Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Декоративно-ужиткове мистецтво
Переддержавний період у слов’ян позначений розвитком окремих форм декоративно-ужиткового мистецтва, передусім ювелірного. Серед антського та склавінського об’єднань значного розвитку досягла художня обробка кольорових металів. Ремісничі потужності, зокрема, художньої обробки кольорових металів та гончарства зосереджувалися на городищах або ремісничих поселеннях. Ювелірні майстерні були відкриті на городищах у Зимному, Пастирському, Селіште. Майстерня ювеліра досліджена на сільському поселенні Бернашівка.
Переважно із бронзи, міді та срібла, а іноді й золота виготовляли різноманітні прикраси та деталі жіночого і чоловічого вбрання, кінської збруї і військового спорядження. На рівні загальних функціонально-конструктивних характеристик чимало виробів, що відомі як «старожитності антів», мають прототипи серед відповідних виробів попередніх історичних періодів, а також паралелі серед синхронних предметів інших теренів Євразії. В антському середовищі багато з них набуло нових формально-стилістичних та іконографічних рис, завдяки чому вони стали однією з найвиразніших і визначальних в історико-культурному плані категорією речей своєї епохи.
У другій половині V ст., а переважно в VI ст. ювелірний комплекс складається з різноманітних прикрас головного убору (підвіски, імовірно, нашивки), сережок, шийних гривен, браслетів, перснів, застібок-фібул верхнього наплічного вбрання, гарнітурів чоловічих і жіночих ремінних поясів (накладні бляшки) та кінної вузди (накладні бляшки, підвіски) тощо.
З-поміж усіх цих виробів найпоширенішими і найпоказовішими за формально-стильовими ознаками є застібки-фібули, виготовлені з бронзи, рідше срібла. За спільності загальної конструктивної схеми більшості з них — два щитки об’єднані вузькою випуклою дужкою-перемичкою — вони відзначаються достатньою розмаїтістю конфігурацій, пропорцій та характеру декору щитків. Між ними розрізняють пальчасті/променисті, а також дещо хронологічно пізніші багатоголові мережчаті, антропозооморфні, зооморфні, антропоморфні та широкопластинчасті. Усі ці вироби відрізняються й за розмірами.
Пальчасті (променисті) застібки дістали свою назву від видовжених і розширених на кінцях виступів (трьох, п’яти і більше), що розходилися віялом при верхньому краю їх напівкруглого щитка. Другий щиток цих виробів видовжений, переважно ромбовидної форми зі стилізованими орлиними дзьобатими голівками або, що частіше, вкрай спрощеними їх дериватами/похідними у вигляді гачкуватих відростків чи круглястих опуклостей на кутах. Завершенням йому слугує, зазвичай, узагальнена стилізована голова плазуна (змія-дракона?), подекуди людини. Відомі фібули зі щитками складної конфігурації — кутастої, овальної, фітоморфної. Способи оформлення поверхні щитків також різноманітні, хоча відомі зразки і без орнаменту. Головним орнаментальним мотивом великих фібул Середньої Наддніпрянщини є спіраль, кружальце чи заглиблення. Композиція цих мотивів створює композиційний і ритм декору (Мартинівський скарб, Пастирське городище).
Близькі за зовнішнім виглядом до пальчастих так звані мережчаті багатоголові фібули. Їх характерною особливістю є стилізовані пташині (орлині) голови, які торкаючись одна одної дзьобами утворюють своєрідний мережаний гребінь напівкруглого щитка. За центральну вісь слугує вертикальний виступ, в обрисах якого подекуди проглядаються антропоморфні риси (Козіївський скарб, Пастирське городище).
Характерною ознакою антропозооморфних фібул, що сформувалася у VII ст. є симбіоз, взаємопроникнення людських і тваринних іконографічних мотивів. Форми тіла людського персонажа (руки) плавно перетікають у форми тіл птахів (шиї, голови), що, поєднуючись, утворюють обрис нижньої частини тулуба людського образу (Мартинівський скарб, Пастирське городище). Так само тіла кількох птахів формують тулуб більшої істоти зі зміїною (драконячою?) головою. Іноді голови зооморфних образів із різних позицій мають різний вигляд і асоціюються з образами різних тварин.
Більшість таких фібул позбавлена будь-яких проробок поверхні щитків — їх художній ефект полягає лише в силуеті. Проте у антропозооморфних фібул з хут. Блажки, Пастирського городища, Києва, Мартинівського скарбу контурним гравіруванням відтворено зачіску, риси обличчя, елементи декору вбрання людини, голови й тіла птахів, рослинно-пір’їнний декор центральної частини.
Зоо- й антропоморфні фібули ніби поділили іконографічно-образний ряд антропозооморфного типу застібок. У зооморфних відсутній людський образ (Пастирське городище, Коліївський скарб), у антропоморфних — тваринні персонажі. Антропоморфні або двопластинчасті фібули з’явилися найпізніше — наприкінці чи в середині VII ст. і найбільшого поширення набули вже у VIII ст., замінивши решту типів застібок.
Форма і конструкція широкопластинчастих підв’язних шарнірних фібул цілковито інакша, а декор — стриманий. Більша пластина (спинка) у вигляді видовженого прямокутника вигнута, менша (ніжка) — п’ятикутна і рівна. Оздоблення обмежується гравірованими лініями (Волоське, Богородичне, Мохнач та ін.).
Зразками всіх цих типів знахідок були імпортні вироби. Аналогами широкопластинчастих фібул є застібки балкано-дунайського регіону. Пальчасті фібули беруть свій початок від невеликих п’яти- й семипроменевих фібул наддунайського зразка початку VI ст. У майстернях Подунав’я зародився й тип антропозооморфних фібул, але максимально розвинули цей тип вже місцеві слов’янські майстри, які враховували смаки і традиції, міфологічні вірування місцевого люду.
Фібули були універсальною деталлю тогочасного вбрання як жіночого, так і чоловічого. Чоловіки послуговувалися широкопластинчастими підв’язними шарнірними фібулами, а жінки використовували всі основні інші типи фібул.
Комплекси прикрас
Жіночий гарнітур складався з головного убору у вигляді вінця (своєрідної діадеми), виготовленого з бронзової чи срібної пластини-смужки. До нього кріпилися різноманітні дротяні підвіски — скроневі кільця, одно- та двоспіральні кільця. Намисто разом із дротяними гривнами прикрашали груди. Воно складалося зі скляних, пастових, бурштинових, металевих намистин різного розміру або з металевих підвісок різних типів і дзвіночків. На руки одягали браслети — ковані з розширеними кінцями, дротяні з розплющеними кінцями чи литі з орнаментованими кінцями. На пальцях носили персні зі спіральними завитками. Різноманітні бляшки кріпилися безпосередньо на вбрання. Ремінці мали литі пряжки та наконечники і були оздоблені бляшками-накладками.
Один з найбільш ранніх комплексів жіночих прикрас реконструюється на підставі кам’яних ливарних форм бернашівської ювелірної майстерні другої половини V — першої половини VI ст. Він складався з пальчастих фібул, разків намиста з металевих ворворок, плескатих підвісок різної форми на ланцюжках, різноманітних нашивних бляшок для оздоблення одягу, скроневих підвісок на ланцюжках, ремінної гарнітури. Такі комплекси можна реконструювати на матеріалах Мартинівського і Козіївського скарбів, поховання поблизу с. Мохнач.
У комплекс чоловічого вбрання (дружинників і соціальної верхівки) слов’ян ранньосередньовічного періоду, крім фібули, входив ремінний гарнітур (здебільшого срібні поясні набори, виготовлені в техніці лиття) та одна або кілька шийних гривен. Ремінний гарнітур включав десятки деталей. Зазвичай до нього входили пряжки, наконечники, різноманітні накладки, псевдопряжки. Слов’янські поясні гарнітури належать до так званого геральдичного стилю, поширеного у VI–VII ст. у Євразії. Прикметною рисою цього стилю є використання мотиву геральдичного щита. Часом орнаментальні мотиви створювали схематизовану людську личину. Найближчі аналогії орнаментів походять з аварських комплексів VII ст. Самобутніми місцевими рисами вирізняються набори з Трубчевського, Гапонівського, Мартинівського, Хацьківського скарбів.
Особливу категорію виробів слов’янського ранньосередньовічного золотарства складають рельєфні антропо- й зооморфні зображення-накладки. Найвідомішими з них є срібні з частковою позолотою фігурки чотирьох чоловіків та п’яти левів із Мартинівського скарбу. Фігурки людей відтворено чітко анфас у характерній позі. Їхній одяг має широку орнаментовану смугу, що нагадує вишивку. Людські персонажі виглядають статичними, порівняно з динамічними левами. Подібність тіл цих звірів до коней надає їм фантастичного вигляду.
Високоякісні вироби з коштовних матеріалів V–VII ст. призначалися для верхівки суспільства, слугуючи й своєрідною ознакою соціального статусу їхніх власників. Решта ювелірних виробів, виготовлена із застосуванням простіших технічних способів (лиття) і з дешевших матеріалів, призначалася для ширшого кола споживачів.
Пастирське городище — центр ювелірного ремесла
Унікальним центром ювелірного ранньосередньовічного ремесла на східнослов’янських теренах є Пастирське городище. Тамтешні майстри застосовували, крім традиційного для території Середнього Подніпров’я лиття, розрахованого для тиражування масових виробів із бронзи,
