Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Цікаву деталь сарматської історії подає Тацит. Він писав, що германські племена котіни та ози сплачують данину язигам залізом, тобто сировиною. Звичайно, якщо в сарматів і була ковальська справа, то видобутку ними заліза годі очікувати — історія не знає таких прикладів щодо кочовиків. Але розповідь Тацита свідчить про цілком несподівані шляхи рішення питання про сировину для сарматських ковалів.
Нещодавно молодий археолог із Санкт-Петербурга Сергій Воронятов запропонував цікаву гіпотезу. Вивчаючи зарубинецьку культуру І ст. н. е., він звернув увагу на несподівано велику кількість залізоплавильних горнів на зарубинецьких пам’ятках досить обмеженої території між середньою течією Дніпра та верхів’ями Південного Бугу. Кількість заліза, котру могли дати ці домни, значно перевищувала б власні потреби зарубинецького населення. Цікаво те, що цей регіон був з півдня та південного заходу оточений сарматськими курганами, тобто межував із землями сарматів. Мій молодий колега, відштовхуючись від повідомлення Тацита про данину залізом від котінів та озів, цілком слушно запропонував, що ці домни плавили залізо для сарматів, яким було підлегле зарубинецьке населення. Ось звідки бралася сталь для сарматських мечів!
Хто й де мав відливати для сарматів їхні бронзові ритуальні казани специфічних форм, деякі з котрих — із тамгами? Наявність у сарматів литих та кутих казанів і сліди рихтування на імпортних бронзових посудинах передбачають існування у сарматському суспільстві фахівців бронзоливарної справи та торевтів. Про те, що серед сарматів були й ювеліри, свідчать оригінальні форми деяких прикрас, які не мають аналогій серед античних коштовностей. Однак загальна схема та техніка виготовлення сарматських прикрас сходять до античних зразків, з якими сарматські майстри, напевно, були знайомі.
Етнографічні паралелі дають змогу передбачати наявність у сарматів таких традиційних для номадів ремесел, як шорництво та лимарство, виготовлення вовняних тканин (знахідки прясел) та повсті, дерев’яного й шкіряного посуду (відомі знахідки дерев’яних ритуальних чаш із зооморфними ручками). Сарматські жінки для потреб сімейного господарства виготовляли з глини ліпний посуд та культові предмети (курильниці, жертовники). Загалом ремесло в сарматському суспільстві мало допоміжний характер, і рівень його розвитку визначався традиційними потребами кочового побуту.
Торгівля та обмін
Важливе місце в економіці сарматів мали торговельні зв’язки з навколишнім світом. Традиційними статтями сарматського експорту були худоба та продукти скотарства, а також раби з численного військового полону. Найбільш активними і найближчими контрагентами для них були античні міста Північного Причорномор’я. Там сармати отримували необхідні їм продукти землеробства: маслинову олію, вино, хліб, городину, ремісничі вироби певних видів: вишукані ювелірні прикраси єгипетського або італійського походження, предмети туалету — піксіди, туалетні скриньки, люстра, віяла, дорогі тканини або одяг з них тощо.
У сарматських могилах знайдено багато зразків античної продукції: ювелірні прикраси, червонолакова, сіроглиняна та червоноглиняна кераміка, амфори, металевий посуд. Основні центри, з яких до сарматів надходив імпорт — це Боспор та Ольвія (прикраси, столовий посуд), Мегара, Пергам та інші міста Малої Азії (червонолаковий посуд, амфори), римські провінції Близького Сходу (ювелірні вироби, скло) і Європи (металевий посуд, фібули). Імовірно, у Пантікапеї та Ольвії сармати купляли дзеркала, фібули, піксіди, намиста та інші дрібні предмети особистого побуту.
Окремо треба зупинитися на китайських та центральноазіатських речах із сарматських поховань. Іноді їх вважають товарами, що надходили до сарматів Великим Шовковим шляхом. За гіпотезами різних вчених, сармати нібито або самі брали участь у торговельних операціях на цій грандіозній торговельній трасі давнини, або брали з купців бакшиш за пропуск чи конвоювання караванів сарматськими степами. Які ж китайські речі знаходять у сарматських могилах?
Їх асортимент вельми обмежений та дещо дивний. Це, передусім, бронзові люстра та їхні фрагменти. Такі люстра добре відомі за китайськими матеріалами та датуються часом династії Західна Хань (206 р. до н. е. — 6 р. н. е.). Проте сарматські могили, де знаходили ханські люстра, відносяться до середини І — початку ІІ ст. н. е., а деякі — й до більш пізнього періоду. Тож китайці продавали сарматам антикварні люстра? Але з китайських джерел нам відомо, що саме люстра було заборонено вивозити з Піднебесної імперії під загрозою смертної кари.
Ще один вид китайських речей з сарматських могил — нефритові перехрестя на мечах та нефритові ж скоби на піхвах. Ці специфічні речі були поширені у Китаї за часів династій Цинь (226–206 рр. до н. е.) та Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.). Китайські мечі цього часу вишукано прикрашено різьбленими нефритовими або халцедоновими голівками руків’я та перехрестями. Піхви підвішувалися до поясу за нефритові скоби, також часто прикрашені різьбленими композиціями. Завершувала гарнітур нефритова ж різьблена бутероль одного стилю із скобою, перехрестя та голівкою руків’я.
Цікаво, що на сарматських мечах знаходилися лише нефритові перехрестя та скоби на піхвах. Самі мечі не китайські, тобто нефритові деталі було використано вдруге. До того ж їхня дата знов розходилася з датою могил на мінімум 100 років. Отже, як і дзеркала, нефритові деталі мечів були для сарматів «антикваріатом».
Ось які дивні товари «пропонували» китайські купці сарматам на Великому Шовковому шляху, котрий насправді ніколи не йшов сарматськими землями, а проходив значно південніше, через Турфан, Середню Азію, Іран і далі до узбережжя Середземного моря. А шовк із нечисленних сарматських могил, як показали аналізи, був, дійсно, витканий у Китаї, але гаптований золотом — в Єгипті або на Кіпрі, звідки й потрапив до сарматів.
Знаходження обмеженого асортименту китайських речей ІІ–І ст. до н. е. у сарматських могилах другої половини І — початку ІІ ст. н. е. або пізніших має інше, ніж гіпотетична торгівля на Великому Шовковому шляху, пояснення. Всі ці могили належали аланам, які прийшли у Східну Європу з далеких центральноазійських земель — Алтаю, Західної Монголії або Джунгарії. Там сформувалася їхня культура у щільних контактах с хунну та Китаєм. Ось звідкіля у аланів взялися хуннуська зброя та спорядження — луки з кістяними накладками та ламеларні панцири, церемоніальні пояси з парними бляхами у звіриному стилі, сідла з твердим арчаком. Ось як потрапив до Європи китайський образ дракона, що потім став традиційним персонажем лицарських легенд та пісень трубадурів. Про це ми поговоримо пізніше, а поки що запам’ятаймо, що китайські речі принесли до Східної Європи в середині І ст. н. е. з своєї батьківщини алани.
Імпортні речі окреслюють напрямок сарматських торговельних зв’язків: античні міста Північного Причорномор’я, європейські (бронзовий та скляний посуд, певні типи фібул, вироби з емаллю) та азіатські (скляні вироби в техніці «міллєфіорі», срібний посуд, ювелірні поліхромні вироби, єгипетський фаянс) провінції Римської імперії. З праці Страбона відомо, що помітну роль у торгівлі із Близьким Сходом відігравали аорси, що «провадили караванну торгівлю індійськими та вавілонськими товарами, одержуючи їх у вірмен та мідян і перевозячи верблюдами».
Тобто спочатку товари потрапляли до Вірменії та Мідії (сусідня з Вірменією закавказька держава). Звідти каравани через Дербентський прохід йшли берегом Каспійського моря і, перетнувши устя Терека, виходили у степ між Волгою та Доном. Саме там за часів Страбона мешкали аорси та верхні аорси. Однак, усупереч поширеному погляду про особисту участь аорсів у торговельних операціях, вони, найімовірніше, тільки конвоювали каравани
