Битва під Конотопом. 1659 - Владислав Леонідович Карнацевич
11 вересня на раді в Германівці гетьман спробував спростувати всі звинувачення, пояснити позитивність досягнутих з поляками домовленостей. Схоже на те, що він сам не очікував настільки різкої реакції присутніх. Гетьман ледве встиг залишити Германівку з купкою вірних козаків, бо йому загрожувала страта на місці. Верещага і Сулима, яким Виговський доручив зачитати на раді Гадяцькі пункти, були порубані. Група Цецюри звинуватила Виговського в тому, що він «продав козацьку волю за польські шляхетські привілеї». Згодом почалося знищення вірних гетьману людей по всій Україні. Про спалахнувше полум'я громадянської війни очевидець писав: «Одно містечко воює проти іншого, син проти батька, батько проти сина — страшне тут твориться вавилонське замішання». Противники Виговського закликали на Україну того ж таки Трубецького, який мусив рятуватися від гетьмана на початку липня. Князь зібрав свої полки, а потім вийшов на Лівобережжя, захоплюючи місто за містом і приводячи всіх до присяги на вірність цареві. Шереметєв послав до нього військо з Києва, яке попалило і зруйнувало дощенту Гоголів, Вороньків, Трипілля, Стайки, Макарів, Горностай-поле і ще багато інших містечок, сіл і хуторів, «а людей, — пише літопис, — і великих, і дітей, і жінок — усіх до ноги вибило».
Тим часом прибічники Юрія Хмельницького перенесли засідання ради до Жердева, поблизу Канева. Богданів нащадок був обраний гетьманом, а Виговський, розуміючи програш своєї справи, добровільно передав йому гетьманські клейноди — булаву та бунчук. При цьому Іван Євстахійович поставив умову, щоб його жінку Олену з маленьким сином Остапом Юрій Хмельницький випустив із Чигирина. Незабаром так звану «асекурацію» — документ, що підтверджував гарантії особистої безпеки — Виговському привіз Петро Дорошенка разом з генеральним обозним Т. Носачем і героєм оборони Конотопа Г. Гуляницьким. До речі, деякі історики саме Дорошенко, який стане гетьманом Правобережжя через шість років, вважають тайним керівником антигетьманського заколоту. Крім того, новий гетьман обіцяв відпустити дружину свого колишнього опікуна. Але Юрій Богданович зламав своє слово й не випустив Олену Виговську, якій довелося майже рік прожити в Суботові під сторожею. Він нібито навіть мав намір видати її з дитиною царському уряду. Гірка доля спіткала інших родичів Виговського. Заарештовані були його брати — Данила і Юрій, небіж Ілля. їх забрали до Москви, а потім заслали до Сибіру. Данило Виговський вмер по дорозі, в Калузі, можливо, не витримавши катування.
14 жовтня 1659 року рада в Жердеві склала статті, які були подані князю Трубецькому. Козаки відмовлялися від співробітництва з поляками, але вимагали всіх тих вольностей і автономних прав, про які неодноразово говорили і Богдан Хмельницький, і Іван Виговський. Перелічимо деякі з цих вимог:
— воєвод по містах не повинно бути, за винятком Києва;
— жоден лист не повинен передаватися цареві від імені Війська Запорозького, якщо його не затвердив своїм підписом і печаткою гетьман;
— гетьман повинен бути один для обох берегів Дніпра;
— володар булави повинен обиратися виключно козаками без будь-якої сторонньої участі, цар лише потім має затвердити вибір;
— козацькі полковники мають отримати верховну владу в українських містах та у Старому Бихові — стратегічно важливому місті в Білорусії, навколо якого довгий час точилися бої спочатку з литовцями, потім з московітами;
— козацький уряд може вести самостійну зовнішню політику, лише повідомляючи Москву про прибуття того чи іншого посольства;
— з іншого боку, козаки хотіли мати свого комісара для нагляду над будь-якими переговорами царя з поляками, татарами і шведами;
— ясна річ, від Москви вимагалося підтвердження традиційних прав і вольностей українських станів;
— продовжувалася лінія на непідлеглість православної церкви Москві, автори Жердевських статей вимагали підпорядкування київської митрополії безпосередньо константинопольському патріарху;
— окремо декларувалась необхідність існування шкіл для дітей «всяких мов»;
— козаки просили загальної амністії без будь-яких обмежень.
Ще в вересні не вся навіть антивиговська старшина збиралася відкривати двері України перед Росією, але боротьба виявлялася марною. Так, через кілька днів після ради в Германівці війська Дорошенка билися під містечком Хмільник на Брацлавщині з козаками орієнтованого на Москву Я. Сомка, та потерпіли поразку. Останній позбавив Дорошенка посади прилуцького полковника, лівий берег незабаром був повністю в руках Сомка і росіян. В жовтні 1659 року в Переяслав до Трубецького прибуває делегація від Хмельницького. На чолі цього посольства стояв той же Петро Дорофійович Дорошенко, що почав грати дуже важливу роль в новій адміністрації. Тепер він привіз князю Жердевські статті. Звісно, відчуваючи свою силу, Трубецькой проект відхилив. Замість цього він запропонував зібратися на раду в Переяславі. Тут вона і відбулася 17 жовтня. В місті та його околицях було зосереджено біля 40 тисяч солдат московської армії, і таким чином не приходиться дивуватися будь-яким умовам, на які погодився при переговорах молодий гетьман. На раду прибули здебільшого рядові козаки і старшина з лівого берега Дніпра. Юрій Хмельницький був вимушений підписати не Жердевські, а інші статті, що були складені московітами. В історії вони одержали назву Переяславських статей.
Переяславські статті 1659 року суттєво відрізнялися від Березневих 1654-го.[20] В гірший для справи української незалежності бік. По-перше, автори нового варіанта договору між царем і козаками виклали попередні статті, «підправив» їх текст. Зненацька з'явився пункт про обов'язкову поїздку будь-якого новообраного гетьмана до Москви, положення про те, що київська митрополія знаходиться під зверхністю московського патріарха, була вписана повна заборона зовнішньої політики з боку гетьманського уряду замість заборони на самостійні контакти з Польщею і Портою. Крім того, до цього скоригованого базового тексту надавались додатки. Ось про що, окрім того, що ми навели вище, йшлося в Переяславських статтях:
— старшина без дозволу царя не мала права переобирати гетьмана;
— гетьман, в свою чергу, втрачав право самостійно призначати, звільняти чи засуджувати до страти старшину;
— московське військо, окрім Києва, розміщувалося ще в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві
