Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич.

На світанку, 15 лисгоп[ада].

Те, про що ти просиш нас у своєму останньому листі, усе здійсниться, аби лиш Христові це було вгодно, а ти сам був наполегливий у розпочатій справі.

Пиши мені коротко, бо я знаю, що тобі бракує часу, а здоров'я бережи,

як око.

19

[Харків] 23 листопада [1762 p.]

Salve, amice!

Precaris prospidentia tuae vitae et statui, vel maxime, cum quibus possis versari amids. Sapienter facis, qui mature tibi prospids. Sed de statu vitae alias dicemus, quod Christus suggeret; nunc pauca de conversatione. Cum quibus verseris, rogas? Phy! cum bonis, breviter respondeo. Quamquam ne cum bonis quidem, nisi iis, ad quos tacito sensu a natura es propensus. Haec enim norma optima amidtiae. Bonus dbus est, sed quid, si tuo stomacho non arridet? Nimirum nocebit. Sed utinam, mi Michael, tanta apud nos copia sit bonorum hominum, quanta dborum! Sed hoc duntaxat optare licet, habere non item. Vere bonus homo, id est christianus, corvo est rarior albo116. Quem ut invenias, multis tibi laternis Diogenicis117 est opus. Quid igitur faciundum? Versandum est cum minus malis, quam sunt alii, qui vulgo recte boni dicuntur. Eligendi sunt candidi et constantes et simplices. Candidus animus nihil livoris sive nigredinis id est malitiae habere didtur. Simplices non stulti, sed aperti, non mendaces et simulatores vanique, quod ego genus hominum plusquam Tartara118 odi. Qualium utinam apud nos sit minor frequentia! Sed quid facias, si mundus hie, id est multitudo hominum e talibus constat?

Mundus stultorum cavea, errorumque taberna.

Ut Palingenius noster canit119.

Consultissimum igitur arbitror parare amicos mortuos, id est Sandos libros120. Sunt ex vivis usque adeo callidi versutique et nequissimi veteratores, ut adolescentem videntem et viventem palam in os dedpiant, afflantes venenum suum innocenti simplidtati, simplices autem maxime adoriuntur, quod drca hos praedae spes est eis anguidus. Neque enim canis caninam est121. Eja cave tales! Hei mihi, quantam bonorum morum jacturam ipse feceram, ab his angelis diabolids tircumventus! Quam callide sese insinuant! ut vix quinquennio possis persentiscere. Heus meo periculo sapias! Ego ille nauta sum, qui naufragio ejectus in littus, alios fratres meos idem iter ingressuros timida voce moneo, quas Sirenes, quae monstra cavere debeant, qua iter tenere122. Nam quidem alii in aeternum sunt demersi. At possum, inquies, et ego ictus sapere. O mi amice carissime! An nescis multos naufragium pariter pati, enatare paudssimos, tres de centum. Potesne promittere certe enataturum te? incerta pro certis? Quin tu si medicamentum praesens habes, non ideo tamen sponte venenum debes sumere. Satis est mali, si imprudens gustes. Sed сатрапа me avocat in graecum ludum. Proinde, si placebit, alias de eodem hac materia disseremus, tu brevicule significabis. Sic enim et colloquemur de Sanctis rebus, et interim stilus formabitur. Vale!

Tui amantiss[imus] Greg[orius] Sabbin.

23 Nov[embris] e museo.

*

Здрастуй, друже!

Прохаєш дати тобі поради щодо твого майбутнього життя й становища, особливо щодо того, з якими друзями тобі варто підтримувати зв'язок. Ти чиниш розсудливо, що заздалегідь дбаєш про своє майбутнє. Але про твоє місце в житті поговоримо іншим разом, коли підкаже Христос; а зараз побалакаймо про друзів. З ким тобі підтримувати стосунки? - питаєш. Пхе! З хорошими, - відповідаю я коротко. А з хороших - лише з тими, до кого в тайниках серця ти по натурі схильний. Бо це найкраща норма дружби. їжа добра, але що з того, коли вона не подобається твоєму шлункові? Не дивно, що вона шкодить. Однак якби-то в нас, мій Михайле, було так багато хороших людей, як хороших страв! Але цього можна лише бажати, мати ж -це інша справа. Істинно добра людина, тобто християнин, трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі знадобиться чимало ліхтарів Діогена. Що ж робити? Слід підтримувати зв'язок із тими, котрі не такі погані, як інші, яких зазвичай вважають просто добрими. Обирати слід щирих, постійних і простих. Про щиру душу кажуть, що вона не заздрісна, не злобна, не підла. Прості - не дурні, але відкриті, не брехливі, не облудні й не порожні, бо таких людей я ненавиджу більше Тартара. О, якби в нас було таких поменше! Але що ж робити, коли цей світ, тобто більшість люду, складається з таких?

"Світ - це загорожа для дурнів і балаган пороків", -

як співає наш Палінгеній.

Тому найбільш правильним я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. Серед живих є такі хитрі, спритні й безчесні пройдисвіти, що юнака у вічі обдурюють, вливаючи свою отруту невинній простоті й особливо нападаючи на простих - коло них у цих змій є надія на здобич. Бо й собака не їсть собачатини. О, бережись таких! Скільки моральної шкоди завдали мені посланці диявола, обманувши мене. Як хитро вони втираються в довір'я, так що тільки через п'ять років ти це відчуєш. Ах! Скористайся хоч моїм досвідом! Я - той моряк, що, викинутий на берег під час аварії корабля, інших своїх братів, на котрих чекає те ж саме, непевним голосом попереджає, яких сирен і страховищ їм слід остерігатись і куди прямувати. Бо інші потонули й відійшли у вічність. Але, скажеш ти, я й сам можу стати розсудливим під ударами долі. О, мій найдорожчий друже! Хіба ти не відаєш, що багато людей зазнає аварії корабля, а рятується небагато - троє із сотні. Чи можеш ти ручитися, що врятуєшся? Якщо в тебе є ліки, невже ти з власної волі маєш прийняти отруту? Досить біди, якщо ти через свою необережність її скуштуєш. Але дзвін кличе мене до грецького класу. Тому, якщо тобі бажано буде поговорити іншим разом про те ж саме, напиши мені ближчим часом. Так ми будемо вести бесіду про святі справи, а водночас і стиль буде вироблятися. Бувай здоров!

Твій найбільший друг Григ[орій] Савич.

23 лист[опада], з музею.

20

[Харків, 29 листопада 1762 p.]

ФіЛтатє фіЛтатсоѵ,

Міх«пЛ уЛикісттє.

Quare non fuisti ёѵ таіс «гттвдіѵшс; De Sancto Акакіф123 сттіхп£?«124 pulcherrima sunt lecta, е quibus haec еЛастоѵ: "Дух не смущен, и ум чисг"125. О атаоасос Оицос каї ѵбос каОаоос. О felicitate ipsa fortunatiorem, quisquis haec sibi paravit! Quid enim suavius animo spurcis vulgaribusque cupiditatibus non turbato? Quid mente terrenis cogitationibus pura beatius, quae Deum