Битва під Конотопом. 1659 - Владислав Леонідович Карнацевич
Наведемо тут розповідь про ще один важливий епізод битви, але відразу ж пояснимо, що він міститься в праці «Гетьманство Виговського» М. Костомарова, який користувався не дуже достовірними відомостями з літопису Величка і польської хроніки В. Коховського. Опис цього епізоду завдяки авторитету історика перекочував в труди І. Левицького, В. Каргалова, Ю. Мицика, О. Апанович, але ставиться під аргументований сумнів О. Лазаревським і сучасним знавцем проблеми А. Бульвінським. Епізод стосується допомоги, яку нібито забезпечив Виговському С. Гуляницький.
Отже, якщо приймати на віру інформацію Костомарова, поки росіяни наздоганяли гетьмана, Степан Гуляницький з іншим козацьким загоном готував їм сюрприз, що повинен був доповнити картину, пензлі для якої вже тримали в руках татари. Під прикриттям навмисно виритого рову козаки рушили до мосту через Куколку. Він був зруйнований, що вже не давало московітам повернутися тим же шляхом. Але й цього С. Гуляницькому здалося недостатньо. Залишками цієї споруди, а також вербою та комишами козаки загатили річку, Куколка розлилася по простору за спинами кінноти Пожарського, перетворивши лук на болото. Інше болото поступово опинилося, навпаки, перед обличчям росіян — це було те саме урочище Торговиця. Московіти знали про це місце, щоправда, не відали, наскільки далеко простягається це болото, а також не могли собі уявити, що тут знайде укриття чисельна татарська кавалерія, яка ще й знайде спосіб обійти небезпечну трясовину під час атаки.
Якщо все було саме так, то успішні дії козаків під Конотопом ще раз підтвердили той факт, що у вмінні пристосовуватися до місцевості і пристосовувати цю місцевість до себе їм не було рівних. Це дає нам привід звернутися до короткого аналізу бойових характеристик супротивників дворянської кінноти — козацького війська. Звісно, формат даної книги навряд чи вимагає від нас ретельного повторення усіх тих описів козаків-воїнів, що легко можна знайти у будь-якій відомій праці з історії козацтва. Ми звернемо увагу лише на деякі важливі риси військового мистецтва славетних українських вояків.
Безсумнівно, серед запорожців було чимало відмінних наїзників, блискучих фехтувальників. Але особливо добре козаки поводилися з рушницею, сокирою та лопатою. Раніш за багатьох армій, ще до появи єгерських частин, українці перейшли на прицільну стрільбу, чому сприяла постійна стрільбіщна підготовка. Венеціанський посол до Хмельницького в 1650 році записав, що бачив серед козаків таких, що могли з великої відстані загасити свічку, відсікаючи нагар так, що здавалося, ніби це зроблено щипцями. В той час, коли в Західній Європі пікінери були відокремлені від мушкетерів, козаки вільно володіли і списом, і шаблею, і мушкетом. До речі, вирушаючи до морського походу, кожен козак мав при собі відразу кілька мушкетів, а кінні запорожці були озброєні не тільки холодною зброєю, але й чотирма-п'яттю пістолями. Раніш за багатьох своїх військових колег козаки почали вдаватися до устрою одиночних окопів для стрільби.
На відміну від шляхти, козаки не гребували і «чорної роботи», беручи з собою на війну лопати, сокири, мотузки. Рови, канали, земляні вали — все це робилося швидко, вміло та з видумкою. Запорожці відрізнялися великим мистецтвом в будівництві польових укріплень. Коли умови не дозволяли рити окопи, козаки робили табір з возів. Часто навколо табору влаштовувалися різні сховища і «вовчі ями». Іноземці, що потрапляли у військовий табір запорожців, були вражені найрізноманітнішими інженерними витівками його мешканців.
Таким чином, штучне болото за спиною у війська Пожарського і вміле розташування татар за ще одним болотом були повністю в дусі звичайної козацької війни. Наведемо декілька цитат з джерел, що розповідають нам про те, що відбулося в кульмінаційній частині Конотопської битви. Самовидець: «…Але хан з ордами з тилу від Конотопа ударивши, оних зламав». Літописець Ф. Софонович: «А татари, переправившись в вершинах за Сосновкою, долинами зайшли ззаду (бо спереду до греблі соснівської і йшло військо козацьке) разом несподівано з обох сторін вдарили на московське військо». С. Величко: «Він (С. Пожарський. — В. К.) мало від неї віддалився, коли (о жалю невиносний!), наче міцний вихор з пустелі чи сильна злива з темної хмари, так несподівано вибухнули із засідки численні козацькі й ординські війська Виговського й ударили міцним і нестерпним пориванням на православних християн і, не давши їм анітрохи справитися, зараз же зусібіч розгромили їх до решти, уславши тамтешнє поле й наповнивши річку Сосновку людськими трупами». Добре відома фраза Величка про те, що врятуватися з того поля міг «хіба той, що мав крилаті коні». Турецький історик Наїма розповідає у захваті про те, як «козаки почали атаку, а за ними слідували татари: смертоносні стріли бризкали, як дощ на стан неприятельський». Оповідь українських літописців підтверджується показаннями свідків подій — посланців до Москви від гетьмана І. Безпалого. Вони з болем згадували, що були атаковані татарами з боку, з якого їх не чекали, бо «з тогу боку, з якого вони прийшли, переправа — болото велике».
Статейний список Трубецького розповідає про те, що татари здійснили обхід государевих ратних людей з боку села Поповка, але О. Лазаревський досить ґрунтовно спростовує цей маршрут. По-перше, атака від Поповки означала б ведення бою на правому, конотопському, березі Куколки, а це суперечить всім іншим джерелам. По-друге, «спірний гребінь», що згадується як місце початку рішучого наступу татарського резерву, розташований занадто близько до Конотопа, тобто — до основних сил Трубецького. Навряд чи татари і козаки дозволили собі такий риск. Той же Лазаревський вважає, що головний бій відбувся поблизу околиць села Сарановка, на що вказувала велика кількість могильних пагорбів, що збереглися до часів життя дослідника. Того часу на вказаному їм полі продовжували находити уламки шабель, кольчуг, ядра.
Отже, події розвивалися за планом Виговського. Захопившись гонитвою, дворянські війська Пожарського досягли найбільш незручного для маневрів місця за Куколкою. Козаки, що бігли від росіян, повернулися і почали контратаку, до них приєднався
