Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Троянда так високо шанувалась тодішніми римлянами, що навіть заборонялось прикрашати себе вінком у години трауру чи смутку, чи в дні, коли Риму загрожувала небезпека і коли якийсь багатий міняйло знехтував цю ухвалу, надумав під час Другої Пунічної війни з'явитися у себе на терасі у вінку з троянд, то його негайно, за наказом сенату, було кинуто до в'язниці, звідки його випустили аж по закінченні цієї війни.

Окрім того, троянда для римлян першої республіки вважалася також предметом священним, і щороку в Римі відбувались поминальні урочистості, котрі мали назву розалій або розалійських днів: «Dies rozationis».

Урочистості відбувались не раніше 19 квітня й не пізніш 19 червня і полягали, головним чином, у розкішному прибиранні могил та урн, де зберігався прах померлих, гірляндами й вінками з троянд.

Взагалі, якого виняткового значення у цьому випадку римляни того часу надавали трояндам, засвідчує звичай багатих людей заповідати великі суми на постійне прибирання їхніх майбутніх могил цими квітами. Для цього переважно використовували білі й кармін-но-червоні троянди. Перші, зазвичай, висаджували на могилах молодих людей, а другі — на могилах людей старшого віку.

Нарешті, без троянди не мислився тоді й домашній побут, і релігійні церемонії. Римляни прикрашали нею своє житло й домашні вівтарі, посипали шлях під час урочистих процесій. Особливо ж урочистою була процесія корибантів, жерців богині Цибели, охоронниці богів, тоді все покривалось білими трояндами: і статуя богині, і її жерці, і весь шлях.

Не таке значення троянди за часів падіння Риму. Із квітки величі вона стає квіткою забави п'яних оргій, ознакою ницої хіті. Тепер нею віншують не Венеру-Уранію — богиню чесного шлюбу й благо-словіння дітьми, а ганебну Венеру-Пандемос — богиню хтивості.

На той час зловживання трояндою як прикрасою досягло крайнощів. Так, наприклад, марнославний проконсул Веррес, звинувачений, як відомо, Ціцероном у продажності, пересувався по Риму не інакше, як на ношах, матрац та подушки яких постійно наповнювали свіжими пелюстками троянд, причому й він сам увесь був обвитий трояндовими гірляндами.

Ще більше троянд винищував імператор Нерон. У його знаменитій обідній залі, стіни й столи якої оберталися під час бенкетів за допомогою особливого механізму й відтворювали чотири пори року, замість граду й дощу на гостей падали мільярди свіжих трояндових пелюсток. Для кожної такої погулянки, за свідченням Світонія, витрачалось понад 180000 крб.

Але троянди винищувались у величезній кількості взагалі на усіх обідніх бенкетах римлян, оскільки не лише кожен гість мав бути увінчаний, трояндами прикрашали тих, хто подавав страви, рабів-прислужників, а також посуд, чаші з вином, обідні столи, нерідко ними вистилали навіть підлогу. Причому слід завважити, що вінки для гостей сплетені були не просто з троянд, а з трояндових пелюсток у вигляді луски навколо обруча.

Бажаючи якомога більше вдовольнитися запахом троянди, деякі патриції посипали її пелюстками навіть поверхню моря перед прогулянкою на галерах, а під час одного із святкувань ними була встелена уся поверхня Люцинського озера.

Та всіх перевершив своїм огидним винищенням троянд імператор Геліогабал.

На одному з його бенкетів, розповідають, знатні гості були закидані такою силою-силенною пелюсток, які падали зі стелі, що дехто, на велику втіху господаря, задихнувся під ними. Сам же він купався тільки у вині з троянд, яке після цього повинна була пити чернь. Нарешті, за його наказом, цією дорогоцінною вологою наповнювали й громадські купальні, внаслідок чого вони зазнавали осади з боку римського простолюду, який збігався сюди з усіх кінців Рима, головним чином для того, щоб напитися, а не купатися.

Та окрім вищезгаданого найширшого застосування, троянда мала до того ж і цілком своєрідне призначення. Вона слугувала символом мовчання, навіть присвячувалась Гарпократові — богові мовчання, котрий, як відомо, зображався юнаком із прикладеним до уст пальцем.

Латинське прислів'я стверджує: «in vino veritas» (істина в вині), вказуючи на те, що сп'яніла від вина людина може розбазікати іноді всі свої таємниці. А оскільки під час занепаду Риму було вельми небезпечно привселюдно ділитися своїми думками, то, аби нагадати розгарячілим головам про необхідність тримати язика за зубами, під час римських учт на стелі зали чіпляли майстерно зроблену білу троянду. Погляд на цю троянду змушував багатьох стримувати свою відвертість. Кажуть, що від цієї троянди виник відомий латинський вислів: «sub rosa dictum»— сказане під трояндою, тобто по секрету.

Римляни готували з троянди різноманітні напої і страви. Окрім вина, про що вже сказано, одержували, додаючи до пелюсток яйця, пудинги, а також желе, трояндовий цукор і численні солодощі, й до цього часу вживані на Сході.

Взагалі у римлян того часу потреба в троянді була настільки значною, що незчисленні трояндові сади в околицях Рима та всієї Кампанії не могли задовольнити їх, доводилося доставляти ці квіти кораблями з Александрії й Карфагену, внаслідок чого тут навіть виникла нова величезна галузь господарства. На трояндові сади перетворилися найродючіші місцевості Риму, на шкоду хлібним полям, тому більшість добромислячих людей того часу обурювалися. Марціал, наприклад, з гіркою іронією писав: «Єгиптяни, пришліть нам хліба замість наших троянд!»

Усі вулиці Рима були так просякнуті запахом троянди, що незвичній людині робилось погано. На кожному розі, на кожнім перехресті стовбичили торговці трояндами (гохагіі) або торговки й плетільниці трояндових вінків, їх налічувались цілі сотні, вони торгували ними навіть на ринках, як було колись у Афінах.

Нарешті, існувала в Римі особлива трояндова біржа із спеціальними маклерами, котрі займалися купівлею та продажем лише троянд, і ці квіти, звісно, були різних сортів та різної вартості. Найзна-менитішими й дорогоцінними вважалися квітнучі двічі на рік троянди із Пестума. Вони не раз оспівані найвизначнішими поетами Риму Вергілієм, Овідієм та іншими.

ТРОЯНДА У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ

Таке ставлення римлян до троянди не могло, звісно, не викликати відрази до неї з боку перших християн, і вони дивилися на неї, як на квітку розпусти й погибелі, внаслідок чого Тертуліан написав суворе послання проти застосування трояндових вінків, а Климент Александрійський вважав навіть за гріх увінчувати себе подібним вінком.

Та з плином часу ставлення до троянди пом'якшало, і завдяки своїй дивовижній красі та приємному запахові вона почала потроху завойовувати прихильність християн. Минуло кілька століть, і святі отці, забувши її роль у дні занепаду Риму, оголосили троянду райською квіткою, присвяченою Богородиці.

Відтоді з трояндою поєдналось безліч релігійних та історичних переказів.