Битва під Конотопом. 1659 - Владислав Леонідович Карнацевич

слів видатного російського історика С. Соловйова. Ось як він передає атмосферу паніки, що охопила російську столицю: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні по государеву указу люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від'їжджає за Волгу, за Ярославль». Свідчення Соловйова підтверджується документально, але відомий нам наказ про створення земляних укріплень столиці цар видав 4 серпня — через місяць після Конотопської битви. Того ж місяця він розіслав по головних монастирях навколо Москви своїх воєвод. Все вказує на те, що в Москві справді побоювались нападу на місто — скоріш за все з боку татар, а не гетьмана Виговського. Ще 5 липня (коли Трубецькой тільки підходив до Путивля), царський уряд оголосив новий набір до армії даточних людей, поширений на нові категорії населення. Князь Долгорукий в Калузі одержує наказ вирушити на допомогу казанському намісникові. На початку серпня Трубецькой одержав наказ стати обозом між Путивлем і Севськом «і укріпившись валом земляним, оберігати великого государя українні міста від татар і черкес».

Цікаві відомості про ситуацію в Москві містяться в згаданому щоденникові шведа А. Мюллера. За його свідченням, шведським посланцям взагалі заборонили виходити в місто, щоб вони не почули про втрати росіян у війні з гетьманом і татарами. До того ж іноземці могли побачити (і передати своєму урядові) залишки війська, чисельних ранених. В останній день переговорів зі шведами, 7 липня, Москва навіть пішла на звільнення всіх шведських полонених і в той же день дорога на Москву була забита людьми. Тобто, Конотопська перемога Виговського мала вплив на зовнішню політику Московії щодо третіх держав.

Продовжуючи розмову про наслідки, які мала битва для Росії, скажемо, що незабаром після Конотопа дворянська помісна кіннота зникає як рід військ. З 1661 року ми більше не зустрічаємо її на театрі воєнних дій між Польщею і Московією, в наступних війнах з Туреччиною та Кримом приймали участь лише незначні частини цієї кавалерії. З розповсюдженням і удосконаленням артилерії і ручної вогнепальної зброї головною силою європейських армій ставала не феодальна кіннота, а піхота. Збільшення ж кількості піхотинців-мушкетерів викликало необхідність розвитку тактичних прийомів на полі бою. Нові піхотні полки потрібно було навчати «ратному строю» — одноманітним способам стрільби, прийомам з піками, маршу в тісному строю і т. д. Нове військо повинно було відрізнятися від старого дисципліною. Поряд з піхотними новими полками виникли такі роди військ як рейтари — кавалеристи, озброєні і вогнепальною зброєю, і драгуни — змішаний рід військ, які могли битися як у кінному, так і в пішому строю. Рейтар і драгун ми бачили і у складі військ Пожарського під Сосновкою в 1659 році.

Ще в 1609 році російський полководець М. Скопін-Шуйський навчав своїх солдат «ратному строю». В 1630-ті роки до Московії спеціально з метою формування армії нового зразка були запрошені іноземні інструктори. Але в справі комплектування і постачання нових полків довгий час спостерігався безлад. Значна частина війська на зиму розпускалася, існував дефіцит вітчизняних офіцерів, тільки в 1647 році був переведений перший підручник щодо підготовки піхоти. Не все гаразд було і з одноманітністю зброї. Все це плюс традиційний консерватизм не дозволило швидко перебудувати армію. Згідно переписам 1650-х років боєздатної нової піхоти було ще дуже мало. Але на початку 1660-х ми бачимо, що кількісний склад полків нового або іноземного строю досягнув 55 тисяч чоловік. Можемо побачити в цьому результат програшу під Конотопом. Москва формувала національну регулярну армію. Радянський історик Ф. Каліничев пише, що держава створила сучасну і національну за складом армію завдяки трьом проведеним в період з 1654 по 1667 рік наборам даточних людей. З цього приводу А. Бульвінський слушно зауважує, що два з них були проведені під час війни з гетьманом Виговським — перший 13 листопада 1658 року, а другий — 5 липня 1659 року.

Ще більш віддалений ефект конотопські події дали відносно проблеми місництва. Суть цього потворного явища московського суспільно-політичного життя пояснювалася в одній з попередніх глав. В 1682 році цар Федір Олексійович знищив місництва, а в офіційному документі з цього приводу говорилося: «А в яких полках, після ратних походів батька нашого государева, блаженної пам'яті великого государя, були бояри і воєводи з місцями, і в тих полках між боярами і воєводами через випадки отечества їх великі були незгоди і ратним людям тіснота і від тої їх незгоди великий занепад ратним людям вчинився, а саме під Конотопом і Чудновим і в інших багатьох місцях». Офіційні російські історики XIX століття В. Берх, П. Медовиков, О. Барсуков також вказували на місництво як на причину поразки російських воєвод під Конотопом. Маємо велику спокусу і ми приєднатися до цієї думки та виявити факти місництва в війську Трубецького. Наприклад, сказати, що місто командувача тим угрупованням, яке перейшло Куколку, мав займати не племінник героя визволення Москви від поляків Д. Пожарського Семен, а хто-небудь більш поміркований, хоча і менш знатний. Однак будемо відверті — ніяких підстав називати місництво вирішальним чинником поразки московітів у нас немає. Інша справа, що консерватизм, застарілі методи підготовки армії і побудови всієї військової структури обов'язково давалися взнаки. Ймовірно, слова царя Федора не треба розуміти буквально — проявили місництво, і московські війська потрапили у татарську пастку. Він лише говорив, що за останні роки Московія знала забагато поразок, а в цілому військові дії могли бути більш успішними. Показово, що в 1682 році він називає як найбільш катастрофічні дві поразки більш ніж двадцятирічної давнини — Конотоп 1659-го і Чуднов 1660 року. Це спростовує твердження деяких сучасних коментаторів, що події під Сосновкою не були помічені