Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Антон. Да ты ж говорйл, что Уста Мудрых только однйх в Сёрдцѣ их, а тепёрь говбришь То о всяких Устах.
Друг. Весьма ты Примѣтлив на мой Ошйбки. Вот Сирахов Стих! "Сердце Безумных во Устах их, Уста же Мудрых в Сёрдцѣ их"436. Пускай же и Безумнаго Уста будут в Сёрдцѣ. Но если ты сего не разумѣешь, в то врёмя Мысль твоя будет в Грязй нарушних твоих Уст. А о чем размьішляешь, там твоє пусгбе и Сёрдце. Оно думает, что Плотскбе Брёніе сйлно и важно. В сем лбжном Ми !',пі її Оно пребывая, діілается и само Пустошью, так как и Язык его есгь суетный. Таковый Пбмысл есгь Устами твойми брёнными, а в них твоє Сёрдце дотблѣ будет, докблѣ не скажешь: "Рѣх: сохраню Путй моя"437. "Спасй мя от Брёнія, да не углибну"438. ЗатЁм-то Язык и Головою называется, что за сим Вождбм все Человѣческое Сёрдце идёт. Желал бы я, дабы тебѣ Господь и всѣм нам дал Нбвое и Чйсгое Сёрдце, стер Главу Языка Змійна, а заговорйл в Сёрдцѣ нашем тѣм Языкбм, о коем сказанно:
"Языка, Егбже не вйдяше, услыша"439.
"Посла Слово своє и избави их от Расглѣній их"440.
Антон. Тепёрь, кажется, и я разу ѵгіііо сій Слова:
"Возрадуются Кбсти смирённыя"441.
Друг. Когда Все-на-все, то и самая Косгь в Душі; и в Сердцѣ заключается. "Как только (говбрит) умолчах, Обветшаша Кбсги моя"442.
Памва. "Онѣмѣх и умолчах от Благ в то Врёмя, внегда востати Грѣшному (Языку) предо мною"443.
Друг. Пбдлинно. А как сей злый Вожд и Глава Змійна привбдит все Сердёчное Сокровйгце в Смугцёніе, так напротйв того, весёлый Божій Мир благовѣствуюгцій Язык принбсит всему Сёрдцу, всей Бёзднѣ нашей, Радосгь и Свѣт.
"Слуху (говбрит) моєму даси Радосгь и Весёліе"444.
Длятого как Все моє, так и Кбсти мой, прёжде всего смирйвшіися во Исі л І'.піе, тепёрь возрадуются445.
Сему Мйрному Языку Вѣровах, тізм же и Глаголах. А что Глаголах? вот что! "Всяк Человѣк лож"446. "Всяка Плоть Сііпо"447. "Плоть Ничтоже"448. "Рѣх:" "Имя Господнє призову"449. "Рѣх:" "Сохраню Путй моя"450. Пойду в Слѣд за нбвым моим Языкбм, за нетлѣнным Человъком. Не пойду во Исгл ііпіе за Грѣшным Языкбм. Закричу со Исаіею:
"Божій есмь"451.
Памва. Войшлй мы нѣсколько во Внутренносгь Плоти нашея, будьто в Н іідро Земнбе. Найшлй, чего не видали. Людёй мы найшли нбвых, Руки, Ноги и Все Нбвое имѣюгцих.
Но егцё не Конёц. Продолжаймо Путь к совершённому Мйру нашему. Пренебрегй, о Душа моя, совершённо всю Плоть, вйдиму и невйдиму! Отхбдь от нея и приближайся ко Господу452. В іірою отхбдь, а не Видѣніем. Вѣра рбет и двйжет Гбры.
Вот Свѣтйлник Стезям твойм453!
Язык Нбвый!
Амйнь.
«Наркісс» - перший за часом філософський діалог Сковороди. Судячи з усього, він був написаний упродовж 1769-1771 pp. У середині 1780-х pp. Сковорода зробив нову редакцію твору, а незадовго до смерті, десь у 1793-1794 pp., написав ще й пролог. Цей твір Сковороди інколи називають першою пам'яткою оригінальної філософії у східних слов'ян [див.: Scherer S. The Narcissus: Skovoroda's "First-Born Son" // Journal of Ukrainian Studies. - 1997. - Vol. 22. - Nos. 1-2. - P. 64]. «Наркісс» дійшов до нас у двох автографах: ранішому (з численними виправленнями та деякими пропущеними аркушами, які потім були поновлені невідомим переписувачем за другим автографом) та пізнішому. Діалог був уперше надрукований заходами Михайла Антоновського 1798 р. в Санкт-Петербурзі [див.: Библиотека духовная, содержащая в себе дружеские беседы о познании самого себя. - Санкт-Петербург: Издание Академии наук, 1798. - С. 1-193]. Подаємо за другим автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 9, арк. 1/67-56/122).
1 Цей образ Нарциса засновується на 718-ій емблемі зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Нарцисс над водою» і такий підпис: "Знай сам себя. Помни, кто ты таков. Nosce te ipsum" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 180-181]. Образ Нарциса зринав і в творах інших старих українських письменників, наприклад, у Стефана Яворського [див.: Jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 30]. Загалом беручи, Сковорода тлумачить міф про Нарциса, з одного боку, на взір Плотинової алегорези "Нарцисового гріхопадіння", тобто як символ залюбленості душі в плинну матерію, а з другого - як уособлення ідеї себепізнання [див.: ПічР. Сковоро-динівський міф про Наркіса в світлі романтичної концепції міфотворчості // Сучасність. -1995. - Ч. 10. - С. 162-167; Ушкалое Л. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. - С. 87-89; Pylypiuk N. Skovoroda's Divine Narcissism // Journal of Ukrainian Studies. -1997. - Vol. 22. - Nos. 1-2. - P. 13-50].
2 Очевидно, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 18: 20. Пор.: прежде сХдл йспытлй
СЕБЕ.
3 Сковорода стверджує, що людина може полюбити лиш те, що знає, адже, як казав
Овідій (Наука любові, III, 397): "Ignoti nulla cupido" ("До невідомого не тягне"). Цю думку на Грунті християнської традиції почали розвивати ще олександрійські богослови, зокрема Оріген (Про першооснови, II, VIII, 3) [див.: Ориген. О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 152-153]. Володимир Лоський коментував Орігена так: "Що більше зростає пізнання, то сильніше й сильніше палає любов. Тому слово і/^дtj - душа, - яке Оріген виводив від lpvxoQ - холод, означає для нього охололу духовну субстанцію, котра втратила
з огляду на свою віддаленість від Бога власну початкову полум'яність" [Лосский В. Алек-сандрия // Лосский В. Боговидение. - Минск, 2007. - С. 41]. Та й Ісаак Сириянин стверджував, що "любов є породженням гнозису" [МининП. Главные направлення древне-церковной мистики // Мистическое богословие. - Киев, 1991. - С. 383]. Ця теза добре знана й у старій українській літературі. Пригадаймо, як Мелетій Смотрицький писав у своїй «Апології»: не може того бути, щоб хтось полюбив яку річ іще до того, як хоч би трохи її пізнав [див.: Smotryc'kyj М. Apologia peregrinatiey do kraiow Wschodnych. - Lwow, 1628. -S. 12], - а Лазар Баранович, можливо, нав'язуючись до Орігенового концепту -
г|лЗхр<;", заявляв: "lam snieg, Bog ogieri" [BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. -S.
