Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Так говорить автор.
Мій Михайле! Скажи мені щиро й одверто: гніваєшся ти на мене чи ні? Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я вважав твої вірші трохи недосконалими? Навпаки, тим частіше їх посилай. Бо хто ж народжується митцем? Вправи через помилки ведуть нас до вишуканості письма. Твої вірші, якщо їх порівнювати з бездоганними віршами, справді можуть здатися такими (як я їх оцінив), але, якщо зважимо на твій вік і на твої успіхи в науках, вони достатньо заслуговують похвали. Повір мені, моя душе, коли я був у твоєму віці, я не міг скласти й найпростішого вірша. Отже, ти на шляху до мети, гідної тебе, коли це тебе так хвилює. Розвій мій сумнів від самого початку. Якщо правда те, що я підозрюю, то не бійся погрішити проти правил мови. Ах, ти не знаєш, наскільки ти перевершуєш інших у письмі! Відзнач також, чи подобаються тобі ці квіточки з Плутарха; якщо ні, то змінимо стиль листа й замість них будемо посилати тобі короткі, але мудрі вислови - грецькі чи латинські, або і те, і друге. Крім того, я не знаю, як ти себе почуваєш, особливо, як у тебе на душі. Коли щось непокоїть твоє серце, повідай другові. Якщо не ділом, то бодай порадою допоможемо тому, хто страждає. Про ці три речі повідом мене в найкоротших словах. Я знаю, що в тебе не вистачає вільного часу. Бувай здоров, мій любителю Муз! Тим часом я з великим нетерпінням жду твого листа.
Твій Григорій Савич.
Якщо ти потребуєш грошей, то напиши мені.
8
[Харків, друга половина вересня - початок жовтня 1762 p.]
Мі carissime Michael salve!
Mitto tibi qualecunque specimen secum ipso loquentis animi tadte seseque tamquam lusu quodam oblectantis ac in morem alitis per sublimia coeli spatiosaque volitantis ac tanquam velitantis. Incredibile dictu, quam isthuc delectat, cum animus liber ab omnibus atque expeditus in morem delphinis pernidssimo sed non insano motu фєрєтаї. Magnum hoc quidem est atque unice summis viris familiare et sapientibus. Haec est ilia ratio, qua taedium altissimae solitudinis sancti homines et prophetae non modo tulerunt, sed etiam inerrabiliter sunt delectati тг] єргцаа), quam adeo ferre grave est, ut Aristoteles haec dixerit: "Homo solitarius aut bestia est fera, aut Deus"40. Videlicet mediocribus hominibus mors est solitudo; oblectatio autem iis, qui aut oppido fatui, aut excellenter sunt sapientes. Illis grata i] ёргцаіа propter stuporem; horum autem mens dia, divina invisibiliter inveniens occupatur, mireque delectatur iis, quae vulgaribus ingeniis sunt аЬита, unde vulgus et admiratur tales et melancholicos41 vodtat; at illi quasi jugi convivio deliciantur, nullo negotio sibi exstruentes aulas, atria42, domos ("коль возлюбленна"43 etc.), verum etiam montes, fluvios, silvas, campos, diem, noctem, feras, homines et quid non? "И веселіе вѣчное над главою их"44. Hujus Abrahamiticae familiae si cupis esse nepos et esse heres invisibilium bonorum et non adimendorum, hos suspice, hos imitare, his adhaere, ac ostende jam nunc in tenella aetate, ut appareat te catulum non pord, sed Leonis45; pullum columbinum, aut aquilinum esse, non vespertilionis, non filium xfjg Ayag46 andllae et servae, sed Sarrae47, quae gignit in libertatem48, breviter non mundanum, non trivialem, non lippis et tonsoribus notum, ou to Koivov, sed excellens, sed rarum, sed novum atque caeleste cogita, molire, meditare. Persequere non inanes тсоѵ стофісттсоѵ49 ттЛокас, non distinctionum bifidas ungulas, pords familiares50, sed tales libros degusta, quales sunt, in quibus haec aut similia referuntur: Quid est philosophia? Respondetur: secum ipso morari... secum loqui posse51. Rursum: cum Crates videret quendam secum in solitudine loquentem, non sane cum malo, inquit, homine confabularis etc. his affinia52. Talibus videlicet libris praeparatur animus ad lectionem S[andarum] Scripturarum, quae sunt piarum ac angelicarum mentium o ттаоасичсюс, qui semper spectatur et nunquam satiat. Tales homines inspiciendi, quorum verba, fada, то бцца, incessus, gestus, esus, potus breviter tota vita ac to tv Toe фєрєтаї, id est, introrsum, velut ilia vestigia, ut est in Plutarcho53, spedat, id est, qui non volantia non nubes persequuntur, sed unice animo suo intenti каї 7iqoct£Xouctlv єаитоїд, donee dignum Deo se ipsos habitaculum praeparent. Каї o (koc ubi insedit animis eorum, ubi єрастіЛєистє, turn quae sunt vulgo intolerabilia, horrenda, sterilia, hae ipsis divina, nectarea, ambrosiaque sunt, breviter: "веселіе вѣчное"54 etc.
Vale, carissime anime! Tuus Gregor[ius] Sabbin.
*
Мій найдорожчий Михайле, здрастуй!
Посилаю тобі зразок розмови душі, яка мовчки веде бесіду сама з собою, ніби грою втішаючи себе, і, як орел, ширяє високими й широкими небесними просторами й ніби бореться. Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна й відречена від усього, неначе той дельфін, мчить у небезпечному, але не безумному pyd. Це щось велике й властиве лиш найвеличнішим мужам та мудрецям. У цьому причина того, що святі люди й пророки не лише зносили нудьгу повної самотності, а й безумовно втішалися самотою, зносити яку так важко, що Арісготель сказав: "Самотня людина - або дикий звір, або Бог". Це значить, що для звичайних людей самотність - смерть, але насолода для тих, які або зовам дурні, або видатні мудреці. Першим пустеля приємна своєю тишею, нерухомістю; тим часом божественний розум останніх, знайшовши божественне, повсякчас займається ним і вельми втішається тим, що для звичайних умів недоступне; тому простий народ шанує таких і називає їх меланхоліками, а вони ніби перебувають на безугавному бенкеті, створюють, не порушуючи свого спокою, палаци, атрії, будинки ["коль возлюбленна" тощо], навіть гори, ріки, ліси, поля, ніч, звірів, людей і все інше. ["И веселіе вѣчное над главою их"]. Якщо ти хочеш бути онуком цієї Авраамової сім'ї і спадкоємцем невидимих та невід'ємних благ, то шануй їх, наслідуй їх, іди за ними й показуй уже тепер, у ніжному віці, що ти маєш вигляд дитини не свині, а лева, пташеняти голуба чи орла, а не сови, що ти не син Агарі, служниці
