Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Прикриваючись анонімом, немов маскою, навіть дівчата рішуче відкривають своє серце тому, любов до кого приховували за сімома замками. А юнаки очікують цього дня, щоб запропонувати свою руку і серце своїм обраницям.

Іноді надсилається лиш засушена квітка з ім'ям. Цього досить — усе ясно.

Ось чому, крім назви pansy, що відповідає французькому pensee, в Англії її ще називають «Hearts ease»— «спокоєм серця», «сердечною радістю», оскільки, і справді, висловлюючи без слів думки й побажання того, хто посилає цю квітку, вона стає заспокійницею почуттів.

Французька назва фіалки дала привід Людовику XY, даруючи дворянське звання уславленому економістові й лікареві Кене (Quesnay), помістити у його герб три pensee із написом «глибокому мислителю».

Однак усе, про що ми розповідали, стосується не тих оксамитних чудесних триколірних фіалок із нашого саду, а скромних жовтеньких і лілуватих їхніх диких предків.

Перша спроба перетворити їх на садові квіти припадає на часи знаменитого колеги Меланхтона — Камерарія, котрий жив на початку XYI століття. Тоді ж почав вирощувати фіалки з насіння у своїх садах принц Вільгельм Гессен-Кассельський. Він перший зробив повний опис цієї квітки. У XYII столітті особливо зайнявся фіалкою Вандергрен, садівник принца Оранського, і вивів п'ять сортів.

Але своїм удосконаленням квітка зобов'язана леді Мері Бенет, дочці графа Танкервілля із Вальтона в Англії. Фіалка триколірна стала її улюбленицею, молода графиня засадила нею увесь сад і терасу свого замку. Її садівник Ріхард, маючи намір принести їй задоволення, почав збирати насіння найкращих і найбільших різновидів, сіяти їх, а комахи, перелітаючи з однієї квітки до іншої, запилювали квіти, сприяючи виведенню нових різновидів. Таким чином і з'явилися її чудесні сорти, що привернули до себе загальну увагу.

Це відбувалося в 1819 році, а в 30-х роках XIX століття, тобто років через п'ятнадцять, звичайну фіалку триколірну почали схрещувати частково з європейською великоквітковою жовтою фіалкою (Viola lutea), частково з алтайською й одержали таким чином безліч (Дарвін у 1830 вже нараховував понад 400) різновидів, серед яких бачимо і її оксамитні, атласні квіти, що є тепер окрасою наших садів.

Останнім часом особливо красиві фіалки триколірні виведено в Англії. Серед них зовсім чорні — Фауст, світло-блакитні — Марга-рита та винно-червоні — Мефістофель. Тепер уся увага садівників зосереджена на одержанні махрових пахучих квітів, оскільки єдине, чого не вистачає цій чарівній квітці, — це запаху.

В Америці, у місті Портленд, штат Орегон, садівники прагнуть збільшити розмір квітки, і їм вже вдалося цього досягти — окремі з фіалок сягають 4 — 5 дюймів у діаметрі.

Проте такий розмір експериментаторам видається недостатнім, вони прагнуть, аби фіалка досягла величини соняшника.

Цьому дивовижному розростанню, очевидно, сприяє багато що: і клімат, і грунти Орегону, де взагалі всі квіти ростуть так чудово, як ніде в іншому місці.

Майже усі великі суцвіття мають червоний колір, тоді як жовті та білі ніколи не сягають великих розмірів.

На виставці садівництва, яку планувалося влаштувати у Порт-ленді, місцеві садівники мали намір розмістити на одній клумбі 25000 таких велетенських «очей», та чи вдалося це їм — невідомо.

На завершення розповімо про один кумедний випадок, що стався у 1815 році у невеличкому провінційному містечку Франції, призвідницею якого стала наша скромна квітка.

Священик містечка і водночас шкільний учитель якось дав завдання своїм учням написати твір на тему «Viola tricolor» (фіалка триколірна) і для полегшення завдання додав, у вигляді епіграфа, рядок із латинського вірша середньовічного французького поета: «Flosque lovis varius foliis tricoloris et ipse par violae» (різновид квітки Юпітера з триколірними пелюстками й сама рівна фіалці).

Дізнавшись про це, мало що тямлячи у латині, міський голова, бажаючи прислужитися новому урядові (а це було якраз за Людови-ка XVIII), запідозрив у тих словах крамолу й наказав учителю негайно з'явитися.

Наляканий і здивований бідолашний педагог поспішив до голови і на свій превеликий подив почув ось яке трактування запропонованого епіграфа.

На думку урядовця, слова «Flos lovis» (квітка Юпітера), означають не що інше, як квітка вигнанця — Наполеона І, слова «foliis tricoloris» (триколірними пелюстками) — триколірну республіканську кокарду, а слова «ipse par violae»— гру слів «1е pere la Violette» (батько фіалки) — назву, що Дали Наполеону І, як уже згадувалось, його прихильники.

Допит був суворий, тривав довго, й учителеві довелося докласти чимало зусиль, аби виправдатись.

У вигляді чаю сушені фіалки триколірні з успіхом застосовують у Німеччині проти деяких дитячих висипних захворювань. Це пояснюється тим, що вони містять у собі значну дозу (близько 1,5%) саліцилової кислоти, яка прекрасно очищає кров.

Світанок. На озері тиша — ні вітру, ні хвилі. Вода, мов дзеркало, й посеред того дзеркала то там, то сям визирають, немовби голівки русалок, чудесні білі лілеї, з повними красивими бутонами, з круглим, наче з воску, листям-лататтям...

Цариця вод і квітка русалок — лілея

І наша уява мимоволі переносить нас на далекий північний захід, в Ельсінор, до замку Кронеборг, з його дивовижним, чистим, немов кристал, озером, порослим водяними ліліями (лілеями). Причинна Офелія у вінку з лілей і з цілими пучками цих квітів у руках, повільно, співаючи, заходить в озеро. Все глибше й глибше опускається в воду — зникає... Спливають над водою білі лілеї, що випали з рук, пливе зелена трава, відірвавшись од берега, й здалеку, тихо, ніби завмираючи, ще долинає її сумна пісня:

«Зайнялась давно вже днина,

Валентинів день настав,

Під вікном стоїть дівчина —

І пита — чи милий встав?»

Цю чарівну квітку завжди любила молодь. У давній Греції її вважали промовистим символом краси. Юні дівчата плели з лілей гірлянди, прикрашали ними волосся й свої туніки. Зі слів феокрита, молоді грекині сплели вінок із лілей і для прекрасної Єлени на день її весілля з царем Менелаєм й прикрасили ним вхід до їхнього шлюбного приміщення.

Її любили і в стародавньому Римі. На фресці одного із храмів, не-

щодавно розкопаних у Помпеї, і досі можна побачити бутони лілей, що прикрашають божків та крилатих геніїв.

Чарівна водяна лілея, як стверджує одна грецька легенда, виникла з тіла прекрасної німфи, котра загинула через кохання й ревнощі до незворушного Геркулеса. Від неї й походить наукова назва лілеї — німфея (Nymphaea).

Очевидно, як відгомін легенди, у давньогерманських казках йдеться про те, що в ставах і озерах серед квітів та очеретів постійно живуть німфи-нікси. Верхня частина тіла водяних красунь — прекрасної постави жінка із завжди привітним обличчям, а нижня частина