Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Фахівцями, які готували до видання і вивчали цей лист, було зроблено надзвичайно цікавий висновок: хозари управляли Києвом задовго до появи русів, збирали данину з полян, отож саме їм і належить честь заснування міста десь між 800 і 850 рр. Адже відомо, що поляни платили хазарам дань ще у другій половині IX ст.

Археологи та історики одностайно розкритикували ці, а також ще інші супутні висновки. По-перше, заявили вони, матеріальні сліди «присутності хазар» у Києві мінімальні. Насправді, якщо мати на увазі знахідки предметів салтовської культури, то виявлено їх і справді небагато. Є знахідки типових для салтовської культури намист, і навіть кераміки.

Наприклад, салтовська посудина була знайдена у похованні, розкопаному на мисі, розташованому напроти Володимирської гірки. Вона стояла біля голови свого господаря, якого співвітчизники поклали до звичайної ями. А на черепі похованого, за визначенням авторів розкопок, було помітно слід від удару шаблею. Щоправда, не це поранення звело до могили володаря салтовського глека. Ким він був? Булгарським (обряд поховання схожий) або ж аланським купцем, який проживав у Києві, або ж торговцем із Подолу, який ризикував вести справи на Сході?

Однак, чи правомірно пов’язувати предмети саме салтовської культури із слідами перебування у Києві хозарських чиновників, а також хозаро-юдейської громади, представниками якої були відправники «Київського листа»? Адже утворення салтовської культури археологи зв’язують насамперед з аланським і булгарським (протоболгарським) населенням східних областей України. Культура правлячої еліти могутнього каганату, хозар, взагалі-то мала дещо інший вигляд. Те саме можна сказати і стосовно представників юдейської громади. Переконливі сліди перебування в місті тих і інших не було виявлено взагалі.

Прискіпливіше вивчення «Київського листа» показало, що висновки стосовно хозарів-засновників передчасні. Найсерйозніший аргумент «проти» — це зміст листа загалом. У листі місцева громада просить єдиновірців допомогти бідному купцеві Мари Яакову бен Ханнуки зібрати 40 монет, аби він міг розрахуватися з боргами, знову прийдуть люди від місцевого правителя і закують його у залізні кайдани. Сорок монет — сума на перший погляд чимала — 945 р. у Константинополі 10 монет давали за молодого раба.

Відтак зрозуміло, що громада купців, які займаються подібним бізнесом (а про цю спеціалізацію відомо з візантійських джерел) повинна була б мати у своєму розпорядженні чималі ресурси. Нагадаємо, лист знайдено в Каїрі. Саме туди занесло бідного Мар Яакова у пошуках 40 монет!

Вважають, що таке відношення до неплатоспроможного боржника найімовірніше могло бути можливим в часи домінування у Києві русів, аніж хозар. Вони ж, руси, могли перекрити дороги на Схід. Ось тоді і склалася ситуація, коли до Каїра з Києва було потрапити куди легше (і безпечніше), аніж до столиці каганату — міста Атіль, розташованої набагато ближче, на берегах Волги. Так, утвердившись в Києві та на інших слов’янських землях руси «поламали» усталену століттями економічну модель Хозарії, а у наступному Х ст. завдали їй смертельних ударів.

Як і чим жили давні слов’яни

Любомир Михайлина, Наталія Абашина

Основою господарства слов’ян другої половини І тис. н. е. було землеробство з різними системами обробки землі та землекористування. Найбільш архаїчною з них було підсічне землеробство. Завдяки використанню підсіки від дерев і кущів звільнялися території, що надалі використовували нарівні з іншими освоєними землями. Зокрема, Пастирське городище має у своїй потенційній ресурсній зоні (близько 5 км навколо пам’ятки) ґрунти, що формувалися під лісовою рослинністю. На городищі знайдено кілька наральників різних типів і чересло. Таким чином, для освоєння ділянок навколо городища його жителі частково вирубували ліси з подальшим переведенням їх із підсіки в перелогові ділянки. Перелогова система землекористування вимагала тривалого часу для відновлення родючості ґрунту, чим були зумовлені численні міграції населення. Прокопій Кесарійський повідомляв, що слов’яни живуть на великій відстані один від одного і часто змінюють місця проживання.

Водночас комплекс пам’яток поблизу с. Рашків на Дністрі вказує на існування розвинених форм перелогу. За екстенсивних форм землеробства такі поселення просто не могли б проіснувати фактично на одних сільськогосподарських угіддях упродовж більш як чотирьох століть — починаючи із середини і до кінця І тис. н. е.

Використовуючи розвинені форми перелогу, землероби третьої чверті І тис. н. е. починають ширше застосовувати залізні насадки на рала. Відомо п’ять наральників різних форм і одне чересло. Всі вони виявлені в лісостеповій зоні. Поодинокі знахідки мотичок походять лише з пам’яток пеньківської культури.

Наприкінці VIII ст. стають помітними зміни в землеробстві, пов’язані з переходом до інтенсивного землекористування.

Значне збільшення населення, що проявилося у зростанні кількості поселень, їх площі та числа жител, потребувало більших об’ємів продовольства, стало поштовхом до розширення сільськогосподарських угідь, пошуків досконалих агротехнічних прийомів та використання важких родючих чорноземів на плато. Термін перебування ділянок під перелогом зменшується. Зрештою, слов’янські племена починають застосовувати двопільну систему рільництва. З’являється більш досконала система землеробства — парова. За такої системи обробітку ґрунту поле ділили на дві частини, одну з яких відводили під цьогорічні посіви, а інша (паровий клин) була вільною і відновлювала родючість ґрунту.

Перехід до парової системи землеробства був можливий лише за умови появи орних знарядь, здатних перевертати ґрунт і завдяки цьому знищувати бур’яни, а також заорювати добрива. Саме тоді на всіх східнослов’янських землях поширюються досконалі дерев’яні рала, характерні для Подунав’я й Балкан. Вони складалися з ножа-чересла, полоза і залізного наральника з плечиками і широким лезом. Таке знаряддя було перехідним типом від рала до плуга.

Плуг мав чересло, поставлене в одну лінію з полозом, укріпленим широколопатевим наконечником зі слабо вираженою асиметрією. П’ять таких наральників і чересло знайдені під час досліджень Ревнянського комплексу поселень VIII–Х ст. Відвальна дошка збоку від наконечника завершувала основну конструкцію плуга. Таким знаряддям можна було орати цілинні землі. Впровадження плуга давало давнім хліборобам практично необмежений доступ до земельних ресурсів.

Запровадження парової системи землеробства відбувалося при збереженні підсічної та перелогової систем рільництва. Застосування трьох систем обробітку землі мало диференційований характер відповідно до природних умов, типів ґрунтів і рівня соціально-економічного розвитку. Застосування нових знарядь обробки ґрунтів підвищило продуктивність рільництва і призвело до розширення посівних площ під голозерну пшеницю та жито, більш придатних для помелу. Вони поступово, але неухильно замінювали ячмінь плівчастий, просо та плівчасту пшеницю. У VIII–X ст. розширюється асортимент вирощуваних культур, який поповнили голозерний ячмінь, м’яка та карликова пшениця, просо, овес, горох та інші бобові тощо.

Наприкінці І тис. н. е. слов’яни почали вирощували окрім ярових, ще й озимі культури, що значно підвищило об’єми виробництва культурних злаків. Поява озимих культур засвідчена знахідками зернівок озимого жита і супутніх бур’янів озимих культур (стоколосу житнього та польового) під час археологічних досліджень. На цей час припадає запровадження трипільної системи землеробства, яка передбачала оранку частини угідь навесні під ярові культури, другу розорювали влітку під пар, а оранку під озимі проводили на початку осені.

Усюди для обробки городів використовували залізні та кістяні (із лопатки оленя) мотики та лопати (дерев’яні чи із залізним окуттям).

Досконалішими стали знаряддя для збирання врожаю. На зміну слабовигнутим серпам VI–VII ст. приходять знаряддя, які за формою наближаються до еліпсоподібної кривої і мають кращі робочі властивості. Їхньою