Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

основна відмінність органів і установ виконання пока­рань поміж собою полягає в тому, що останні мають у своїй структурі казенні підприємства, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку. Правовий статус казенних підприємств і особливості їх функціонування визначені у Господарському кодексі (далі — ГК) України (від­повідно статті 76—77) та ст. 13 Закону України про ДКВС.

15. До установ виконання покарань відносять арештні доми, про які йти­меться в коментарі до ст. 15 цього Кодексу, кримінально-виконавчі установи та спеціальні виховні установи (виховні колонії).

16. Кримінально-виконавчі установи утворюються і ліквідуються централь­ним органом державної виконавчої влади з питань виконання покарань. Вони виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.

Загальне число установ виконання покарань в останні роки в Україні ко­ливається в межах 180—182, у тому числі 136 виправних колоній, 33 слідчі ізо­лятори, 11 виховних колоній для неповнолітніх.

17. Законодавчий поділ кримінально-виконавчих установ на установи від­критого типу (виправні центри) та закритого типу (виправні колонії) здійсне­ний за такими критеріями:

— за видами кримінальних покарань (у виправних центрах відбувають по­карання засуджені до обмеження волі, а у виправних колоніях — до позбав­лення волі на певний строк або до довічного позбавлення волі);

— за змістом правообмежень для засуджених, що випливають з режиму відбування покарання (про правову природу режиму йтиметься у коментарі до ст. 102 цього Кодексу);

— за тяжкістю злочинів (відповідно до вимог ст. 12 КК України злочини, за які санкцією статті Особливої частини КК передбачено покарання у виді позбавлення волі до двох років або інше, більш м’яке покарання, до якого на­лежить і обмеження волі, відносять до злочинів невеликої тяжкості, а від двох років і більше — відповідно середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі);

— за ступенем ізоляції засудженого від суспільства (відповідно до норма­тивно-правових актів ДДУПВП, зокрема ПВР УВП, виправні колонії, виправні центри та виховні колонії будуються за типовими проектами, з особливостя­ми, зумовленими типом кримінально-виконавчої установи);

— за суб’єктом відбування покарання (дорослі засуджені, неповнолітні, жінки, особи, засуджені до довічного позбавлення волі).

Інші відмінні ознаки між установами виконання покарань закритого й від­критого типів зазначені в коментарях до норм глави 13 КВК України «Вико­нання покарання у виді обмеження волі», розділу III «Виконання покарання у виді позбавлення волі» та розділу IV «Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі».

За рівнем безпеки тримання засуджених установи виконання покарань по­діляються на виправні колонії мінімального, середнього та максимального рів­нів. В основі такого поділу лежать й інші типологічні ознаки — тяжкість вчи­неного злочину, форма вини, множинність злочинів тощо, — про які йтиметься у коментарях до статей 18, 138—140 цього Кодексу.

18. Особливості виправних колоній мінімального рівня безпеки з полег­шеними та загальними умовами тримання зазначені у статтях 18 та 138 цього Кодексу.

19. Правова природа арештних домів викладена у ст. 15 цього Кодексу. Особливості обладнання цих установ виконання покарань зазначені у відом­чих нормативних актах ДДУПВП, зокрема у розділі II ПВР УВП.

Центральний орган державної виконавчої влади з питань виконання пока­рань, його територіальні органи управління та установи виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, що створені для забезпечення ви­конання завдань ДКВС України, є юридичними особами (статті 80—81 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України), мають печатку із зображенням Дер­жавного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, ра­хунки в установах банків.

20. У частині 6 ст. 11 даного Кодексу визначені й інші органи виконання кримінальних покарань, перелік яких є теж вичерпний, а саме: Державна ви­конавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон. Ряд науковців не відносять ці суб’єкти до органів і установ виконання пока­рань, хоча логіка побудови КВК України, зміст їх діяльності та інші типологіч­ні ознаки дають право віднести зазначені державні органи до суб’єктів кримі­нально-виконавчих відносин. Зокрема, глава 3 цього Кодексу, яка є субінститутом інституту «Загальних положень» КВК, має назву «Органи і установи виконання покарань», а тому й інші державні органи, про які йдеться у ч. 6 цієї статті Кодексу, відносять до органів і установ виконання покарань.

Виконуючи передбачені Кримінальним кодексом України основні й до­даткові покарання та реалізуючи при цьому різноманітні форми кримінальної відповідальності, що передбачені законом, органи і установи виконання пока­рань діють як специфічна система, тобто як множинність елементів, які пере­бувають у відносинах і зв’язках між собою та утворюють певну єдність і ціліс­ність у сфері виконання кримінальних покарань.

21. Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України здійс­нюється на основі ст. 19 Конституції України, в якій зазначено, що органи дер­жавної влади, їх службові та посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте, як у зв’язку з цим зазначено у п. 29 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання має бути визначене у вироку так, щоб під час його виконання не виникло жодних сумнівів стосовно його виду і розміру.

Стаття 12. Державна виконавча служба

Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіска­ції майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.

1. Особливим органом виконання покарань виступає Державна виконавча служба (далі — ДВС) України, оскільки є суб’єктом не тільки кримінально-ви­конавчих, але й інших правових відносин, що виникають у зв’язку з примусо­вим виконанням різноманітних рішень судів: вироків, постанов, ухвал (стат­ті 402—404 КПК).

2. Правовою основою для діяльності ДВС України виступає Конституція України, інші нормативно-правові акти з питань виконання кримінальних по­карань і спеціальні закони,