Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Що ж нам робити тоді? Читати священні книжки,

Ті, що очищують душу і вчать керувать почуттями.

Це треба не просто знати, це втілити слід у життя.

Тепер ти новак, та вчинками станеш із часом воїном.

З воїнів цих виходить і дивний отой володар,

Яким був і сам Христос, і всі, хто навчались у нього77.

Найдорожчий Михайле!

Чи добре я використав час, розпочавши сьогодні бегіду з тобою такими словами? Думаю, непогано.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

Пізнай, що я маю на думці під "добрим життям".

Покинь геть усе, звернувши туди своє серце.

Всім серцем тримайсь настанови, слідкуй за словами Бога:

О сину мій, сине! Віддай мені серце своє!

Віддай мені серце цілком; коли ж віддаси хоч частину

Ти світові серця свого, то я не візьму твого серця.

Щасливий, хто знає багато про добре життя,

Та ще щасливіший, хто зміг скористатися з нього.

Не досить-бо мати в запасі здорові харчі і напій,

Тоді, як відчути весь смак тобі заважає хвороба.

Не досить-бо дневі сповнитись світлого сонця сяєвом,

Тоді, коли розуму світло в твоїй голові затьмарене.

Лінощі наші вперті породжують всякі прагнення,

На кораблях і квадригах рушаємо ми за щастям,

Тільки ж усе, чого прагнеш, у тебе весь час під рукою,

Все, чого прагнеш, друже, шукай всередині себе:

Якщо задоволений долею, - ось пожаданий спокій.

Не той чоловік щасливий, хто кращого ще бажає,

А той, хто вдоволений тим, що зараз у нього є.

Якщо тобі...78

12

[Харків, жовтень 1762 p.]

Desideratissime mi Michael!

Perdideram tuos versiculos cum strophio imprudenter e crumena extractos, sed mox accensa candela humi inveni. Illi licet rudiusculi sunt, sed quod tui sunt, vehementer placent: in quibus, velut in limpidissimo fonticulo, amidssimum animum tuum in virtutem, in literas illas bonas et denique in me tuum amicum darissime conspido. Siquid auri invenero eruendo bonos autores, ut tibi communicem rogas? Quid mihi gratius mellitiusque hoc tuo pulcherrimo postulato? Pulchre autem sapientiam aurum nominasti, quae in S[andis] etiam Literis nunc uxor, nunc margaretum, nunc didtur aurum. Sane quidem nunc domi solus cum sim convivantibus aliis collegis, libet fusius tecum garrire. Sed quoniam constitui, quaecunque pulcherrima elegantioraque in nostro Plutarcho, praesertim de discernendo adulatore and yvrjcaou фіЛои, occurrerint, ad te velut flosculos decerptos variis temporibus mittere, ne exsors expersque sis harum elegantiarum, quibus ego vehementissime delector, teque ejusdem palati, quod est amidtiae proprium, esse existimo, ideo acdpies et in praesentiarum unum alterumve thymum, unde possis apiculae in morem, mellis aliquid legere et in animum injicere hunc saluberrimum succum, ut hoc saepe fadens, possis cum tempore excrescere in perfedum virum, in mensuram, ut ait Paulus, plenitudinis Christi79; ne solum terrenum nostrum Adam, puta corpus, nutriamus, sed etiam, imo plus eo invisibilem. Sed unde mihi haec garrulitas? Jam dudum loqui non ego sed Plutarchus debebat apud te. Tu arrige aures! At, inquis, non sum asinus80. At non soli asini habent altas auriculas, sed et cervi81. O nugonem! Mi МісІіаёІ! crede mihi, ridebam hie solus affatim. Sed pax! "Non enim, puto, necesse erat Melanthium Alexandri Pheraei parasitum adsentationis convincere, qui interrogantibus, quomodo confossus esset Alexander82, per latus, inquit, (suum) in ventrem meum. Neque eos, qui drca opulentam mensam in orbem versantur, quos neque ignis arcere, neque aes ferrumve potest a petenda coena". Et paulo post: "Quem igitur oportet cavere? Eum, qui neque videtur neque profitetur se adulari. Quem non deprehendes drca culinam oberrare, aut umbram metiri, ut coenae tempus exploret...83 sed plerumque84 sobrius est, curiose agit et actionum vult esse sodus arcanorumque particeps...85 Sicut enim Plato ait extremae esse injustitiae, justum videri neque esse, ita et haec periculosa est existimanda assentatio, quae fallit, non quae aperta est, et quae serio, non quae joco agit"86. Desine jam, mi Plutarche! Heus! mi МісІіаёІ! animadvertisne Plutarchum discernere inter adulatorem et adulatorem? Nimirum alter est apertus, alter tedus. Ille apud mensas divitum scurram agit, nugatur, jocatur, assentatur, ridetur; hie larva gravis viri et sapientis tedus, pro fido admonitore, prudentique consultore, et digno quantovis honore se venditat. Ille ut cibum emendicet et ventrem pascat alienis epulis; hie agit, ut, anguis in morem, in gremium insinuatus, arcanaque expiscatus laedat simplicem et incautum, aut etiam perdat. O vere infernalem serpentem! Hi illi sunt ayyeAoi Satanae, humanis figuris tedi. Ipse ego sex septemve talium venenatarum pestium ictus sum expertus. Quis malus genius illos ad simplida ingenia dudt? Quid illis cum hominibus sinceris, nec ullum fucum sdentibus aut admittentibus? Quaeso, quid cancro cum serpente? E diametro, ut dicitur, pugnant cum ejusmodi ingeniis et tamen adoriuntur, lucri nimirum gratia, in morem luporum. Ex his spiritibus sunt mendaces amid, falsi apostoli, haeretid dodores, tyranni, id est reges mali, qui in sinum rei publicae, in gremium ecclesiae illapsi, per technas, in ipsos denique coelos penetrantes, coelum cum terra miscent, saepe totum orbem tumultibus concutiunt. Sed quis satis depingat hos Daemones? Ego colloquii gratia tam sum prolixus. Sed non me paenitet verborum et de re pernecessaria, et apud te talem amicum prolatorum. Vale, mihi carissimum caput! ac serpentinam prudentiam para, conjundurus cum columbina simplidtate87.

Tuus Gregorius Sabbin88.

diei dominicae media node fere.

*

Найжаданіший мій Михайле!

Я загубив було твої вірші, нерозсудливо вийнявши їх із гаманця, але скоро, засвітивши свічку, знайшов їх на землі. Хоч вони й мало оброблені, все ж, оскільки вони твої, вони мені дуже подобаються: у них, як у найчистішому джерельці, я дуже виразно бачу твою дорогу мені душу, схильну до чесноти, добрих наук і, нарешті, до мене, твого друга. Ти просиш мене повідомити, якщо, риюючись у книгах хороших авторів, я знайду дрібку золота. Що ж може бути для мене приємнішого й солодшого за твоє прохання? Прекрашо ти назвав золотом мудрість, яка і в С[вятому] Письмі названа то дружиною, то перлиною, то золотом. Добре, що я тепер удома один, без колег, які живуть разом зі мною, і можу досхочу з тобою побалакати. Але я вирішив послати тобі деякі найпрекрасніші й особливо вишукані афоризми з нашого Плутарха, особливо ті, що стосуються відмінності підлесника від справжнього друга - це ніби квіточки, зірвані в різні пори. Я не хочу, щоб тобі залишались