Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Завдяки таким людям та подібним інструкціям, – і сталося те, що мало статися. Історія німецького Третього райху – є чи не найбільш повчальною у XX ст. Ці люди мали все для реваншу – мільйони ретельних та дисциплінованих солдатів; мали розумних та освічених ґенералів; мали чудову зброю, і все пішло на марне. А все для того, що ці люди, як ніхто інший у цілому світі – досконало уміли та любили створювати собі ворогів. Воістину своєрідне психічне відхилення, єдине й неповторне. Нема великого труду й простежити становлення принципу: як це все формувалося. Від загально-звищеної арійської писанини Гвідо фон Ліста на рубежі століть, через імперську маячню Альфреда Розенберга та по бовканину Юппі Гьоббельса, який насмілювався цитувати Лєніна частіше від свого принципала Гітлера.

Зовсім непогано, а часом – навіть конструктивно, буває вважати себе й вищим від інших, але саме в цьому – не дай Боже перебрати міру…

* * *

Отаким воно було та є насправді, оте вигадане брудною московською пропаґандою «сотруднічєство украінскіх буржуазних націоналістов с нємєцкімі фашістамі». Якби й націоналісти забажали, то німці би заперечили. Але, все це не заважало тому, що окупаційна влада була зацікавленою в тому, щоби привернути на свій бік симпатії окупованого населення, та вони навіть на власний рахунок возили людей на оглядини того, що полишилося по більшовицьких звірствах.

Між іншим, німці орґанізували по тій території, яку ще мали в своїх руках, українські робітничі делегації виправляли на розкопки. Їм ішло і про те, щоб якраз робітництво бачило ту сторінку совєцького раю, що була за більшовиків засекречена.

Отже, німці постаралися надати справі совєцьких злочинів якнайбільшого розголосу, але… Західні союзники, налаштовані на найбільш тісне співробітництво зі самим злочинним режимом людської історії, – ладні були радше замовчувати подібні відкриття, а Москва… Що ж, Москва? – вона могла тільки брехати й далі, копичити створені нею за століття еверести брехні; бо, як буде Москва якимось дивом позбавлена можливості брехати, – вона загине, зникне без сліду.

Московська пропаґанда поширювала всякі все нові, вигадані версії про розкопки, щоб скинути вину на німців. Одні казали, що в гробах, що їх розкопували, самі німці поховали 40 тисяч жидів, що їх розстріляно, чи як тоді казали – зліквідовано у Вінниці й околиці. Другі твердили, що це трупи тих українців із Західної України, які в 1940 і 1942 році домогалися самостійної України, за що їх німці розстріляли. Ще інші казали, що це трупи совєцьких воєнних полонених, яких німці масово ліквідували в Україні…

Втім, і німці, попри їх демаскування більшовиків, самі не були янголами. Було би несправедливо не навести того, що з цього приводу довідався наш свідок безпосередньо від згадуваного вже гебітскомісара Вінницького гестапо Реедера; того, що повертає нас до самого початку.

В подальшій розмові ми зійшли і на тему розкопок. Він мені сказав, що розкопки у Вінниці німці почали тільки тому, щоб паралізувати московську пропаґанду, яка твердила, що німці масово стріляють людей на окупованій території. Йшло політично про те, що треба було доказати, що й більшовики масово стріляли людей, переважно в Україні, де більшовики ще до війни масово стріляли людей і їх закопували в землю, і тому не виключено, що комісія по закінченні розкопок у Вінниці поїде в інші місця на такі ж розкопки. В урядових колах малося на увазі Київ або Одесу.

Так, дійсно, масові захоронення жертв більшовицького терору в Биківні під Київом та в Одесі – було відкрито саме ними, німецькими окупантами України, хоч самі вони мало порізнювалися від демаскованих ними.

В серпні, вересні й жовтні місяцях екзекуції по Правобережній Україні були частіші, тому що посилювались партизанки. Німці стріляли наліво і направо всіх, хто тільки був підозрілий в партизанщині, чи й тих, що на них хто-небудь вчинив донос. Справи довго не досліджували. Для форми писали протокол, але свідків не переслуховували. Присуд смерті видавав сам начальник поліції на пропозицію поліциста, що вів справу на підставі доносу і протоколу. Так виглядало, що життя чи смерть людини залежали від волі поліциста й у великій мірі від спроможності допитуваного порозумітись з німцем при допитах. Перекладачів було мало, а й ті, які були, не все вірно перекладали те, що оскаржений говорив, бо між ними було багато замаскованих комуністів чи навіть енкаведистів.

(теж там)

Найважливішим є тут, мабуть саме останнє речення, яке підкріплюється свідоцтвами інших людей, що пережили німецьку окупацію. Не забудемо, що комуністи були життєво зацікавлені у якнайбільшій кількості жертв, спричинених окупантами: на те й віддали Україну під окупацію.

Побіжно довідуємося від автора й про деякі загальні, доволі цікаві риси німецького окупаційного режиму. Так, в одному місці він мимохідь пригадує, що:

Між людьми, яких я переслухував, трапилось і кілька так званих одноосібників, які розказували, як вони терпіли за більшовиків за те, що втримали свое невеличке одноосібне господарство. Вони нарікали на те, що німці їх змушують вступити в колгоспи та в них працювати.

З тих розповідей виходило, що німці закінчували колективізацію, яку започаткував Сталін…

Вірте своїм очам, – так дійсно було, бо так само свідчать численні інші люди. В іншому місці він роз’яснює це більш достеменно, представляючи справу у такий спосіб:

Раз мав я розмову з начальником Немирівського району. Він мені коротко і ясно розказав про положення по селах. Казав, що народ радо працює на своїх участках землі, і до розенбергівських колгоспів йдуть тільки під примусом. Розенбергівські колгоспи були такі самі, як сталінські, з малими змінами. Селян, які зуміли при більшовицькому режимі втриматись, як самостійники, німці силою заганяли в колгоспи. Хлібоздачі були високі. Народ пояснював собі високі хлібоздачі потребами війни, і багато мали надію, що по війні буде легше. Про німецьку аграрну реформу селянство нічого не чуло, чи, краще сказати, її зовсім не відчувало…

Отже, в справі колгоспів сталося так само, як з таборами та душогубками: учені німці цілком розчинилися в могутньому інтелекті російського народу, якого для чогось, вважали нижчим від себе.

До речі, й ринкова на початку економіка Німеччини, почала, під проводом наці, – перетворюватися на зовсім іншу. Купа приватної власності, спочатку за рахунок політичних репресій, з наступними конфіскаціями, а потім – взагалі, невідомо як, – переходить у власність НСДАП та СС. Нема сумніву, протягни Третій рейх ще хоч десяток років, він впритул наблизився би державної командно-адміністративної економіки СССР. Саме