Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Пошиття одягу

Пошиття одягу було кінцевим результатом довготривалого і багатоетапного процесу отримання сировини для тканин. Він починався зі стрижки овець, яку проводили наприкінці весни або на початку літа. Потім шерсть вичісували, для чого використовували металеві гребені, та фарбували. Прядінням займалися жінки, судячи за знахідками веретен майже виключно в жіночих похованнях. Воно належало до домашніх виробництв.

А ось ткацтво — наступний етап текстильного виробництва — могло бути общинним і сезонним: інколи дослідники реконструюють вертикальний ткацький верстат за скупченнями глиняних важків у спеціальних приміщеннях без опалювальних пристроїв. Нарешті, пошиття одягу для членів родини, очевидно, було одним з обов’язків жінки — матері родини. За історичними джерелами відомо, що у Швеції в XVIII ст. виготовлення одягу для усієї родини тривало біля восьми місяців і це при застосуванні горизонтального ткацького верстату та механічної прядки, що значно прискорювало процес. Отже, «берегиня вогнища» з носіїв культури ЧСМ мала б витратити на цю справу значно більше часу.

Ремесла

Деякі виробництва за усталеними технологіями, масовістю та стандартизацією продукції можна вважати ремісничими. До таких належали: гончарство, обробка рогу та ювелірне виробництво.

Гончарство

Високорозвинене гончарство вирізняє культуру ЧСМ з-поміж інших археологічних культур східноєвропейського Барбарікуму. Кружальний посуд є «візитною карткою» цієї культури: він наявний майже на кожному поселенні, величезну кількість його виявлено і у похованнях. Черняхівські гончарі використовували «високі» технології, а саме гончарний круг і двоярусні горна для випалу продукції. Цілком ймовірно, що, принаймні на ранньому етапі культури ЧСМ, кружальний посуд виробляли провінційно-римські — дакійські (?) — майстри.

Для виготовлення кружального посуду використовувалася місцева сировина. Глиняна маса різнилася, залежно, від призначення посуду. Для виготовлення столового та сакрального посуду йшла очищена однорідна глина з невеликою кількістю органічних домішок. Для виробництва посуду для приготування їжі та зберігання продуктів до глини додавали зерна піску та дресви.

Формування кружального посуду здійснювалося наліпленням глиняного джгута, починаючи з днища або, навпаки, з корпусу, коли посудина стояла догори дриґом. Унаслідок спірального формування зсередини посудини лишалися спіральні валики та ­жолобки.

Перед випалом глиняні вироби довгий час висушували, посуд столового призначення додатково оброблявся до отримання гладенької поверхні.

Випал здійснювали у двоярусних гончарних горнах без доступу кисню, завдяки чому керамічні вироби набували сірого кольору. Горни розрізнялися за типами, розмірами та продуктивністю: одночасно в них могли обпалити від 13 до 150 посудин.

Черняхівські гончарі завдяки засвоєній технології демонстрували високу продуктивність. Гончарство цілком задовольняло потреби місцевого населення (за деякими підрахунками, радіус поширення продукції гончарів становив приблизно 7 км). Високоякісний кружальний посуд був предметом обміну з носіями сусідньої київської культури.

Обробка рогу

У ареалі ЧСМ досліджено дві майстерні з обробки оленячого рогу. Одна з них виявлена на півдні західної Молдови, друга — у Середньому Подніпров’ї, на Київщині. У них виробляли популярні у носіїв культури ЧСМ багаточастинні гребені та прикраси пірамідальної форми. Кісткорізи так само, як і гончарі, задовольняли потреби місцевого населення у цих виробах. Масовість та стандартизація продукції кісткорізного виробництва не залишає жодних сумнівів у тому, що воно було ремісничим. Надійних доказів про те, що черняхівські рогові гребені виготовлялися на експорт, немає, але, за знахідками черняхівських гребенів у ареалі суміжних культур, вони могли бути предметом обміну.

Ювелірна справа

Ювелірні вироби: застібки, поясні та взуттєві пряжки, накладки, підвіски, виконані із кольорових металів та заліза, належать до надійних показників культури ЧСМ. Причому, якщо на ранньому етапі ще траплялися застібки та поясні пряжки, які приносили із собою мігранти, з часом місцеві ремісники майже повністю задовольняли попит населення. Вони створили асортимент та модифікації ювелірних виробів, характерні для всього культурного ареалу, які виготовлялися за усталеною технологією, тобто тиражувалися. Отже, можна говорити про масовість та стандартизацію ювелірної продукції в межах культурного ареалу.

Тож завдяки місцевим виробництвам різного рівня: домашньому, общинному та ремісничому носії культури ЧСМ забезпечували себе всім необхідним.

Торгівля

З римських провінцій на терени культури ЧСМ доставляли продукти (вино та оливкову олію) в амфорах, червонолаковий та скляний посуд, прикраси зі скла та напівкоштовних каменів, мушлі морських молюсків тощо.

Обсяг імпортованих товарів добре ілюструють такі цифри. У найновішому дослідженні античного керамічного імпорту, що походить із черняхівського ареалу на території України, С. В. Діденком опрацьовано 93 цілих та 5 тисяч фрагментів амфор зі 130 пам’яток. За моїми відомостями, цілі посудини та фрагменти амфор трапилися у 110 похованнях культури ЧСМ, що становить приблизно 2 % від їх загальної кількості; скляні келихи супроводжували у середньому 9 % поховань. У ареалі культури виявлено близько 20 тисяч екземплярів прикрас зі скла та напівкоштовних каменів.

Кулінарні уподобання, а саме — вживання в їжу оливкової олії, а також долучання до давньої розвиненої античної культури споживання вина (винопиття) вирізняє готів — носіїв культури ЧСМ — з-поміж інших осілих народів європейського Барбарікуму.

За угодою з римлянами 332 року, умови якого точно не відомі, готам надавалося щорічне утримання «натурою», тобто зерном і вином. Його завозили на кораблях дунайського флоту. До цього додавали грошові виплати (стипендії) та цінні подарунки готським ватажкам (прикраси, зброя, посуд). Продовольство, яке доставлялося варварам, ставало необхідним для їх існування. Готи зі свого боку зобов’язувалися надавати римлянам за вимогою військову допомогу. З цього часу контакти Римської імперії з «варварами» були регулярними. Вони мали мирний, в основному торговий, характер й тривали безперервно аж до 367 р. — до початку каральної експедиції імператора Валента[177]. За мирною угодою, підписаною після її завершення, торгівля з «варварами» обмежувалася двома містами на Дунаї. Внаслідок чого, як повідомляють писемні джерела, готи перестали отримувати найнеобхідніше та навіть опинилися на межі голоду.

З середини IV ст. склад римських імпортів для східної та західної частини культури ЧСМ розрізняється: до західних готів (тервінгів) починають потрапляти вино та інші продукти виробництва дунайських римських провінцій. Це, зокрема, яскраво ілюструє склад амфорної тари.

Римське завоювання нових земель супроводжувалося налагодженням тогочасної «інфраструктури», насамперед будівництвом доріг. Якісні дороги надавали можливість швидкого та зручного пересування римських легіонів та супроводжуючих їх торговців, ремісників (після відходу римлян ставали у пригоді місцевому населенню). Розвинена мережа доріг існувала в найближчих до ареалу культури ЧСМ римських провінціях: Дакії, Паннонії, Норіку, Мезії. Можна припустити, що якісь шляхи існували в той час і на території Барбарікуму. Але жодних даних про це немає. На жаль, достеменно не відомо, яким чином потрапляли в найвіддаленіші куточки ареалу культури ЧСМ предмети провінційно-римського виробництва. Можна припускати кілька можливих варіантів. Їх могли доставляти «мандрівні» торговці, які пересувалися вздовж великих річок: влітку — по суші або вплав, на човнах; узимку — по льоду, на санчатах.

Економіка степових народів

Михайло Відейко

У степах України упродовж цих століть кочували різні племена і народи: булгари, авари, алани, мадяри. За цей час тут виникли одна за одною кілька