Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко

Невдовзі після того звіту Монті подав у відставку з посади прем’єра. Причина — конфлікт із партією Берлусконі. Тож свій намір придушити корупцію Монті так і не реалізував.

У грудні 2016-го цікаве дослідження динаміки політичної корупції оприлюднив соціолог Рокко Скарроне з Туринського університету. Він з колегами проаналізував базу рішень Касаційного суду і виявив, що там є справи про 1235 випадків політичної корупції за 1980–2015 роки. Із них 400 (тобто 32,4 %) — за 1980–1994-й, 317 (25,7 %) — за 1995–2004-й, 518 (41,9 %) — за 2005–2015 роки. Автори дослідження дійшли висновку, що після операції «Чисті руки» корупція спершу дещо притихла, але потім розцвіла ще більше313. У публікації зазначено, що зростання і водночас трансформація корупції можуть бути пов’язані з ослабленням політичних партій, адже зникнення традиційних політичних утворень після операції «Чисті руки» зробило партії слабшими і відкритішими для зовнішніх впливів. «Ці зміни в поєднанні з процесом політичної децентралізації протягом останніх десятиліть, схоже, сприяють передусім зростанню політичної корупції в суворому розумінні, з посиленням концентрації на Півдні, де слабкість партій ще помітніша», — стверджують автори дослідження314.

Якщо хочемо отримати урок із цих італійських поневірянь, то він полягає насамперед у тому, що треба чітко розрізняти два види діяльності — викриття конкретних корупціонерів і боротьба з корупцією як станом політичного життя країни. З першого, як бачимо, зовсім не випливає друге. Навіть гірше, викриття конкретних корупціонерів може лише розчистити дорогу до влади ще одіознішим корупціонерам, у розпорядженні яких ще більші фінансові й медіаресурси.

Звісно, це не означає, що викривати корупціонерів не треба. Викривати їх треба, і цим повинні займатися професіонали. Однак ці професіонали не повинні прагнути підмінити собою політикум як такий (тобто політиків і політичні партії) — у них це не вийде, зате набагато краще це вийде в олігархів і медіамагнатів.

А для подолання корупції як стану політичного життя потрібно, щоб про це домовилися наявні політичні еліти. Італія, на жаль, ще навіть не наблизилася до такого пакту еліт. Тому операція «Чисті руки» — це, безперечно, повчальний епізод для всіх і, мабуть, гарний приклад для викривачів-­професіоналів, але точно не рецепт подолання корупції. Принаймні в самій Італії він не спрацював. Як Румунія подарувала ЄС головного прокурора

Наприкінці 2020 року має розпочати роботу Європейська прокуратура зі штаб-квартирою в Люксембурзі. Це прокуратура Європейського Союзу, вона розслідуватиме злочини проти бюджету ЄС, як-от шахрайство, корупцію або серйозні транс­кордонні шахрайства з ПДВ. Очолюватиме її Європейський головний прокурор315. На цій посаді працюватиме громадянка Румунії Лаура Кодруца Кевеші, про призначення якої домовилися 24 вересня 2019 року переговорники Європарламенту і Європейської ради316. 14 жовтня Кевеші затвердила на цій посаді Європейська рада317, а 16 жовтня 2019 року — конференція президентів Європарламенту (членами цього органу є президент Європарламенту і голови всіх політичних груп Європарламенту)318.

Це кадрове рішення можна назвати політичним, але насправді воно іміджеве, тобто покликане продемонструвати, яку велику увагу керівні органи ЄС приділяють боротьбі з корупцією. Це, своєю чергою, свідчить про те, яку гучну славу в ЄС здобула Кевеші. Наразі вона, мабуть, найвідоміший у Європі борець із корупцією. Тому, говорячи про міфи, які панують в антикорупційній політології, не можна оминути румунський приклад.

У Кевеші яскрава біографія. Вона почала працювати в румунській прокуратурі у вересні 1995-го, швидко підіймалася кар’єрними сходинками і вже у жовтні 2006-го, у 33-річному віці, отримала посаду генерального прокурора. Цей пост вона обіймала рівно шість років, тобто два повні трирічні терміни (крім неї, таке не вдавалося нікому в посткомуністичній Румунії). З жовтня 2012-го була міністром-­радником, високим представником Міністерства юстиції у зв’язках з Європейською комісією. 16 травня 2013 року призначена на посаду шеф-­прокурора Національного антикорупційного директорату (НАД)319. Цю структуру було створено ще 2002-го, але найвищу активність вона демонструвала якраз під керівництвом Кевеші. Серед політиків, які стали об’єктом уваги НАД, найбільшу частку становили представники Соціал-­демократичної партії (СДП). Майже весь той час, коли Кевеші була шеф-прокурором НАД, на чолі урядів стояли соціал-­демократи, і саме СДП добилася відставки Кевеші.

Зворотний бік успіху НАД описав журналіст-­міжнародник Олексій Коваль у статті, яка вийшла в «Дзеркалі тижня» у вересні 2017-го. Румунська система антикорупційних органів, зазначив він, «на думку ряду спостерігачів, має яскраво виражений політичний складник, а також домоглася ефективної роботи за рахунок того, що часто виходить за рамки законів і легальної практики. Зокрема різку критику викликає спів­праця Національного антикорупційного директорату з румунською службою безпеки SRI, яку вже прозвали реінкарнацією секурітате — секретної служби диктатора Ніколає Чаушеску. У низці випадків НАД дає вказівки SRI щодо певних осіб, на яких хоче отримати компромат. В інших випадках SRI передавала борцям із корупцією свою оперативну інформацію, якщо тим бракувало доказів».

«Румунські парламентарі з’ясували, — розповів Коваль, — що SRI на замовлення НАД прослухала й записала 20 тисяч приватних та офіційних телефонних розмов чиновників. Частину з них потім зливали в пресу для того, щоб швидше дати хід тій чи тій гучній антикорупційній справі. Усе це навряд чи відповідає усталеним у Європі правилам і практикам. Також правозахисники звертають увагу на те, що фігуранти антикорупційних справ піддаються тривалим термінам попереднього ув’язнення — до 180 днів на час проведення розслідування».

А проте, зазначає оглядач,

дані статистики про роботу понад 120 антикорупційних слідчих НАД досить скромні: з 10 тисяч заявлених антикорупційних розслідувань тільки 1200 доведено до суду станом на 2015 рік. Це свідчить про те, що директорат у більшості випадків маніпулює антикорупційними обвинуваченнями. Але ж кожне таке обвинувачення часто призводить до того, що людина вже опиняється в центрі скандалу і змушена доводити свою невинуватість, не будучи засудженою320.

У лютому 2018-го на відставці Кевеші наполягав міністр юстиції Тудорел Тоадер, який звинуватив головну антикорупціонерку в порушенні Конституції. Попри тиск із боку уряду президент Клаус Йоганніс, який представляє Націонал-­ліберальну партію і є ідеологічним антагоністом СДП, відмовився відкликати Кевеші з посади. Тоді Тоадер звернувся до Конституційного суду. У травні конституційні судді зобов’язали президента звільнити шеф-прокурора НАД, і 9 липня 2018 року президент виконав це рішення321. Звільнення Кевеші викликало протести в Румунії й осуд у ЄС, а сама вона звернулася до Європейського суду з прав людини. 5 травня 2020 року ЄСПЛ ухвалив рішення на її користь322.

У червні 2018 року, тобто незадовго до відставки Кевеші, експерт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів Євген Крапивін разом з іншими фахівцями з України відвідав Бухарест і ознайомився там, серед іншого, зі специфікою роботи НАД. Нагадавши, що НАД наводять як дуже успішний досвід, експерт поділився власними враженнями:

Зсередини я