Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Економіка «римських» околиць (готи)

Оксана Гопкало

Сучасні палеосоціологи вважають за доцільне розділяти стародавнє германське суспільство на дві великі групи (мається на увазі гіпотеза стосовно одночасного існування двох паралельних соціальних структур: традиційного аграрного суспільства та військової дружини, яку висунув свого часу Х. Штойєр). Якщо прийняте це твердження за істинне для носїів культури Черняхів–Синтана-де-Муреш (далі — ЧСМ), то можна сказати, що досягнення обох частин суспільства поєднувалися у економіці. Та економіка поєднувала два аспекти: «мирний» та «військовий».

У її «мирному» аспекті можна виокремити певні галузі: сільське господарство (землеробство та тваринництво), ремісниче виробництво (обробка дерева, гончарське, кісткорізне, ювелірне, ковальство), торгівля.

Її «військовий» аспект — служба в римському війську як найманців, виконання союзницьких зобов’язань («федерати»). Цей аспект, разом зі здобиччю, захопленою під час походів, складали не менш вагому частку «ВВП», аніж «мирний».

Реалізація «мирного» аспекту задовольняла насамперед головні повсякденні людські потреби — у їжі, одязі, житлі; «військового» — надавала кошти для купівлі продуктів та предметів античного виробництва, зокрема престижних, статусних — для посилення соціальної «верхівки».

На теренах поширення ЧСМ відомі тисячі поселень. Серед них були як маленькі, площею менше гектара, так і цілі агломерації. Приміром, на Черкащині відомі місця, де поселення тягнуться уздовж балок на декілька кілометрів. При цьому селилися переважно на південних схилах балок біля потічків та на берегах невеликих річок. Основою господарства таких селищ були землеробство і тваринництво, хоча у їх межах часто знаходять і сліди ремісничої діяльності.

Хліборобство

Його розвиток землеробства підтверджують знахідки знарядь праці та палеоботанічні дані: відбитки зерновок злаків на глиняному посуді та обмазці, обвуглені зернівки, отримані при промивці ґрунту, а також за аналізом пилку та спор рослин у культурних шарах. Для оранки використовувалося рало, причому, ті самі типи залізних наральників, які у ранньоримський час, мали поширення в дунайських римських провінціях: Паннонії, Дакії та Далмації. Як робочих тварин залучали волів та коней.

Носії культури ЧСМ вирощували пшеницю, просо, ячмінь, жито, овес. У різних частинах культурного ареалу віддавали перевагу різним видам злаків. У лісостеповій зоні Центральної України та на Західній Україні основними культурними рослинами були просо, ячмінь, пшениця двозернянка, рідше жито, але кількісно переважало просо. У Дністро-Прутському межиріччі вирощували пшеницю двозернянку, просо, ячмінь. У Північному Причорномор’ї — ячмінь, пшеницю двозернянку, просо. Важливою відмінністю цього регіону є значне переважання ячменю в порівнянні з Середнього Подніпров’ям, де переважало просо. За складом бур’янів було з’ясовано, що частина культур були озимими, частина — ярими. Окрім зернових, у невеликій кількості вирощували бобові (горох, чину) та технічні (льон, коноплю) культури.

Збирали врожай злаків за допомогою серпів, принаймні один із типів яких також мав провінційно-римське походження; зберігали — в спеціально облаштованих зернових ямах. За підрахунками Е. А. Рікмана, в зернових ямах селища Будешть могли зберігати 129 ц пшениці, якої вистачило би, щоби прокормити впродовж року не менш як 64 особи. Надлишки зерна могли використовувати і для годівлі худоби, коней, свиней.

Поява залізних наконечників орних знарядь, селекція зернових культур, використання серпів, кіс, ручних млинів, спеціального посуду (зерновиків) та ям для зберігання зернових — все це свідчить про наявний прогрес у землеробстві. За багатьма ознаками, рівень землеробства культури ЧСМ і античних центрів Північного Причорномор’я був подібний.

Проблем із вільними землями не було, продуктивність праці — високою, тому виробництво зерна не лише задовольняло поточні потреби, але відкривало можливість відривати від господарства десятки тисяч чоловіків, які були задіяні у військових кампаніях, часом досить тривалих.

Для отримання борошна застосовували ручні млини римського типу. Жорна для них робили із місцевих порід каменю: вапняку, граніту, піщанику, вулканічного туфу. Нижнє жорно було стаціонарно закріплене, верхнє — мало заглиблення для зерна, отвір для вісі та ручку для обертання. Зауважимо, що це перший випадок використання жорен на теренах України поза античними містами. До того все борошно отримували на зернотерках, винайдених іще в часи трипільської культури.

Тваринництво

Серед свійських тварин та птахів зафіксовані: велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, свиня, кінь, свійські птахи (гуска, качка, курка). Тваринництво було розвинене у кожному черняхівському селищі, а склад свійських тварин залежав від різних природно-кліматичних зон та від традиційних харчових переваг. Так, у Лісостепу приблизно половину стада становила велика рогата худоба, третина припадала на дрібну рогату худобу, решта — свиней. У степу, в Причорномор’ї, де носії культури ЧСМ зайняли нішу греко-варварського населення околиць північночорноморських міст Ольвії та Тіри, більша частка стада належала великій рогатій худобі та коню. Південна Бессарабія мала проміжне місце за складом стада між Лісостепом та Степом.

Серед великої рогатої худоби істотно переважали корови (80 %), 7 % становили бики, 14 % — воли, тобто можна говорити про розвиток молочної галузі тваринництва.

Тваринництво забезпечувало носіїв культури ЧСМ м’ясом, молоком, яйцями, надавало робочу худобу, овчину, шкіру, вовну, пух та перо.

Вважається, що у степовій зоні ареалу культури ЧСМ тваринництво було розвинене більше, ніж у Лісостепу. Існує навіть гіпотеза, що придунайські готи, тервінгі, продавали худобу та шкіри мешканцям дунайських римських провінцій.

Мисливство та рибальство

Диким тваринам належало від 3,5 % від загальної кількості тварин із поселень культури ЧСМ на Правобережжі Дніпра до 6,6 % у Молдові. Більше як 80 % здобутих на полюванні диких тварин складали копитні, насамперед олень та кабан, тобто полювали заради отримання м’яса. За видовим складом, серед диких тварин траплялися бобер, вовк, лисиця, заєць, тхір. Очевидно, метою полювання були й дикі птахи, але даних про це вкрай мало. Те саме стосується й риболовлі, надійним доказом про існування якої є знахідки рибальських гачків та риб’ячих кісток.

Металургія та металообробка

Із болотяної руди черняхівські металурги отримували сировину для виготовлення залізних виробів. Асортимент ковальської продукції був досить широкий: сільськогосподарський реманент (наральники, чересла, серпи, коси, мотики, ножиці для стрижки овець), теслярські знаряддя (сокири, скобелі, свердла, долота, зубила), пробійники, ножі, шила, зброя, цвяхи, вудила, замки, ключі, окуття скринь та скриньок, фібули, пряжки, підвіски. Для виготовлення цих предметів використовувалися різні технологічні схеми. Ретельність та індивідуальний характер обробки виробів із заліза та сталі свідчать про невисоку продуктивність праці майстрів-універсалів. Враховуючи високу майстерність ковалів, малоймовірно, що вони одночасно були й металургами. Найімовірніше, між металургами і ковалями існував поділ праці.

Обробка деревини

Носії культури ЧСМ займалися обробкою деревини. Деревину використовували для спорудження жител, господарських споруд, огорож, для виготовлення возів, човнів, щитів для воїнів тощо, а також у поховальному обряді (поховання в ямах «із заплічками» перекривали поперечно покладеними плахами, у поховальних камерах інколи робили дерев’яний настил, а у поодиноких випадках стіни поховальної камери обшивали деревиною).

Вичинка шкір

На черняхівських селищах відомі об’єкти та знаряддя праці, які інтерпретуються як чинбарські. Велика кількість шкіри