Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

істини - вершина всього ["развѣ бо сего (Духа Святаго) ни дѣяніе, ни слово"], як сьогодні говориться про це в антифонах, - не починається, не закінчується. Так шукав Авраам, залишивши свою землю; цим шляхом пішов Ісаак, якому землю вказав Господь. Яків і його сини зробили те ж саме. Мати в собі Святий Дух є не що інше, як бачити Божу істину, яка одна є істиною. Якщо її бачили Арісготель та його послідовники, то вони блаженні, якщо ж ні, - вони безумні філософи. Якщо ми - потомки Авраама, якщо ми одного з ним духа, ми це підтвердимо подібними ж ділами; бо звідки, як не з плодів наших, відомо, що в нас є дух предків? Що інші роблять, чого прагнуть, вони й самі побачать; я ж твердо знаю, що я всього себе присвятив шуканню однієї лиш божественної істини. Я не буду мати успіху в цьому? А все ж таки врешті-решт успіх прийде. Сьогодні я чув з Євангелії: ["Очы бо ёю держастѣся, да его не познают"]. І вони його все ж таки пізнали, хоч очі їхні й погано їм служили. Бо чого не переможе чесна праця? Хіба не приємно працювати, коли ми народжені задля цього, коли ми просякнуті духом Авраама? Бо природний рух із часом стає все швидшим. Тому хочеться сказати з Павлом: "але прагну, чи не досягну" (До филип'ян, гл[ава] 3). ["Гоню же, аще и постигну", то есгь особливо постигну]. "Браття..." і далі. Якщо в мені нічого немає, окрім жару серця, або, кажучи словами євангеліста, нашого палаючого серця, то я задоволений цим, бо палке бажання походить від Святого Духа, який як почав, так, напевно, і закінчить, щоб ми могли сказати: ["Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"]. Цим я живу, над цим із охотою працюю вдень і вночі, у цьому я вирішив, мій найдорогоцінніший Михайле, померти, хоч я вже раніше помер для світу, щоб коли-небудь піднятися во славу з Христом. Тебе ж я вважаю Авраамовим нащадком і прагну та бажаю, щоб ти був моїм союзником і супутником у житті, якого всі так цураються. Якщо в тебе палаюче серце, а воно, поза сумнівом, має палати, якщо ти той, за кого я тебе маю, вижени з грудей всіляку смертну турботу, змий бруд із серця. Бруд - це те, що земне, а що видиме, те земне. Якщо вогонь у твоїх грудях справжній і щирий, то згорить усе, що в них є земного, щоб ти коли-небудь став чистий серцем і побачив Бога, Бога й істину, яка робить блаженними ті очі, котрі її бачать. Хто добре загорівся, той добре почав, а добре почати -це наполовину зробити. Привчи себе до того, щоб кожного дня через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише зі Святого Письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки зможеш, перетворюй на поживний і рятівний сік, ніби та тварина, що має бути принесена в жертву Богові. У тих, хто душею ниций, найкраще з написаного й сказаного переходить у найгірше і сам Христос є чимось неприємним. Але для тих, хто сповнений Авраамовим духом, Бог навіть із безплідних скель підносить божественну й найпрекраснішу поросль. Якщо повз тебе, наприклад, проходить п'яний, ти думай так: Бог дав тобі видовище, щоб ти на чужому прикладі усвідомив, яке велике зло пияцтво - тікай від нього. Ідеш повз жебрака, що лежить, у якого ноги згнили або ніс, і подібне до трупного обличчя викликає жах, міркуй так: оцей або оця, поза сумнівом, вели розпусне життя, це плоди розпусти. О, щасливі ті, хто може бути вільним від цього зла; о, яке велике значення має здоров'я й непорочність! Яка висока чеснота! Як мало тих, кому вона властива! Якщо ти стоїш у храмі, чуєш, як віддають почесті поясу найблаженнішої Діви, чуєш, що цьому поясові приписують божественну силу, що називають найблаженнішим те місто, в якому перебуває цей пояс, і вважають це місто убезпеченим від усіх нещасть, то думай про це так: тут має бути якесь таїнство, бо якщо плоть не приносить жодної користі, то яким робом допомагає пояс, котрий служить плоті? Манна? Що це таке? Юрба сприймає це, мов осел звуки ліри. Але ти, якщо хочеш по-авраамівському слухати й сприймати, копай тут з отроками Ісаака і, може, відкинувши землю, знайдеш якусь живу воду. Або так: народила, а все-таки діва. Має бути й тут якесь таїнство. Отже, народжують і діви. Пхе! Ще й як! У людських справах це, звісно, неможливо. Та відкинь, кажу я, землю. Бо й дух має своє народження, а де так панує дух, як не там, де йому протистоїть плоть, оповита поясом дівочої чистоти. ["Возвеселися, не плоди нераждающая"] та ін. ...

Бувай здоров, нащадку Ісаака! Твій Гр[игорій] С[авич].

22

[Харків, жовтень - грудень (?) 1762 p.]

Oda Horatiana libri II, XVI.

De animi tranquillitate

[Ода Горація (книга II, XVI) «Про спокій душі»]

Купец покоя в сграсѣ153 сладка Бога просит,

Когда по морю его вихор бросит,

Как Луну облак и звѣзды преясны Скрил преужасній.

Просит покоя в войнѣ Турчин бѣшен И красним Луком Китаец обвѣшен,

Но ниже, друг мой, драгая Порфѵра Дасть нам внутр мира.

Не бо царска власть, или Злата полній Сундук усмирит душы бѣдны волны,

Ни приутишит живущій ВЗДОХЫ В красном порогѣ.

Сладка покоя нищета ест маты,

Где лишних в домѣ вещей не видати,

Где не мѣшает ниже страх сна сладка,

Ни похоть гадка154.

По что толь многсо сій черв замишляєш,

За чем на воздух чужій поспѣшаеш?

Что ползы бросить природніи страны?

Брось нрав твой странній!

Печаль глупа и на корабль восходит,

И проницает на далны походы,

Еленей155 легких она всѣх бистрѣе,

Вѣтров156 скорѣе.

Будь сит тілі, что ест, не печись на утро157,

Потѣшай смѣхом твою горесть Мудрсо,

Знай, что ничтоже совсѣм ест блаженно,

Но з злим смѣшенно.

Знай, что преславны пошли в прах Герой,

И сто лѣт жившы лежат в смертном гнои,

И может тое, твоє что сливется,

Мнѣ доведется158.

Волов изрядних у тебе завбды И чужосгранних лошадей природы,

А на одежу тебѣ для прибора Сукна з за Моря.

А мнѣ Судбина дала грунт убогой,

И an Муз чистих греческих не многсо Духа напитись и пренебрегати

Мір сей проклятій159.

Pretiosissime amice, salve, mi Michael!

Hanc prope