Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

В'яне рослина нічна, коли сонечко світить.

Під нещасливою зіркою хай не приходить ніщо,

День-бо Господній іде, він уже не за горами189.

Найдорож[чий] Михайле!

Воістину, моя самотність відкрила мені небо. Задавши учням вправу, я рушив до музею, і ти бачиш, до яких думок я дійшов у зв'язку з поясненням слова астролог. Від думок про видиме небо я перейшов до питань духовних. Перше небо прекрасне, але більш гідне божественного споглядання друге. Тепер подумай, чи є на небі ті, хто (хоч тілом вони й на землі) ухиляються від справ мертвої черні для справ небесних. Хіба не чудово, як каже Єронім, гуляти думками по раю? Але мені ніколи не буває нудно розмовляти з тобою. Одне тільки мені близьке, вигукну я: о дозвілля, о книги!

Бувай здоров, найдорожча душе, і намагайся щосили пробитися в ці небеса!

Твій союзник Григорій.

["Аще око твоє лукаво"] та ін.

Під нещасливою зіркою, в місяця фази погані,

Кажуть астрологи нам, важко родитись добру.

Зорі беруть-бо до пари речі зі світу земного.

Жінка - вона є земля, небо тим часом є муж.

Знехтуй земним і дивися ти повсякчас на безплотне.

Пробуй невидиме ти в видимих формах пізнать.

В розуму нашого небі є свої власні зірниці,

Є свої зорі ясні, сонце і місяць свої.

Світить погана тут зірка, вір, що й рождається кепське.

О, бідолашний той рід, що під сузір'ям таким!

Чуєш, Михайле, що саме кажуть нам книги священні?

Чи розумієш, що в лоні двійня нащадків бува?

О, пречудове те небо, де слава Христова палає,

Де пломеніє зоря, та, котра світить волхвам!

Тут-бо рождаються діти племені того святого,

Що їх бояться завжди Ірод і сам фараон.

О, бідолашні190!

25

[Харків, початок січня] 1763 р.

ХаТрє со т]Ьистт£ ѵеаѵиже,

Каї ецої єк та)ѵ 7іаѵтсоѵ єрастіаісотатє, со Міх«лЛ.

Nuv архєтаі ѵеод ёѵіаитбд3, Ьіб урафсо tiqoc, стє еЛЛг)ѵістті каї тойто еіѵаі ѵоціСсо каЛоѵ olcovov131. O Xqicttoc; o Ai^ag гѵ тф еиаууеЛіф таита. Пѵеица kuqlou £7т1191 ёц£192 etc. euAoyrjadxco ctol тоѵ сттефаѵоѵ той єтоидв тойтои каї каЛыд йуьєа1 каї ейЬаіцоѵа фиЛа^атсо, цєта та>ѵ стои фіЛтатсоѵ.

Тайта єйхєтаї Log о veog фіЛод Грг)у6р[юд] о E[a(3(3Lv]. av|/^y.

*

Здрастуй, найдорожчий юначе й найлюбіший мені з усіх Михайле!

Ось і почався Новий рік, тому пишу тобі грецькою мовою і вважаю це доброю прикметою. Христос сказав у Євангелії таке: "На Мені Дух Господній" та ін. Нехай благословить тебе вінець року цього й хай береже тебе в доброму здоров'ї та благополуччі разом із найдорожчими для тебе!

Про це молиться твій відданий друг Григ[орій] С[авич]. 1763 [ рік].

[Харків, 23-26 січня 1763 p.]

Cariss[ime] Michael!

Alii, inquit Socrates, vivunt, ut edant et bibant; ego contra193. Quid porro sit vivere, plerique omnes ignorant, ut etiamsi victu uti vellent ad vitam agendam, non tamen possint vivere, siquidem omnium maxima ac proinde diffitillima ars est vivere dididsse, ut quam solus Christus doceat donetque. Donee sensero te avide nostra legere, non desinam tibi similia et scribere et dicere:

Tace, tace: Летттбѵ ixvoc194.

Ascende nunc editam quandam speculam, ac explica notionem animi tui, ut videas, quid vulgus agitet. Videbis alium scabie, alium febri, hunc podagra, ilium epilepsia, istum hydrope laborare, alii dentes, alii intestina computruisse; sunt adeo deplorati, ut non corpus, sed vivum cadaver195 circumferre videantur; ut omittam ilia leviora: tussim, lassitudinem, putres halitus et id genus. Ex talibus, quantus est, constat mundus, membris videlicet leprosis. Nam quod videas iisdem admistos etiam sani corporis homines, hi illi sunt, qui nuper irretiti, nondum ad supradicta quidem pervenerunt; hue tamen tendunt, imo currunt incitantibus Furiis196, ad tam videlicet praeclara praemia. Et nos quidem morbosos illos vitamus, et recte fadmus, ne nobis quoque contactu communicent; ceterum cum adhuc sanis, sed mente captis ac pestilentibus dogmatibus imbutis libenter versamur. Atqui non aegrotaremus corporibus, nisi prius animis197. Quid juvat ab impuro foetidoque scortatore esse remotum, si оціЛас 7іѵейца ттооѵкіас ехоѵті198; abs hoc enim corpori fit male, ab illo animus inficitur. Vitas eum, qui цаѵіаѵ ex ebrietate contraxit, et non caves ventri deditum, qui te hortatur, exemplo autem cogit suo ad intempestivum et immodicum carnium esum, vinique potum? Quid fugis rivum, et fontem accedis? Times incendium et ignem petis? carbones execraris et per scintillas favillasque graderis? vulnus tangere horres, et inter gladios et scorpios ambulas? Declinas hydropa, podagram, gallicum morbum199, et non aversaris intemperantiam, harum pestium matrem? Atqui Socrates in media pestilentia sanus mansit, assuetus sandissimae diaetae, simplici parcoque dbo200. Audi Plutarchum causam omnium morborum redundantiae humoris in corpore adscribere: "externis causis atque prindpiis redundantia humorum in corpore veluti substantiam et corpus suppeditat. Absque hac nihil mali causae illae inferunt, sed elanguescunt...201 Ubi autem redundantia est humorum, ibi velut coenum quoddam exagitatur impurum..."202 Non petit ignis locum, nisi ubi na[ph]tham esse senserit: ita morbus adhaerere nequit omnisque pestis atque inflammatio, si corpus frigidum, pituita vacuum ac suberis instar leve est. Vulgus hominum ad insaniam usque ingurgitatur carnibus omnisque generis sicera; et mirum est, si causam sequuntur effectus? Hac videlicet divinissima matre omnes praedidae pestes sunt partae.

Tace, tace: tenue vestigium203.

Noli haurire mundi spiritum аѵѲратоктоѵоѵ204, fuge scorpios hos, neque vitia ac rumpe corpus tuum (ne quid erres), sed extenua subducta immodica esca

vitatoque vini igne, unde omnia vitia animi, et ex his rursum omnes corporis morbi. Non is occidit equum, qui simplid pabulo alit, sed qui avenae praebet multum, nec modum in cursu tenet. Obruimur cibo vinoque et diu assidemus alicui anxiae meditationi. Hinc senium praematurum, etiamsi nihil aliud. Haec ideo prolixius, quod tarn multos video idque autoritate praeditos, qui non satis habent scandalis exemplorum corrumpere adolescentes adque ingluviem invitare, nisi verborum quoque eloquentiaeque lenodnio perpellant ttqoc ttiv уасттрі|ааруіаѵ, idque lods ex S[ancta] Scriptura petitis. Quodsi cupis nos paululum auscultare, tamdiu scias tibi salvam esse et valetudinem et pudicitiam et famam, pretiosissimos ()i]crauoouc, quamdiu sobrietatem colis. Instigant ad intemperantiam? At tu vido illo vitioso pudore, negare non audente, jam nunc assuesce sandae illi cuidam pertinadae; mihi, inque, non expedit205, etiamsi aitis omnia pure puris206. Et si Paulus aliorum caritate non licere sibi ait