Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Подібними ж висловами, що славили красу й значення троянди в житті людини, прикрашені й інші стіни зали. У кінці четвертого відділення — зала 12 апостолів, тут зберігаються 12 бочок Гохгейма 1718 року; кожна названа ім’ям одного з апостолів.

У минулі часи «Вино апостолів і троянд» давали тільки важко хворим або в якихось особливих випадках. Тепер його продають усім бажаючим. Кілька крапель цього вина поширюють дивовижно приємний запах, але пити його — задоволення невелике, оскільки воно надто густе, на зразок якоїсь олії.

Скажемо кілька слів про чародійне та цілюще значення троянди.

За прикладом фессалійських чародійниць давньогерманські ворожки теж користувалися нею для причарування. Для цього дівчині, котра бажала причарувати милого, вони давали таку пораду: «Візьми

три троянди: одну темно-червону, одну рожеву й одну білу і носи їх три дні, три ночі й три години на серці, але так, щоб цього ніхто не бачив. Потім тричі прочитай «Отче наш» і тричі «Богородицю», супроводжуючи молитви хресним знаменням. Після цього поклади три троянди на три дні, три ночі й три години у пляшку вина і дай випити цей настій предметові свого кохання, але знову ж таки, щоб він не знав, що було у вині. Тоді він покохає тебе усією душею і буде вірним до кінця свого життя».

Що стосується лікування трояндою, то її пелюстки прикладали до обличчя, аби надати йому юної свіжості, настій із зварених у трояндовій олії бджіл застосовували як засіб для росту волосся, а зібрана на трояндах роса вважалася найкращим засобом проти запалення очей.

Розповімо ще про ту роль, яку відіграла троянда у певних історичних подіях Німеччини.

Так, при укладенні Тільзітського миру пруським королем Фрід-ріхом-Вільгемом III з Наполеоном І, коли виникло питання про відторгнення від Прусії усіх провінцій на захід від Ельби, королева Луїза вирішила постати перед грізним переможцем і спробувати пом'якшити його сувору вимогу. Наполеон І прийняв її дуже люб'язно, а коли зайшла мова, щоб Прусії залишився Магдебург, галантний лицар підніс їй із вази, що стояла на столі, чудесну троянду. Вважаючи, що ця троянда означає задоволення її прохання, королева Луїза, приймаючи дарунок, додала: «Mais avec Magdebourg?» (І з Магдебургом, чи не так?) На що спесивий корсіканець, миттєво перемінившись, різко відповів: «Я повинен зауважити вашій величності, що я сам пропоную, а ваша воля погоджуватися чи ні». Цей вчинок справив гнітюче враження на всю Прусію, і з того часу прусаки всіляко намагалися помститися за тільзітську троянду, що, зрештою, і здійснили, узявши Париж та контрибуцію в 5 мільярдів у 187 1 році.

Той же король Фрідріх-Вільгельм III, що, як відомо, пристрасно любив троянди, влаштував у себе в Потсдамі, серед чудесного парку, невеличкий острівець троянд, відомий під назвою «Павиного острова», де проводив кращі години відпочинку. Тут були зібрані усі тодішні сорти троянд та їхні варієтети, тож ця місцина являла собою щось на зразок римського Пестуму. Фрідріх-Вільгельм любив цей куточок не менше, аніж відомий Гарун-аль-Рашід свій трояндовий сад, й не одна добра справа здійснювалась тут «sub rosa».

1829 року в цьому трояндовому парку відбулась видатна подія. Принцеса Шарлотта Пруська була заручена з імператором Миколою Павловичем, і в день її від'їзду тут влаштували свято троянд. Воно було призначене якраз до дня її народження 13 липня.

Із ранньої своєї юності принцеса Шарлотта, як і батько, кохалася в трояндах, особливо любила білі, за що в колі сім'ї її навіть прозвали «Blanchefleur» — біла квітка. І ось саме ці білі троянди й повинні були стати основою усього свята.

Сама майбутня всеросійська імператриця, сидячи під золотим, прикрашеним коштовними камінцями, балдахіном являла собою чарівну білу троянду, а воскреслі з легенд у всій своїй красі та блиску лицарі круглого столу Артура оточували її, готові списом та мечем захищати свою повелительку.

Наслідний принц Фрідріх-Вільгельм, що зображував лицаря білої троянди, був у блискучому, шитому сріблом одязі, з ланцюгом ордена Чорного Орла на шиї та в шоломі з напівпіднятими орлиними крилами. На його сяючому, мов сонце, щиті красувався напис: «З нами Бог».

Щоби прикрасити увесь сценарій, з усіх усюд привезли тисячі тисяч білих троянд. Гірляндами з них були обвиті древка знамен, вінками прикрашені самі знамена, голови всіх запрошених дам і голова самої цариці, трояндами встелені усі сходи, а також трон.

На згадку про це свято кожна з присутніх дам одержала від майбутньої імператриці срібну троянду, на листі якої вирізьблені рік і число. У королівській же сім'ї на пам'ять про цей день залишився вишуканої роботи келих із срібною трояндою на покришці, який зберігається тепер у палаці в Берліні, а також картини аль-фреско на стіні одного із залів Потсдамського палацу, що відтворюють головну сцену тих пам'ятних урочистостей.

Багато літ спливло з часу того свята, більшість лицарів й сама троянда заплатили данину природі — канули в вічність. Лише одна людина довго залишалась бадьорою, як і раніше,— брат покійної Blanchefleur (імператриці Олександри Федорівни), майбутній німецький імператор. Отож, саме до нього 13 липня 1869 року, коли він перебував в Емсі, й зібралась жменька живих учасників потсдамського свята й піднесла йому розкішну срібну статуетку, що відтворювала його ж таки, а при ній — два пам'ятні листки. На одному — сцена вручення принцесою Шарлоттою білої троянди тодішньому наслідному принцу пруському.

Минуло ще два роки, й відбулась помста за троянди Наполео-на І — кривава перемога під Седаном. Через кілька днів після цього магістрат Берліна одержав пакет, у якому виявилась зів'яла біла троянда, а з нею записка такого змісту:

«Вельмишановному магістрові міста Берліна надсилає один із борців у битвах при Гравелотті й Седані білу троянду, котру зірвав він на полі битви, серед грому гармат й пекельного ворожого вогню, й поштиво просить передати її тій дамі, котра найбільш відзначилась у догляді за пораненими». Підписано: «Стрілець 3-ї роти гвардійського стрілецького батальйону».

Магістрат, зібравшись у повному складі, вирішив, що ніхто так не заслуговує зірваної на кривавому полі битви троянди, як імператриця Августа, котра була справжнім ангелом-хранителем й опікуном усіх поранених, і з цією метою відправив до неї цілу депутацію для вручення троянди. Але імператриця, з властивою їй завжди скромністю, відхилила підношення й попросила відіслати троянду в лазарети на поля битв, де невтомно працювали сестри милосердя й багато знатних дам та дівчат. «Там,— сказала вона,— знайдеться достойніша мене». А до того часу троянду помістили в розкішну рамку під скло