Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
10
[Харків, жовтень (?) 1762 p.]
Аіѵг|аі<;60 тіеѵіш;61
О res pauperies utilis et sacra!
O germana viris mater amabilis!
O portus miseris optime naufragis!
Portus tute quieteque!
Felix, qui penetrat mentis acumine,
Quae praestare soles commoda, quae bona Huic, quicunque homo te simplidter colit.
Nec pro tempore te colit.
Felix, qui potuit pangere foedera
Tecum, quique tuam venerit in fidem,
Quem dignata fuit mensae epulis suae3 Misit subque humilem casamB.
Longe morbus abest sedibus a tuis,
Et fumos ut apis62, sic fugit abs eis:
Hydrops et podagrae, calculus et63 bilis,
Febres ac epilepsiae.
a Quem dignata sacrae es mensae epulis tuae [Кого ти удостоїла їжі святого стола (лат.)]. в Submittens humili casae [Приречений на убогу хатину (лат.)].
Non est ingluvies atque bibacitas,
Morborum unde scatet plebs sine nomine. Non hie luxus adest, mors Themidos3 piae Curarumque miser pater.
Longe64 cana tuis cura65 penatibus66,
Longe sunt strepitus atque negotia,
Longe vana manet gloria et ambitus Insanaeque cupidines.
Non ictus metuis fulminis ignei,
Non fluctus rabidos aequoris asperi,
Dum valles humiles ac placidas colis,
Et dum lintre vadum secas.
Omnis pestis abest, spes, timor, et dolus.
Hanc odere domum tartareae Deae.
Quas quaecunque domus continet, illico Mox fit Tartarus67 is locus.
At secura quies, at bona sanitas
Mentis compositae dulciaque otia Ac assueta piis membra laboribus.
Dum parvo bene vivitur.
Аитаркєіа6 68 solers, suavis dnQaE,iaB.
Libertas residet ludicra salibus Deridens populi stultitiae viam. Has Paupertas comites habet.
Mendicos quidem hie haud fero laudibus,
Quos auri misere sacra fames69 necat; Nudi sunt habitu pectore divites,
Carpunt quicquid ubique sit.
Aurum corde vorant70, area licet vacat,
Dites suspiciunt dum stupidis oculis. Aurum dum cupies, jam licet Irus71 es, Haud tu pauper eris mihi72.
Pauper erat Christus, qui nihil ambiit,
Paulus pauper erat, qui voluit nihil. Paupertatem animus, non scrinium fadt, Dum celsus subvolat in polum.
a Ѳеціс;, So<; - Dea justitiae [Ѳеціс;, So<; - богиня справедливості (лат.)].
6 АитаркЕїа - самодоволство, latine - aequitas animi [АитаркЕїа - самодоволство, по-латинському - aequitas animi].
в Vacatio a negotiis mundanis, cui opponitur tumultus, aestus, negotiorum undae [Свобода від мирських турбот, яким протиставлені шум, кипіння, марнота (лат.)].
*
Похвала бідності
О блаженна й свята - уділ мій бідносте, Справжня мати серцям, рідна і лагідна!
Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби, Супокійная гаване!
О щасливий, хто зміг думкою гострою Зрозуміти, які втіхи незмірені Ти приносиш усім, хто вшанував тебе Серцем щирим і радісним.
0 щасливий, хто зміг заприязнйть тебе,
Хто на ласку твою здався без огляду
1 кого на бенкет свій допустила ти,
Ввівши в хату низьку й тісну.
Всяка слабість тіка геть від твоїх осель... Немов диму бджола, так уникають їх Чорна неміч, госгець і каміннйй недуг, Жовчні болі й пропасниця.
Бо немилі тобі п'янство й зажерливість,
З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ; Бо немила тобі розкіш неправедна,
Люта мати тривог лихих.
Ні турбота гризька, ні тії клопоти До пенатів твоїх не наближаються,
Ні амбітність, ні шум слави порожньої,
Ні погибельні пристрасті.
Не лякає тебе полум'я блискавки,
Не страшить глибочінь моря бурхливого,
Бо ж оселя твоя в тихому падолі,
Човен твій на мілкім брідку.
В твій куток не зорйть острах і хитрощі
І пекельних богинь погляди заздрісні Не спроможні пойнять дім твій - і Тартаром В тиху пристань повіяти.
Нестурбований мир, спокій нерушений
І здоров'я міцне, і призвичаєне До побожних трудів серце незламнеє Славлять твій гостелюбний дах.
Зрівноважений дух, мудра розсудливість Та веселість ясна, що з верховин своїх На глупбту людську дивиться з осміхом -От супутники бідності.
Але ті жебраки - як я прославлю їх? -Що на серці у них прагнення золота,
Ті захланні старці, що до скарбів земних Так пожадливо горнуться.
Ні, покіль іще ти оком пожадливим,
Мов злиденний той Ір, рвешся до золота,
То й без скринь золотих ти не наблизишся До правдивої бідності.
Був убогий Христос, - бо зневажав скарби, Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,
Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш В серці чистім і праведнім73.
11
[Харків, жовтень (?) 1762 p.]
Si sit vita beata intus, cur, inquis, ad illam
Grex hominum rarus tamque pusillus adit? Phy! quia difficile est, animum moderarier illis, Nec fraenare ооцас condidicere suas.
Per loca devia, per salebrosa, graves per hiatus
Fertur eques stolidus, si male flectit equum. Per mare, per terras volitat, ferrum per et ignem, Si stolidos animos non ratione regit. Quidnam igitur restat? Libros versare beatos,
Qui purgant animos, flectere corda docent. Condere nec satis est intus, sed et exprime factis.
Es tyro nunc: usu et tempore miles eris.
Ex his militibus minis rex ille creatur,
Qualis erat Christus discipulique sui.
Carissime Michael!
Benene tempus collocavi, si his talibus tecum sermonibus hodie insumpsi? Opinor, non male.
Tuus Gregor[ius] Sab[bin],
Disce, quid est illud, quod vita beata vocatur;
Omnibus omissis hoc age corde tuo.
Hoc age corde tuo toto, dicente deo sic:
O fili, fili! cor mihi cede tuum74.
Cor mihi cede tuum totum; si pectoris unam Partem das mundo, cor mihi nolo tuum.
Felix, qui potuit vitam reperire beatam;
Sed magis is felix, qui valet hacce frui.
Non satis est potum atque dbum reperire salubrem, Si morbo gustus vis vitiata tibi est.
Nec satis est solis lucem radiare diurni,
Lumina si capitis sunt vitiata tui.
Strenua nos exercet inertia: navibus atque Quadrigis petimus vivere posse bene.
Quod petis, hoc tecum est, imo latet intus, amice75;
Si tua contentus sorte, quietus eris.
Non is, qui meliora cupit, verum ille beatus,
Qui sibi quidquid adest, id satis esse putat.
Si tibi [...]76
Коли щастя життя, ти питаєш, у кожному з нас,
То чому ж тоді мало людей, що його досягають?
Це тому, я кажу, що не вміють керувати своєю душею,
Це тому, що не вчаться вони переборювать власні пориви.
Як стежками зміїстими, через могили й рови
Мчить недосвідчений вершник, коневі не давши ради,
Морем і сушею, мчить через стріли й вогонь
