Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 255-265]. Неабияку популярність вона мала також за часів Ренесансу. В українській літературі цей концепт уперше з'являється ще у XII ст. [див.: Чижевський Д. XVII ст. в духовній історії України // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 117]. Трактування людини як "образу четверо-конечного мира", тобто як мікрокосмосу ("|jikqok6ct|jo<;", "малый мір", "parvus mundus", "swiat mnieyszyi"), було звичним і для українських письменників XVII-XVIII ст. При тому вони могли покликатися, скажімо, на Демокріта ("Димократ же убо чювственному миру изравняя человѣка, мал мир того именова, яко от мирских стихій состоящася..." [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 38 (зв.)]) або користатися з понять гуморальної теорії ("Человѣк от четьірєх стихій состоится: мелянколія прировняєтся к земли, студена бо єсть и суха, флегма примѣрястся к водв, понеже студена єсть и мокра, кровь к воздуху, житка єсть и тепла, колера уподобляєтся огню, ибо тепла єсть и суха" [Алфа і Омега. -Супрасль, 1788. - Арк. 610-610 (зв.)]), однак найчастіше тлумачили цей концепт у стратегії Божої Премудрості. "...Человѣк, - писав, приміром, Кирило Ставровецький, - єсть вторый мир малый, великую и дивную Премудрость Божію в себв заключаєт: єсть бо и небо, и земля, и яже на небеси, и яже на земли, видимая и невидимая: от пупа до главы, яко небо, и паки от пупа долняя єго часть, яко земля. Ибо сія имать силу рождателную и прохожденіє вод, и звѣров телесорастлителных, тако в сей нижней части человѣка сія суть. Паки же в горней части єго, яко на небеси свѣтила, солнце и луна, гром, вѣтр, сице и в человѣцѣ в главѣ очи и глас, и дьіханіє, и мгновеніє ока, яко молнія, скорошественно. Найпаче же всѣх ум многозрителный, вся видяй видимая и невидимая, и обдержа, яко горстію, скорошествен, проходя невозбранно небо и землю и паки исходит неудерженно, безсмертен, невидим, самовластен - образ бо єсть невидимаго Бога..." [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 161; див. про це: Маслов С. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность: Опыт историко-литературной монографии. - Киев, 1984. - С. 155-156]. Отож, коли Дмитро Чижевський каже, що "наука Сковороди про мікрокосмос у протилежність до відповідної науки Ренесансу та барока на Заході забарвлена не натурфілософічно, але етично та релігійно" [Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 151], - то це означає, що міркування нашого філософа перебувають у річищі української богомисленнєвої традиції.

30 Старі українські письменники досить часто говорили про сприйняття світу "очесами мысленными" [див.: Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. - С. 402; пор.: МогилаЕІ. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43], "душевными очесами" [див.: Єп. Інокентій Винницький. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. -Арк. 86], "умными очима" [див.: Кроковський Й. Акафіст святѣй великомучениць Вар-варѣ. - Чернігів, 1749. - Арк. 25 (зв.)], "очима серця" [див.: Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 49 (v.)] тощо.

31 Див. прим. 50 до циклу «Сад божественных пѣсней».

32 Образ павича як уособлення марності світу досить часто зринав у творах українських письменників XVII-XVIII ст. Варто пригадати хоч би «Літос» Петра Могили [див.: (MohylaP.) ЛіѲод, abo Kamieri z procy prawdy Cerkwie swi^tey prawoslawney Ruskiey// Архив Юго-Западной России. - Киев, 1893. - Ч. I. - Т. IX. - С. 321], «Вѣнец Христов» Антонія Радивиловського [див.: Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 66 (зв.)-67], «Світ, розглянутий за частинами» Данила Братковського [див.: Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. - Луцьк, 2004. - С. 148], «Слово в день Святыя Троицы» та «Слово первоє на сошествіє Святаго Духа» Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Слово в день Святыя Троицы// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 5. - С. 90-91; ТупталоД. Слово первоє на сошествіє Святаго Духа// ТитовА. Проповеди святителя Ди-митрия, митрополита Ростовского, на украинском наречии. - Москва, 1910. - С. 15] чи «Театрон» Івана Максимовича [див.: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 282]. Див. також прим. 87 до притчі «Благодарный Еродій».

33 Лат. pictura - 'малярство, картина, зображення'.

34 Див. прим. 56 до циклу «Сад божественных пѣсней».

35 Очевидно, Сковорода має на думці слова: прЗвш сХдй/іъ єсй (Євангелія від св. Луки 7: 43).

36 Сковорода має на думці слова: /ийръ вжїй, превос^одАЙ всакъ оу^/иъ (Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7).

37 Євангелія від св. Івана 19: 36.

38 Книга пророка Ісаї 41: 14.

39 Книга пророка Ісаї 49: 16.

40 Ці слова приписує Платонові Плутарх у «Мораліях» (£и|^7таоіака)ѵ |Зі|ЗЛюѵ oySoov, 718b) [див.: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1844. - T. II. -P. 875]. Насправді, це псевдоплатонівська фраза [див.: Tschizewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. - Miinchen, 1974. - S. 77].

41 Сковорода маєтна думці слова: Іл^вѣцмвъ же йге/ишнъ рече н/иъ: кого <*> бвого

СЗпгіфХ Bd/иъ; Онй же р^іш: влрЗввХ (Євангелія від св. Матвія 27: 21; див. також: Євангелія від св. Луки 23: 18; Євангелія від св. Івана 18: 40).

42 Сковорода має на думці платонівський міф про "печеру" (Держава, 515а-517с), котрий, як писав колись Володимир Ерн, є "короткою транскрипцією всього платонізму" [Эрн В. Ф. Верховное постижение Платона // Вопросы философии и психологии. - 1917. -Кн. 137-138 (II—III). - С. 103]. Український філософ тлумачить "печеру" ("печера" - духовна сліпота) саме в платонівському ключі [див.: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 20-29].

43 Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкоже пр^Чі, єгбже в^а вй^ръ (Книга Йова 21:18).

44 Книга пророка Ісаї 44: 5.

45 Книга пророка Ісаї 26: 7.