Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

Засуджені повинні звертатися до працівників установ виконання покарань на «ви», називати їх по імені та по батькові або «громадянин», «громадянка» і далі за званням чи займаною посадою. Працівники установ виконання пока­рань повинні звертатися до засуджених на «ви» і називати їх «засуджений», «засуджена», «громадянин», «громадянка» та прізвище. У виховних колоніях працівники можуть звертатися до засуджених на «ти», а також словами «ви­хованець», «вихованка» та називати їх по імені (п. 28 ПВР УВП).

6. Обов’язок з’являтися за викликом адміністрації органів і установ вико­нання покарань стосується теж всіх категорій засуджених, але, можливо, біль­шою мірою — засуджених до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільс­тва, для яких явка до відповідної посадової особи є формою і контролю, і про­ведення виховної роботи. Так, наприклад, засуджені до покарання у виді позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, чи гро­мадських робіт повинні з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції (ч. 1 ст. 34 КВК), а засуджені до громадських і виправних робіт крім цього повинні також періодично з’являтися на реєстрацію до інспекції (ч. 1 ст. 37, ч. 6 ст. 41 КВК). Працівники відповідних підрозділів інспекції ведуть облік та­ких категорій засуджених; роз’яснюють їм порядок та умови відбування пока­рання; здійснюють контроль за додержанням порядку та умов відбування по­карання ними і власником підприємства, установи, організації чи уповноваже­ним ним органом за місцем їх роботи; проводять індивідуальні профілактичні бесіди та іншу виховну роботу, контролюють поведінку таких засуджених.

У разі якщо засуджений не з’являється на виклики до органів і установ виконання покарань і не повідомляє причини неявки, він може бути підданий приводу. Привід здійснюють органи внутрішніх справ.

7. Перелік обов’язків засуджених, указаних у ст. 9 КВК України, не є ви­черпним. Спеціальні обов’язки засуджених до позбавлення волі встановлені в ч. 3 ст. 107 КВК України, а в ч. 4 цієї статті вказані ще й заборони для цієї ка­тегорії засуджених. Обов’язки ж інших категорій засуджених у Кримінально- виконавчому кодексі України в окремих нормах не вказуються; вони розміще­ні в тих нормах Особливої частини цього Кодексу, які регулюють порядок і умови виконання того чи іншого виду кримінальних покарань.

Перелік спеціальних обов’язків, які встановлені у КВК України для різ­них категорій засуджених, не є вичерпним. Додаткові обов’язки засуджених закріплені у пунктах 18, 23, 29, 30 ПВР УВП та інших нормативно-правових актах ДДУПВП.

Між тим, вичерпний перелік обов’язків повинен бути встановлений на рів­ні закону, щоб звести до мінімуму можливості зловживань як з боку посадо­вих осіб Державної кримінально-виконавчої служби України, так і з боку за­суджених.

8. За невиконання засудженими своїх обов’язків (як основних, так і спеці­альних) і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань засуджені притягуються до різних видів юридичної відповідальності: кримі­нальної, дисциплінарної, матеріальної.

За ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю, від відбування громадських чи виправ­них робіт засуджені до цих видів покарань притягуються до кримінальної від­повідальності за ст. 389 КК України; за самовільне залишення місця обмеження волі, або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадсько­го порядку чи встановлених правил проживання засуджені до обмеження волі притягуються до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 390 КК України; за неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмежен­ня чи позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закін­чення строку виїзду засуджені притягуються до кримінальної відповідальнос­ті за частинами 2—3 ст. 389 КК України; за злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи або за іншу протидію адміністрації у закон­ному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переве­дення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, встановлюється кримінальна відповідальність за ст. 391 КК України.

Кримінально-виконавчим кодексом передбачена дисциплінарна відпові­дальність за порушення порядку та умов відбування покарання у виді: гро­мадських робіт (ч. 1 ст. 40); виправних робіт (ч. 4 ст. 46); арешту (ч. 2 ст. 54); обмеження волі (ч. 1 ст. 68); тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців (ч. 1 ст. 82); позбавлення волі (ч. 1 ст. 130). Крім цього, засудже­ним до позбавлення волі, можуть бути змінені умови тримання як у межах тієї колонії, де вони відбувають покарання, так і переведенням до колонії іншого виду. Зокрема, засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максима­льного рівня безпеки (ч. 3 ст. 101 КВК).

До засуджених до позбавлення волі може застосовуватися і матеріальна відповідальність за збитки, заподіяні державі під час відбування покарання (ст. 137 КВК).

1. Засуджені мають право на особисту безпеку.

2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбу­вають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарно­му батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи вико­нання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переве­дення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення не­безпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно із законом у зв’язку з їх участю