Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Бувай здоров, о дорогий, і відплачуй мені за любов любов'ю! Твій Гр[игорій] С[авич].

43

[Харків], квітень [1763 p.]

Desideratissime sodalis318, mi Michael!

Hodie tam mane sum expergefactus, ut sesqui tertia hora solis ortum anteverterim. Deum immortalem! quam hilaris, quamque alacris expeditaque fulmine agilior, ocyor Euro319 ilia nostri pars erat, quae divina vocatur, Maroni dicta aurai simplids ignis320. Itaque, ut paroemia est, ubi quis dolet, ibidem et manum habet321. Nam avarus quidem continuo ad pecuniam, mercator ad merces, ad boves arator, miles ad arma, breviter, ubi quid sive dolet sive delectat, ibi quisque et mentem et linguam gaudet habere322. Meum autem, simul ac surrexi, cor cucurrit ad proprium thesaurum. Coepi egomet mecum cogitare sic: hem nos stulti et miseri indignamur, siquis nostrum aut pauper vulgi juditio, at humilis vivit ac sine ullo magistratu cum sola virtus beat beatumque servat323. Quid? contraxistine tandem virtutem? Edne tandem pervenisti, ut ad te quoque dictum id possit pertinere: u|_uv ЬєЬотаї уѵагѵаі та |аисттг|ріа тГ]с (ЗастіЛєіад тсоѵ oupavcov324; Sin minus, ubi est pretium temporis325? His et similibus memet ipse alloquens, coepi temporis rationem subducere, quando, quam multis, quamque futilibus rebus rem omnia pretio superantem impenderim. Rursum autem quam ne nunc quoque novi uti tempore, sed quod praesens est et solum in manu nostra, id aut nugis, aut, quod miserius est, maerore, quodque miserrimum, peccatis exigitur. Futurum speratur, praesens temnitur; captatur, quod non est, quod adest negligitur, tanquam aut praeterfluens redire, aut futurum certo posset obtingere326. Talia mente perlustranti subiit graecum distichon, quod ego jam cum essem в Лаѵрѣ Святаго Сёргіа327, et verteram latine et didiceram. Hoc quoniam non inelegans est, hie addimus:

Tfjg (oqolc, апоЛаѵг, Ьіірхєтаї тсаѵта тахщта.

"Ev Ѳеродaestas є£, єріфои hoedus трахиѵ hirsutus є0г]кє p°suit трауоѵ328.

Utere temporibus, propere nam cuncta senescunt:

Una ex laevi hoedo messe fit hircus olens329.

Utinam, mi Michael, sic utamur tempore, ne olim frustra id geminemus perculsi animo, quod stulti vulgo inaniter clamant:

O mihi praeteritos referat si Juppiter annos330!

Felidter posuit tempus, qui cognovit fugiendaque et expetenda331. Neque enim (hodie mane legimus in enchiridio cum amico quodam) potest, ut Plato in sua Politia judicat: constanter virtutem tueri, qui de expetendis fugiendisque rebus firmiter non est persuasus. Nam qui, quod utile est, inutile putat, et contra, is candidum quod est, nigrum putat332. Et talibus vae! clamat Propheta333.

Scribe brevissime, tribus verbis, quomodo vales, praesertim animo. Pustulam illam, quae in fade emersit, obsecro te, ne tangas aut fodias. Heri inhorrui, postquam forte audivi multis mortiferas extitisse illas, ut putantur, minutias ob hoc ipsum, quod refricarentur. Vale carissime! cum Gregorisco334 et reliquis pullis. Vestri amantissimus Gregor[ius] Sab[bin], April[is].

*

Найжаданіший товаришу, мій Михайле!

Сьогодні я встав раненько - на цілу годину з третиною до сходу сонця. Безсмертний Боже, яка весела, бадьора, вільна, жвавіша за блискавку й швидша за Евра та наша частина, яку йменують божественною і яку Марон називає "вогнем із небесного первня". Отже, за прислів'ям: "де у кого болить, там він і руку держить", - скупий безугавно думає про гроші, купець - про товари, орач - про волів, вояк - про зброю, - коротко кажучи, що в кого болить чи радує, те і є в кожного в голові та на язиці. Моє ж серце, тільки-но я прокинувся, полинуло до свого скарбу, і я почав міркувати сам собі так: ми, дурні та нещасні, обурюємось, коли хтось із нас, згідно зі звичними уявленнями, живе в злиднях або скромно, не маючи жодного чину, тоді як сама доброчесність робить щасливим і зберігає щастя. Що ж, чи досягнув ти, нарешті, доброчесності? Чи ти вже досяг такого стану, коли й тебе можуть стосуватися слова: "Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного"? Якщо ні, то де ціна витраченого часу? Звертаючись до самого себе із такими словами, я почав підбивати підсумок часу: коли, для скількох, на які дурниці я витрачав річ, дорожчу за все. Я ще й тепер не вмію користуватися часом, ба навіть той час, який є тепер у моєму розпорядженні, витрачаю на дрібниці або, що ще гірше, - на смуток, або, що найгірше, - на гріхи. На майбутнє ми сподіваємось, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого немає, а нехтуємо тим, що є, так, ніби те, що минає, може повернутись назад або напевно мусить здійснитись сподіване. Коли я про це роздумував, то згадав грецький двовірш, який я переклав по-латинському й завчив, коли був [в Лаѵрѣ Святаго Сёргіа]. Оскільки цей двовірш досить вишуканий, ми перекладемо його тут:

Tfjg copag anoAavz, Ьіірхєтаї паѵта та%юта-

"Еѵ Ѳерод aestas є£, єріфои hoedus трахиѵ hirsutus є0г]кє p°suit трауоѵ-

Ловімо час, бо старіє все дуже швидко:

Літо одне з козеняти робить кошлатого цапа335.

О, якщо б, мій Михайле, ми користалися часом так, щоб потім збентежено й марно не молити про те, про що дурні зазвичай голосять:

"От щоб Юпітер вернув мені дані роки проминулі!"

Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати й чого домагатися. Бо не може (ми читали сьогодні з одним приятелем у підручнику), як каже Платон у своїй «Державі», "постійно дотримуватися доброчесності той, у кого немає твердих переконань щодо того, чого слід прагнути й чого уникати, бо хто корисне вважає марним і навпаки, той біле вважає чорним". І горе тим! - вигукує пророк.

Напиши коротко, у трьох словах, як твоє здоров'я, особливо душевне. Прищ, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не колупай. Учора я вжахнувся, випадково почувши, що для багатьох такі прищі, які здавалися незначними, були смертельними саме тому, що їх роздирали. Бувай здоров, найдорожчий, із Грицем та іншими малятами! Ваш найбільший друг Григор[ій] Сав[ич]. Квіт[ень].

[Харків, 11 травня 1763 p.]

КаѲох; уєуратітаї Ut David ille cantat: in tui gratiam Toto diei tempore.

In morte vita nostra nobis ducitur336.

Ac quales innocens ovis,

Quam durus ille carnifex ferro petit,

Fusurus atrum sanguinem:

Ipsa obsecundat ducta nullis viribus,

Gutturque praebet cuspidi337.

Sed ista cuncta vindt aucta caritas Solius ejus robore,

Qui nos amore sempiterno amplexus est.

Nam certa stat sententia, [.. .]