар’єру Кевеші. Від вересня 1995-го до грудня 2006-го вона пройшла шлях від прокурора прокуратури при Сібіуському суді до головного прокурора Сібіуського територіального бюро дирекції з розслідування організованої злочинності й тероризму — і після того переїхала в Бухарест працювати генпрокурором.
Друга важлива обставина полягає в тому, що Кевеші на чолі НАД користувалася величезною політичною підтримкою США і ЄС як головних фінансових донорів Румунії. Нагадаємо, що Румунія стала членом НАТО 29 березня 2004-го, членом ЄС — 1 січня 2007 року. Вашингтон і Брюссель весь час виказували невдоволення низькими темпами румунських реформ. Причини цього вони вбачали (хоча й не висловлювали офіційно) в засиллі старих комуністичних кадрів, які після повалення режиму Чаушеску перефарбувалися в соціал-демократів. Справді, Іон Ілієску, нинішній почесний голова СДП, був президентом Румунії з травня 1990-го по листопад 1996-го і потім з грудня 2000-го по грудень 2004-го — загалом більше як 10 років. Представники СДП обіймали посаду прем’єра з листопада 1992-го по грудень 1996-го, з грудня 2000-го по грудень 2004-го, з травня 2012-го по листопад 2015-го і з січня 2017-го по листопад 2019-го — загалом понад 14 років. І фактично США і ЄС використали Кевеші як зброю проти СДП.
Наскільки ефективною виявилася ця зброя, можна судити з падіння електорального врожаю соціал-демократів 2019 року порівняно з 2014–2016 роками. У травні 2014-го на виборах до Європарламенту СДП здобула 37,6 % голосів і отримала половину з 32 румунських мандатів. На президентських виборах у листопаді 2014-го кандидат від соціал-демократів Віктор Понта лідирував у першому турі, набравши 40,44 % (але в другому турі програв висуванцю від націонал-лібералів Йоганнісу з рахунком 45,57 % проти 54,43 %). У грудні 2016-го СДП здобула 45,48 % голосів на виборах до Палати депутатів і 45,68 % на виборах до Сенату та отримала майже половину мандатів у кожній палаті.
Однак у травні 2019-го на виборах до Європарламенту СДП здобула лише 22,5 % голосів і отримала тільки 9 із 32 румунських мандатів, а лідером стала Націонал-ліберальна партія — 27 % голосів і 10 мандатів. На президентських виборах у листопаді 2019-го кандидатка від соціал-демократів Віоріка Денчіле програла висуванцю від націонал-лібералів чинному президенту Йоганнісу з рахунком 22,26 % проти 37,82 % у першому турі і 33,91 % проти 66,09 % у другому турі.
Звісно, на падіння популярності соціал-демократів вплинули різні чинники, але Кевеші була чи не найголовнішим серед них. Як зброя проти СДП вона мала потрійний ефект.
По-перше, чималу частину діячів СДП на різних рівнях — національному, регіональному, місцевому — було просто вибито з політики. І для цього не довелося саджати їх усіх у в’язницю — досить було вироків за статтею «конфлікт інтересів» з умовними термінами і забороною займатися політичною діяльністю протягом певного часу.
По-друге, усю діяльність СДП загалом дискредитували постійні систематичні звинувачення в корупції. А гострий публічний конфлікт між СДП і Кевеші зробив цю дискредитацію ще драматичнішою.
По-третє, на цьому тлі виграшно виступали націонал-ліберали. Йоганніс увесь час захищав Кевеші, а та, своєю чергою, ніколи його не чіпала. І це спонукало електорат перетікати від дискредитованих соціал-демократів до «білих і пухнастих» націонал-лібералів.
Якщо називати речі своїми іменами, то боротьба з корупцією була лише прикриттям для операції, спрямованої на усунення СДП з політичної сцени. Це не означає, що румунські соціал-демократи — янголи, але США і ЄС (офіційно вони це, звичайно, заперечують) прагнули зменшити вплив цієї партії не так через її корупційність, як через те, що вона менш слухняна порівняно з тими ж таки націонал-лібералами. Можна довго сперечатися про плюси й мінуси такого брутального й цинічного підходу. Для нас важливіше, що цей підхід, випробуваний на Румунії, було використано — з певною модифікацією — щодо України. Як Україна стала взірцем безрезультатної антикорупції
Особливість сучасної України — найширший у світі спектр спеціалізованих антикорупційних органів. Чимало з них постали або різко наростили свою присутність в інформаційному просторі саме після Революції гідності. Тому спочатку зробимо стислий огляд цього антикорупційного «багатства».
1. У законодавчій владі це профільний комітет Верховної Ради. Окремий Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією було створено 4 грудня 2007 року — на початку роботи парламенту VI скликання324. У парламенті VII скликання цей комітет з 25 грудня 2012 року очолював Віктор Чумак325, обраний в одномандатному окрузі № 214 у Києві як висуванець від партії Віталія Кличка «УДАР». У парламенті VIII скликання комітет перейменували на Комітет з питань запобігання і протидії корупції326; з 4 грудня 2014-го його очолював Єгор Соболєв327, обраний за списком партії «Самопоміч». 7 грудня 2017 року постановою парламенту його було відкликано з посади «у зв’язку з незадовільною роботою на цій посаді»328. У парламенті IX скликання комітет ще раз перейменували на Комітет з питань антикорупційної політики329; з 29 серпня 2019 року його очолює Анастасія Красносільська330 (віднедавна Радіна), обрана за списком партії «Слуга народу».
2. У президентській владі це Національна рада з питань антикорупційної політики, створена як консультативно-дорадчий орган
