Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Усі вони розводяться серед парижан.

Хоч би кого ви зустріли в Парижі: молоду дівчину чи літню жінку, чоловіка чи дитину — майже у всіх квіти — або в руках, або на грудях, в петельці вилоги.

Зайдіть до кімнати скромного працівника чи робітниці — побачите їх на вікні в горщичку або у склянці. Відвідавши заможний дім — уздрінете їх не тільки всюди в розкішних вазах, жардиньєрках, вони прикрашають також обідні столи, вітальні, будуари і навіть сходи.

Квіти зустрічають у Парижі новонародженого, проводжають і покійника. Ними прикрашаються, йдучи на бал, у театр, на перегони. Квітами вітають іменинника, наречену, їх дарують артистам. Одне слово, не буває в Парижі події, веселої а чи сумної, що обійшлася б без них.

Та особливо багато витрачається їх у дні урочистостей, приміром, на свята квітів у Булонському лісі, коли за опорядження якогось од-ного-єдиного екіпажу часто-густо платять п'ять-десять тисяч франків; у дні блискучих оперних вистав; в дні прийому чужоземних високоповажних гостей.

Так, наприклад, під час перебування покійного імператора Олександра III в Парижі на уквітчування міста та інтер'єрів будівель ратуші й палаців витратили щонайменше сто сорок — сто п'ятдесят тисяч франків. А скільки витрачено під час прийому Миколи II в 1896 році!

У Версалі, як розповідають, тоді одна дзеркальна зала «1а salle des glaces» була прикрашена тисячами букетів із жонкілів, зала Геркулеса являла собою величезну оранжерею, заповнену гвоздиками й примулами, а велику залу Людовика XV, віддану у розпорядження імператриці, всю уквітчали трояндами Marechal Niel та фіалками.

Та найбільше витратили парижани квітів на похорони президента Карно. Цього скорботного для всієї Франції дня за букети, вінки, прикрашання катафалка й могили Париж заплатив величезну суму — понад півмільйона франків!

Крім того, у Парижі зустрічається чимало ексцентричних багатих іноземців, котрі іноді платять шалені гроші за рідкісні квіти, аби лиш похизуватися новинкою.

Так, наприклад, відомий мільйонер Вандербільд, зазирнувши якось до квіткового магазину, дізнається, що у продажу — єдина свого роду хризантема, і платить за одну квітку тисячу п'ятсот франків.

Або інший приклад: влітає до магазину, мов буря, якийсь іноземець і, показуючи на годинника, заявляє: «Зараз п’ята година, а о сьомій, хоч би там що, мені потрібна корзина рідкісних орхідей, але запам'ятайте, рівно о сьомій. Скільки це коштуватиме?» — і платить за таке невідкладне замовлення десятки тисяч.

Та найщедріше за них у Парижі платять американці. Один американець, їдучи на батьківщину, зажадав, щоб йому на пароплав доставили сім ящиків різних квітів — за кількістю днів подорожі до Нью-Йорка, аби щодня каюта його була прибрана свіжими й новими, і, звісно, заплатив за цю фантазію шалені гроші.

Інший, прагнучи зробити приємність своїй нареченій, надіслав їй стільки квітів, що їх довелося везти у кількох фургонах.

Кожна квітка у Парижі, скажемо насамкінець, має своє значення, свою мову. Хризантема висловлює глибокий німий смуток; омела — ця рослина давньогалльських друїдів — вічне оновлення й тому її за-

вжди дарують на щастя: на Різдво та на Новий рік; конвалія слугує емблемою ніжності, безмовного освідчення сердець закоханих і тому дань її панування перше травня; фіалка — скромності й чарівниці; гвоздика — жагучих почуттів...

Ось така роль квітів у Парижі, у всій Франції, можна сказати, у всьому сучасному цивілізованому світі.

Але квіти завжди відігравали не меншу роль і в усіх народів, починаючи з найвіддаленіших часів, про які нам оповідає лише історія та історичні пам'ятники.

Ми зустрічаємося з ними і в давніх євреїв, персів, єгиптян, греків, римлян та арабів, згадка про них надходить до нас із середньовіччя, а також від язичників і перших християн.

Їм знаходилось місце і в війнах, і в бенкетах, і в урочистих поховальних процесіях, ними прикрашали вівтарі й місця жертвоприношень, вони були чарівними й цілющими ліками, охоронцями домашнього вогнища.

Скільки пов'язано з ними різних цікавих легенд, різних історичних оповідей та переказів, яке важливе значення вони мали в домашньому й громадському житті і окремих осіб, і цілих народів — навіть уявити собі важко.

І ось ці легенди, оповіді й перекази — то веселі, то сумні, то поетичні, то прозово-історичні — і є предметом подальших розділів.

«Троянда — радість Афродіти, троянда — муз жадана квітка...»

Із Анакреона

ТРОЯНДА У ДАВНИНУ

Троянда — цариця квітів. Її любили, перед нею схилялись, її оспівували з давніх-давен. Про неї створено стільки переказів, вона відігравала таку видатну роль в історії людства, що про це можна було б написати цілі томи. Вирізнимо найпосутніше.

Найперші відомості про троянду зустрічаємо в давньоіндуських переказах, згідно з якими вона зажила в тодішній Індії такої поваги, що навіть існував закон, котрий дозволяв кожному, хто приносив т реві троянду, просити у нього всього, чого тільки зажадає.

Браміни прикрашали нею храми, нею вистилали шлях, по якому під час урочистостей несли богів, нею уквітчували палати вельмож, сплачували данину й царські податі.

Її запах вважався в Індії таким приємним, що індійські принци та принцеси влаштовували в чудесних своїх садах уздовж доріжок рівчаки з трояндовою водою, аби аромат квітки виповнював усе довкола.

Про її появу в тих переказах, одначе, нічого не згадується; лише в індійських пуранамах (міфах) повідомляється, що найчарівніша у світі жінка Лакшмі народилась із розквітаючого бутона троянди, який складався із ста восьми великих і тисячу восьми дрібних пелюсток. Вішну, хранитель Всесвіту, побачив цю чарівну красуню, що ховалася у своїй дивовижній трояндовій колисці, і, захоплений її вродою, розбудив поцілунком й таким чином зробив своєю дружиною. З цієї хвилини Лакшмі перетворилася на богиню краси, а троянда, що ховала її, стала символом божественної таїни й почала вважатися в усіх східних народів священною.

Огорнувши, немов серпанком, увесь Схід легендами, троянда знайшла собі головний прихисток у давньому Ірані, країні персів, поети якої написали про її чарівність сотні томів.

Зі слів одного з тих поетів, вона була подарунком самого Аллаха. До нього одного разу з'явилися всі діти Флори з проханням призначити над ними нового володаря замість сонливого лотоса (нільської водяної лілії), котрий, хоча й був дивовижно гарний, та забував серед ночі про свої обов'язки правителя. Тоді Аллах, прихильно вислухавши їх, призначив правителькою квітів білу непорочну троянду з гострими шипами, що оберігають її.

Коли соловейко побачив цю чарівну нову царицю квітів, то був так заворожений її красою, що в захопленні притис троянду до своїх грудей... Але гострі шипи, мов кинджали, вп'ялися йому в серце, і яскраво-червона кров бризнула з люблячих